Ухвала

від 09.11.2017 по справі 810/1691/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1691/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

09 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Вальмар про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Вальмар (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмір 44456,26 грн. та пені у розмірі 284,48 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Вальмар , основними видами діяльності якого є: код КВЕД 80.10 діяльність приватних охоронних служб (основний); код КВЕД 80.20 обслуговування систем безпеки, перебуває на обліку у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2016 році становила 64 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність (рядок 02) - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (рядок 03) - 3 особи.

Позивач вказує, що оскільки ТОВ Вальмар не було створено два робочих місця, то відповідно до статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій обумовила звернення позивача з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підприємством було вжито всіх можливих заходів з метою недопущення господарського правопорушення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість такого висновку суду, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 5 Закону України Про зайнятість населення встановлено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно зі ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування чітко визначені ч. 3 ст. 18 Закону, згідно з якою підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З наведеного випливає, що роботодавець не зобов'язаний здійснювати фактичний пошук інвалідів для їх працевлаштування, оскільки законодавством такий обов'язок покладається на державну службу зайнятості.

Цим самим спростовуються доводи апелянта щодо того, що обов'язок підприємства по пошуку та працевлаштуванню інвалідів покладається виключно на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю.

Відповідно до статті 18-1 Закону України Про зайнятість населення , працевлаштування інвалідів залежить від їх бажання працювати, наявних у інваліда кваліфікації та знань, а також те, що відповідно частини першої статті 18 даного Закону працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості.

Судом першої інстанції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ Вальмар складає: за січень 2016 року - 488 (том 1, а.с.143); за лютий 2016 року- 106 (том 1, а.с.144); за березень 2016 року - 102 (том 1, а.с.145); за квітень 2016 року - 20 (том 1, а.с.146); за травень 2016 року - 11 (том 1, а.с.147); за червень 2016 року - 4 (том 1, а.с.148); за липень 2016 року - 4 (том 1, а.с.149); за серпень 2016 року - 4 (том 1, а.с.150); за вересень 2016 року - 4 (том 1, а.с.151); за жовтень 2016 року - 4 (том 1, а.с.150); за листопад 2016 року - 4 (том 1, а.с.151); за грудень 2016 року - 3 (том 1, а.с.152).

Середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ ВАЛЬМАР за 2016 рік складає 63 особи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 3 особи.

До розрахунку середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на 2016 рік відповідачем не включались посади охоронників, старших охоронників, начальників охорони, оскільки відповідно до п. 6 ст. 11 Закону Про охоронну діяльність від 22.03.2012 № 4616-VI працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

ТОВ Вальмар подавало звітність за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії) інвалідів до Харківського, Ірпінського та Запорізького міських центрів зайнятості 13.01.2016, 10.02.2016, 26.02.2016, 14.03.2016, 28.03.2016, 08.04.2016, 25.04.2016, 17.05.2016, 25.05.2016, 26.05.2016, 26.02.2016, 14.03.2016, 28.03.2016, 08.04.2016, 26.04.2016, 04.01.2016, 15.01.2016 (том 1, а.с. 67-98).

На підтвердження вжиття ходів з метою працевлаштування інвалідів відповідачем надано також копії листів-звернень до Запорізького обласного центру зайнятості від 29.02.2016 №12 та від 25.04.2016 №6 (том 1, а.с. 40-41), Харківського обласного центру зайнятості від 26.05.2016 №15 (том 1, а.с. 42), а також копії періодичних видань із оголошеннями про наявність на підприємстві вакансій для інвалідів (том 1, а.с. 43-47).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується виконання відповідачем обов'язку, передбаченого ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, подання звітів до служби зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, а тому невиконання підприємством нормативу щодо непрацевлаштування 2 інвалідів звільняє його від відповідальності через відсутність вини.

Стосовно доводів апелянта щодо того, що обов'язок по сплаті штрафних санкцій виникає у підприємства у випадку невиконанням нормативів по працевлаштуванню інвалідів відповідно ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні незалежно від вини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні питання правомірності стягнення штрафних санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування до підприємства юридичної відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина на наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вбачається, що для застосування до підприємства штрафних санкцій за незабезпечення працевлаштування інвалідів слід визначити, які обов'язки покладаються на нього Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , яка дія або бездіяльність можуть бути визнані незаконними та чи є вина підприємства у невиконанні покладених на нього обов'язків.

Виконання відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування з відповідною кваліфікацією, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись та кваліфікація яких відповідає вимогам, встановленим підприємством.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог адміністративного позову, зважаючи на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць з урахуванням вимог Закону України Про охоронну діяльність та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 41, 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 09.11.2017