Постанова
від 08.11.2017 по справі 918/120/16
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 918/120/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Коробенка Г.П., Дроботової Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства-фірми "Офіс-Дизайн" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 у справі Господарського суду№ 918/120/16 Рівненської області за позовомприватного підприємства-фірми "Офіс-Дизайн" доРівненської міської ради провизнання права власності на самочинне будівництво

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Тарновецький Я.М., дов. від 01.11.2017 № 01/11; відповідача: Мозоль Н.Р., дов. від 05.01.2017 №08-36; Поліщук І.С., дов. від 07.11.2017 № 08-1718;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року приватне підприємство-фірма "Офіс-Дизайн" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою, у якій просило визнати за ним право власності на нежитлову будівлю загальною площею 71,6 кв. м, що розташована на земельній ділянці за адресою: м. Рівне, вул. Київська 87.

У якості відповідача Підприємство зазначило Рівненську міську раду (далі - Рада).

Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обґрунтовувало тим, що товариством з обмеженою відповідальністю "Рустінг-Груп" на підставі укладеного з Підприємством договору генерального підряду на будівництво від 07.10.2008, на орендованій ним у Ради на підставі договору оренди від 14.04.2008 № 040858300089 земельній ділянці загальною площею 830 кв. м, що знаходиться в м. Рівне по вул. Київській, за відсутності необхідної дозвільної документації було збудовано нежитлову будівлю загальною площею 71,6 кв. м на яку позивач просив визнати за ним право власності з підстав, що передбачені статтею 376 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 (суддя Андрійчук О.В.) позов Підприємства задоволено.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених Підприємством у його позовній заяві. При цьому, місцевим господарським судом було враховано результати проведених у справі земельно-технічної та будівельно-технічної судових експертиз.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 (колегія суддів: Демянчук Ю.Г, Маціщук А.В., Гулова А.Г.) рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції визнав вказані висновки місцевого господарського суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Так, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, а також здійснивши огляд речових доказів у місці їх знаходження (земельної ділянки на якій розташована спірна будівля) в порядку ст. 39 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судом апеляційної інстанції було встановлено факт відсутності будь-яких об'єктів незавершеного будівництва, у тому числі спірної нежитлової будівлі, на яку Підприємство просить визнати право власності.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 376 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. ст. 39, 42 ГПК України, зазначаючи про те, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Рада скористалася правом, наданим ст. 111 2 ГПК України та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 - без змін, як законну та обґрунтовану.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Підприємством (орендар) та Радою (орендодавець) 14.04.2008 укладено договір оренди, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 830 кв. м для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування, яка знаходиться в м. Рівне на вул. Київській (в районі меморіалу Слави) (далі - Договір оренди). Договір оренди було зареєстровано у Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.05.2008 за № 040858300089. Земельну ділянку передано орендарю за актом прийому-передачі земельної ділянки 14.04.2008;

- згідно з п. п. 3 та 8 Договору оренди на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. Договір оренди укладено на 50 років.

- відповідно до умов використання земельної ділянки (п. п. 15-17 Договору оренди) остання передається в оренду для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування;

- 07.10.2008 між Підприємством (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рустін-Груп" (генеральний підрядник) укладено договір генерального підряду на будівництво, за яким замовник доручив, а генеральний підрядник взяв на себе зобов'язання по виконанню будівельних робіт із будівництва об'єкта забудови, а замовник зобов'язався забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти завершений будівництвом об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах, передбачених цим договором (далі - Договір підряду);

- в силу положень п. 5.4 Договору підряду датою закінчення виконання робіт генерального підрядника за цим договором є дата підписання сторонами останнього акту приймання виконаних підрядних робіт по об'єкту будівництва та акта готовності об'єкта забудови;

- на підтвердження виконання підрядних робіт за Договором підряду Підприємством до матеріалів справи долучено акти приймання-виконаних робіт № 1 від 01.11.2008 на суму 28 629,00 грн. (влаштування фундаменту, влаштування стін будівлі з залізобетонних блоків), № 2 від 10.11.2008 на суму 19 846,35 грн. (виконання цегляної кладки, перекриття залізобетонними панелями з облаштуванням руберойдом), № 3 від 14.11.2008 на суму 7 335,59 грн. (бетонування підлоги приміщення, встановлення внутрішніх перегородок), № 4 від 28.11.2008 на суму 4 163,56 грн. (облаштування вхідного майданчику та пішохідної доріжки, благоустрій території);

- 28.11.2008 між Підприємством та генеральним підрядником підписано акт готовності об'єкта забудови, згідно якого генеральний підрядник виконав будівництво об'єкта забудови, а замовник забезпечив своєчасне фінансування будівництва, прийняв об'єкт у стані готовності 80% і сплатив вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах, передбачених договором генерального підряду на будівництво від 07.10.2008 на підставі актів, які є невід'ємною частиною договору;

- 18.07.2013 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат АЕ № 002009, реєстраційний № 1906) було виготовлено технічний паспорт належної Підприємству нежитлової будівлі, що знаходиться по вул. Київська (район меморіалу Слави), в якому відображено поповерховий план будівлі, перелік та площі приміщень, з яких вона складається.

