Ухвала

від 08.11.2017 по справі 816/2781/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року м. Київ К/800/53189/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року

у справі № 816/2781/13-а

за позовом Приватного підприємства Граніт

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство Граніт (далі - ПП Граніт , позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 січня 2013 року №0000231502/96, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 18333,33 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4583,33 грн.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 жовтня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення про задоволення позову. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2013 року №0000231502/96.

В касаційній скарзі Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято із додержанням норм законодавства.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 26 грудня 2012 року по 02 січня 2013 року співробітниками ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП Граніт щодо взаємовідносин з ТОВ Нафтобуд-2020 за період квітень, червень, липень 2012 року, за результатами якої складено акт від 03 січня 2013 року №8/15-222/32802477, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п.198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого безпідставно сформовано податковий кредит за квітень, червень, липень 2012 року з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 18333,33 грн та, відповідно, занижено суму ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету, в розмірі 18333,33 грн.

Вказане вище порушення відповідач пов'язує з нікчемністю угоди, укладеної між ПП Граніт та ТОВ Нафтобуд-2020 .

На підставі зазначеного акту перевірки ОДПІ 17 січня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, підтримав висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій та нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ "Нафтобуд-2020".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, що визначено згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до наведених правових норм умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 грудня 2007 року, від 13 січня 2009 року, від 31 січня 2011 року (справи № 21-1376во06, № 21-1578во08, № 21-42а10 відповідно). Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування, у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

У судовому процесі суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, надані підприємством на спростування доводів податкового органу щодо допущених ПП Граніт порушень, а саме: договір поставки №25, банківські виписки, заявки, накладні, податкові накладні, журнал реєстрації довіреностей, журнал-ордер по рахунку 631, картки рахунку 281, акти списання та ін., з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Транспортування товару здійснювалось автомобілем позивача, для чого був виданий наказ про використання власного автомобіля працівника (Hyundaі Тucson, р.н. ВІ 7487 АН) в господарських цілях та укладений договір позички, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, договором позички, актом прийому-передачі.

Посилання відповідача, викладені в касаційній скарзі щодо неможливості здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей легковим автомобілем, спростовуються проектною документацією - кресленнями підкладки для посилення плити дробівки Parker, згідно яких її вага складає 54,03 кг (арк. справи 196-200) та технічними характеристиками автомобіля (арк. справи 201).

В подальшому придбаний товар був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме - реалізований ПАТ Кіровоградграніт , що підтверджується копіями договору ДГ-000003 від 03 січня 2012 року, видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних.

Також, суд апеляційної інстанції врахував, що на момент спірних правовідносин контрагент позивача мав спеціальну податку та господарську правосуб'єктність (був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); за результатами здійснення господарських операцій сторони договору зазнали змін майнового стану.

В свою чергу, колегія суддів вказує, що оскільки спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346, пунктом 2 якого було передбачено обов'язкове використання типової форми товарно-транспортної накладної для усіх суб'єктів господарювання, не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України то, як наслідок, дотримуватись положень цього наказу зобов'язані лише підприємства, установи та організації, що входять до сфери управління Міністерства транспорту України.

Отже, незначні недоліки в заповненні реквізитів товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст господарської операції, вартісний вираз, учасників господарської тощо.

Таким чином, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для твердження, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року у справі №816/2781/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

І.Я. Олендер

---

Т.М. Шипуліна