- згідно з висновком про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж нежитлової будівлі за адресою: вул. Київська (район меморіалу Слави) в м. Рівне, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна виробничо-комерційна фірма "Житлопромбуд-сервіс" (ліцензія серії АВ № 591681 від 07.09.2011), стан несучих та огороджуючих конструкцій оцінюється як І - нормальний стан, несучі елементи будівлі загалом виконують свою основну функцію та знаходяться в нормальному стані, проте мають місце незначні дефекти та пошкодження, котрі впливають на довговічність конструкцій та їх несучу спроможність. Бетон конструкцій не втратив свою міцність. При обстеженні зовнішніх та внутрішніх стін виявлено, що цегляні стіни знаходяться у задовільному стані, але мають місце дефекти та пошкодження, які при подальшій експлуатації рекомендовано ліквідувати (ремонтні роботи);

- постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014 у справі № 5019/1483/12 розірвано Договір оренди від 20.05.2008 № 040858300089 земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. Київська. На момент звернення Підприємства до суду з даним позовом у останнього відсутні правові підстави на користування земельною ділянкою, а також її забудови.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що Підприємство станом на дату проведення самочинного будівництва мало у користуванні земельну ділянку для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування на підставі Договору оренди, тобто мало усі правові підстави для її забудови. Факт здійснення будівництва підтверджується матеріалами справи і визнання права власності на нього за позивачем не порушує прав та інтересів інших осіб, у тому числі власника земельної ділянки.

Між тим, з таким висновком правомірно та обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Предметом позову у даній справі є позовні вимоги Підприємства про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Частиною першою і другою вказаної статті ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною третьою ст. 376 ЦК України визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, в окремих випадках норми ст. 376 ЦК України передбачають можливість визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на це будівництво за рішенням суду.

При цьому, відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З викладеного вбачається, що для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є з'ясування обставин щодо:

- факту здійснення особою самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети ;

- власника земельної ділянки на якій особою здійснено самочинне будівництво;

- завершеності спірного об'єкту будівництвом та відсутності у ньому істотного порушення будівельних норм і правил;

- отримання особою під здійснене самочинне будівництво у визначеному законодавством України порядку земельної ділянки;

- наявності або відсутності заперечень проти визнання права власності на це будівництво з боку власника земельної ділянки;

- відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку із здійсненним особою самочинним будівництвом.

Недотримання хоча б однієї з вимог, необхідних для визнання за особою права власності на здійсненне ним самочинне будівництво, виключає можливість визнання права власності та є підставою для відмови у задоволені відповідного позову, заявленого в порядку ст. 376 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції за результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, а також здійснення огляду речових доказів у місці їх знаходження (земельної ділянки на якій розташована спірна будівля) в порядку ст. 39 ГПК України), було з'ясовано, що:

- Підприємство не є користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 87, оскільки договір оренди цієї ділянки від 20.05.2008 № 040858300089, який був укладений між Радою та Підприємством, розірвано постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014 у справі № 5019/1483/12, а повторного звернення до Ради про передачу земельної ділянки у користування від Підприємства не надходило;

- Рада, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності на спірне самочинне будівництво;

- з наданих Підприємством на підтвердження своїх позовних вимог доказів вбачається, що об'єкт, який він будував не завершений і не був зданий в експлуатацію;

- сам об'єкт нерухомого майна, щодо якого заявлено позов, відсутній, що підтверджується листами компетентних органів, складених за результатами здійснення ними своїх повноважень, у тому числі: Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області № 01-20/2330 від 22.08.2013 та Державної інспекції сільського господарства у Рівненській області № 08/1986 від 29.04.2014. Крім того, дані обставини підтвердились за результатами огляду речових доказів колегією суддів апеляційної інстанції у місці їх знаходження за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 87 (район Меморіалу Слави) за участю представників сторін.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

За встановлених обставин справи, враховуючи встановлення факту відсутності самого об'єкту самочинного будівництва, що є предметом спору у даній справі, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги Підприємства наведеного вище не спростовують та не впливають на них.

Посилання Підприємства у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи у касаційному порядку.

Так, твердження скаржника про неправомірне відхилення судом апеляційної інстанції висновку експерта за результатами проведення у даній справі судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 08.09.2016 № 2055/16-26 відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з частиною першою ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні (ч. ч. 5 та 6 ст. 42 ГПК України).

З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом апеляційної інстанції належним чином мотивовано відхилення висновку судового експерта, зокрема його суперечність із іншими доказами у їх сукупності, а також наявності кримінального провадження № 1201618001007323 від 19.10.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України за фактом складання експертом цього висновку як завідомо неправдивого. Висновок експерта не підтвердився також і за результатами огляду речових доказів колегією суддів апеляційної інстанції у місці їх знаходження за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 87 (район Меморіалу Слави) за участю представників сторін.

Посилання скаржника на порушення його прав при призначені та проведенні огляду речових доказів колегією суддів апеляційної інстанції у місці їх знаходження також не знайшли свого підтвердження, оскільки представники сторін були належним чином поінформовані про його проведення (під розписку в судовому засіданні 06.07.2017) та приймали у ньому участь.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення норм матеріального права, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних та обґрунтованих висновків господарського суду апеляційної інстанції.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства-фірми "Офіс-Дизайн" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 у справі № 918/120/16 Господарського суду Рівненської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.П. Коробенко

Суддя Т.Б. Дроботова

Дата ухвалення рішення08.11.2017
Оприлюднено12.11.2017

Судовий реєстр по справі —918/120/16

Постанова від 08.11.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Кравчук Г.А.

Ухвала від 25.10.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Кравчук Г.А.

Судовий наказ від 26.07.2017

Господарське

Господарський суд Рівненської області

Марач В.В.

Ухвала від 26.07.2017

Господарське

Господарський суд Рівненської області

Марач В.В.

Постанова від 06.07.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Демянчук Ю.Г.

Ухвала від 01.06.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Демянчук Ю.Г.

Ухвала від 31.05.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Демянчук Ю.Г.

Ухвала від 26.04.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Мамченко Ю.А.

Ухвала від 04.04.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Мамченко Ю.А.

Постанова від 01.03.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Кравчук Г.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні