Рішення

від 07.11.2017 по справі 905/1915/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.11.2017 Справа № 905/1915/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» , м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Норд» , Донецька область, м. Краматорськ, Донецька область

про стягнення інфляційних втрат в розмірі 215144,78грн., 3% річних в розмірі 44668,53грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 12.09.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 07.11.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» , м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Норд» , м. Краматорськ, Донецька область про стягнення інфляційних втрат - 215144,78 грн., 3% річних - 44668,53 грн.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Бойко І.А.

Відповідно до розпорядження №01-02/1069 від 15.09.2017р., у зв'язку із відставкою судді Бойко І.А., справу передано на розгляд судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №13/28 від 29.11.2013р. з оплати поставленого товару, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 1, 2, 44, 48, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016р., платіжне доручення №6976 від 25.07.2017р.; витяг з ЄДРПОУ.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: письмові пояснення від 04.10.2017р.; письмові пояснення від 31.10.2017р.; правоустановчі документи.

25.09.2017р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги визнав частково в сумі 30762,06грн., в решті позовних вимог просив відмовити, посилаючись на безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач не ухилявся від погашення суми основного боргу, а не мав на це фактичної та правової можливості, з огляду на що заборгованість була сплачена іншим підприємством - ПрАТ Торговий альянс . До відзиву надав: платіжні доручення; сертифікат №7003 від 25.11.2016р. Торгово-промислової палати України; витяг з кримінального провадження №1201405000000789; лист Служби безпеки України №8/2/3-12354 від 23.10.2015р.; наказ №57 від 08.08.2016р. про консервацію основних коштів.

07.11.2017р. від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення з додатками; письмові пояснення б/н б/д; правоустановчі документи.

Представник позивача в судове засідання 07.11.2017р. з'явився, позовні вимоги підтримав, проти заяви про відстрочку виконання рішення заперечив.

Представник відповідача в судове засідання 07.11.2017р. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області розглядалась справа №905/2224/15 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Про-сток» , м. Київ до Публічного акціонерного товариства «Норд» , м. Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу у розмірі 875148,34грн., 3% річних у розмірі 46320,13грн., пені в розмірі 83380,87грн., інфляційних втрат в розмірі 549203,29грн., за результатами розгляду якої було винесення рішення від 12.11.2015р. про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016р. рішення господарського суду донецької області від 12.11.2015р. частково скасовано, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 875148,34 грн., пеню в розмірі 41690,43 грн., 3% річних в розмірі 46320,13грн., інфляційні втрати в сумі 549203,29грн., витрати на послуги адвоката в суді І інстанції в розмірі 8000,00 грн. та інші витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 7,07 грн., судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 23310,78 грн.; в іншій частині позовних вимог, витрат на послуги адвоката в сумі 1790,84 грн. та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, відмовлено; стягнуто з відповдіача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 25641,87грн. витрати на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00грн.; в іншій частині вимог позивача про стягнення витрат на послуги адвоката та інших витрат, повязаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відмовлено.

На виконання вказаної постанови видані відповідні накази від 08.02.2016р.

Відповідно ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вже було встановлено судом, 29.11.2013р. між ТОВ Про-Сток та ПАТ Норд було укладено договір поставки №13/28 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів (далі - Товар) в асортименті та кількості за кожною асортиментною позицією та за ціною згідно із специфікацією, що є невід'ємною частиною даного договору, та здійснити роботу з монтажу стелажів (далі - монтажні роботи), вартість яких включена у вартість товару, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.7 договору постачальник зобов'язаний здійснити доставку товару, збірні та монтажні роботи стосовно товару та передати змонтоване та готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26.01.214р. Вартість збірних та монтажних робіт включена у вартість товару. Товар повинен бути зібраний, змонтований та надійно закріплений до поверхонь полу, відповідно до схем, що є невід'ємними частинами даного договору. Під час виконання зборки та монтажу товару постачальник приймає безумовне зобов'язання відвернути будь-яку можливу шкоду, що може бути заподіяна власності покупця.

За п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно з Інкотермс в редакції 2010 року), місце поставки: склад покупця, що знаходиться за адресою: Україна, м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 43А.

Зобов'язання постачальника вважаються виконаними по закінченню збірних та монтажних робіт стосовно товару, про що сторонами складається акт приймання стелажного обладнання до експлуатації (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.2 договору асортимент, сортамент за групами та марками товару, що постачається постачальником, визначається специфікацією в додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 8.2 договору загальна сума договору становить 407000,00грн., в т. ч. ПДВ - 678333,33грн.

При цьому, відповідно до пп. 8.2.1 договору, сума передоплати (18% загальної суми договору) у розмірі 732600,00 грн., у тому числі ПДВ - 122100,00 грн., повинна бути сплачена покупцем на підставі рахунку постачальника не пізніше 3 банківських днів з моменту підписання сторонами даного договору.

Загальна сума другої передплати, як встановлено пп. 8.2.2 договору, у сумі 284900,00грн. сплачуються на підставі рахунку постачальника у строк двох робочих днів від дати отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження, частинами, пропорційно кількості товару, що відвантажується партією, про яку йдеться у такому повідомленні.

Оплата 8, 65 % загальної суми договору у сумі 352055,00 грн., у тому числі ПДВ - 58675,83грн., має бути перерахована на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання стелажного обладнання до експлуатації (пп. 8.2.3 договору).

Відповідно до пп. 8.2.4 договору остаточний розрахунок (66, 35 % загальної суми договору) у розмірі 2700445,00грн., у тому числі ПДВ - 450074,17 грн., здійснюється покупцем шістьма рівними платежами: 450074,16грн. не пізніше останнього дня першого місяця, що слідує за місяцем підписання акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 28.02.2014; 450074,16грн. не пізніше останнього дня другого місяця, що слідує за місяцем підписання акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 31.03.2014р.; 450074,16грн. не пізніше останнього дня третього місяця, що слідує за місяцем підписання акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 30.04.2014р.; 450074,16грн. не пізніше останнього дня четвертого місяця, що слідує за місяцем підписання акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 31.05.2014р.; 450074,16грн. не пізніше останнього дня п'ятого місяця, що слідує за місяцем підписання акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 30.06.2014р.; 450074,16грн. не пізніше останнього дня шостого місяця, що слідує за місяцем підписання Акту приймання стелажного обладнання до експлуатації; дата строку - 31.07.2014р. на підставі рахунків постачальника.

При цьому, за змістом п. 8.2 договору, під датою строку розуміється дата, не пізніше якої виконуються грошові зобов'язання постачальника зі збірки, монтажу та введення в експлуатацію товару (стелажного обладнання), виконані із дотриманням строку, встановленого п. 1.7 договору.

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання (п. 11.1 договору).

На виконання умов Договору ТОВ Про-Сток поставило ПАТ Норд Товар, узгоджений у специфікації за видатковою накладною №РН-0000056 від 07.02.2014р. на суму 4070000,00грн.

На підставі п.п. 2.3 та 5.6 договору сторони склали акт приймання стелажного обладнання до експлуатації від 10.02.2014р.

Відповідач здійснив часткову оплату товару: 03.12.2013 на суму 732600, 00 грн., 08.01.2014 на суму 184900,00 грн., 11.04.2014р. на суму 150000,00грн., 16.04.2014 на суму 200074, 17грн., 16.07.2014 на суму 200000,00грн., 17.06.2014р. на суму 450074,17грн., 19.05.2014 на суму 350074,16 грн., 23.07.2014 на суму 250074,17грн., 23.12.2013 на суму 100000,00грн., 26.03.2014 на суму 200000,00грн., 27.02.2014р. на суму 352055,00грн. Всього на загальну суму - 3169851,67грн.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено факт несплати відповідачем основної суми боргу за договором поставки №13/28 від 29.11.2013р. у розмірі 875148,34грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов'язань за договором поставки №13/28 від 29.11.2013р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконауватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із оплати товару у встановлений договором поставки №13/28 від 29.11.2013р. термін.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

25.07.2017р. старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві було перераховано суму боргу у повному обсязі, згідно з наказом господарського суду Донецької області від 08.02.2016р., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №6976 від 25.07.2017р.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Згідно п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідач у відзиві посилається на безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з тим, що відповідач не ухилявся від сплати суми основного боргу, а не мав на це фактичної та правової можливості, оскільки 20.04.2016р. було накладено арешт на все майно боржника, крім того, внаслідок захоплення майна відповідача у м. Донецьку невстановленими озброєними особами, останнім було прийнято рішення про консервацію підприємства з 01.08.2016р. згідно наказу №57. У зв'язку з викладеним борг був погашений іншим підприємством - ПрАТ Торговий альянс .

Вказані доводи судом не приймаються, оскільки чинним законодавством України не передбачено припинення нарахування відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України, у разі винесення Державною виконавчою службою постанови про арешт майна боржника. Крім того, в силу приписів п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з урахуванням п. 30.1. ст. 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи, що датою зарахування коштів у сумі 875148,34грн. на рахунок кредитора (позивача) є 25.07.2017р., відповідач виконав грошові зобов'язання за договором з прострочкою.

Щодо посилання відповідача на відсутність вини, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Вищого господарського суду від 26.01.2016р. інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим такі доводи відповідача відхиляються судом.

Разом з тим, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно безпідставності нарахування інфляційних втрат, зокрема, за листопад 2015р. є обґрунтованими, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 215144,78грн., 3% річних в розмірі 44668,53грн. за період з 13.11.2015р. по 25.07.2017р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, періоди, правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення 44524,67грн. (за період з 13.11.2015р. по 24.07.2017р.) та 193766,49грн. (за період грудень 2015р. - червень 2017р.) відповідно.

Часткове задоволення 3% річних обумовлено тим, що позивачем невірно була визначена кінцева дата періоду їх нарахування, оскільки відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

07.11.2017р. відповідач надав заяву №01-897/юр від 18.10.2017р. про відстрочку виконання рішення до 01.10.2018р. В обґрунтування заяви посилався на проведення антитерористичної операції, скрутне фінансове становище, захоплення невстановленими озброєними особами майна відповідача. До заяви надав: довідку про рахунок і залишок коштів від 23.08.2017р., довідку станом на 17.10.2017р. про відкриті рахунки; постанову про арешт майна боржника від 23.03.2017р.; звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2017р.; баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.06.2017р., довідку №01-904/юр від 01.10.2017р.; сертифікат Торгово-промислової палати України №7003 про форс-мажорні обставини.

Дослідивши матеріали заяви та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що заява відповідача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

За змістом наведеної норми, відстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Між тим, принципова можливість застосування відстрочення відносно виконання рішення у справі № 905/1915/17 не може бути ототожнена із винятковими обставинами, що утруднюють чи унеможливлюють виконання рішення, а наведені відповідачем аргументи та надані докази такими обставинами кваліфіковані бути не можуть.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочення та розстрочення подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Разом з тим, суд зазначає, що чинним законодавством передбачена можливість суду, зокрема, відстрочити виконання рішення за заявою сторони виконавчого провадження. Таким чином, звернення відповідача до суду з такою заявою є передчасним.

Приймаючи до уваги викладене вище, а також - тривалість невиконання грошових зобов'язань перед позивачем, їх поточний стан, ненадання належних у розумінні ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів існування виняткових обставин, які утруднюють виконання рішення, суд відмовляє у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення, враховуючи також і необхідність дотримання майнових інтересів позивача у світлі інфляційних процесів в економіці.

Позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 3897,20грн. та оплати вартості послуг адвоката у розмірі 26000,00грн. На підтвердження судових витрат позивач надав: заявку 12/С-ЖД про надання правової допомоги від 26.07.2017р.; акт 10-ЖД надання правової допомоги від 07.08.2017р.; банківську виписку на підтвердження сплати гонорару згідно акту 10-ЖД від 07.08.2017р.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2271 ОСОБА_2; посвідчення адвоката ОСОБА_2; Статут "Адвокатського бюро Прагнум ОСОБА_2"; виписку з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження адвокатського бюро; довідку №002-02-2/1140 від 11.09.2013р. про відкриття поточного рахунку №26009202363548; ордер на надання правової допомоги серії АА №134458 від 08.08.2017р.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру .

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у Законі України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , статтею 6 якого визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Згідно роз'яснення ВГСУ від 04.03.1998р. № 02-5/78 відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2271.

31.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Про-сток» (Клієнт) та Адвокатським бюро Прагнум ОСОБА_2 (Бюро) укладено договір №514 про надання правової допомоги, згідно п.2.1 Бюро зобов'язується надати Клієнту правову допомогу на умовах, передбачених цим договором, а клієнт - сплатити бюро гонорар та супутні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Згідно п.п.7.1.1, 7.1.2 договору гонорар Бюро узгоджується до надання правової допомоги та є однією з умов заявки клієнта. Якщо сторони не визначили гонорар у заявці, він вказується в акті надання правової допомоги в залежності від обсягу витраченого спеціалістами Бюро часу на надання правової допомоги.

В акті 10-ЖД від 07.08.2017р. сторони узгодили гонорар у розмірі 26000,00грн., який був перерахований позивачем 08.08.2017р. на рахунок Бюро, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, враховуючи, вищенаведені факти, суд згідно з приписами статті 44 ГПК України вважає витрати на оплату послуг адвокату на підставі договору №514 від 31.07.2015р. в сумі 26000,00грн. судовими.

Судові витрати (судовий збір, витрати на оплату послуг адвоката) у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» , м. Київ до Публічного акціонерного товариства «Норд» , Донецька область, м. Краматорськ, Донецька область про стягнення інфляційних втрат в розмірі 215144,78грн., 3% річних в розмірі 44668,53грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Норд» (84322, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, ЄДРПОУ 13533086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Про-Сток» (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, літера Е, офіс 47, ЄДРПОУ 36391779) інфляційні втрати в розмірі 193766,49грн., 3% річних - 44524,67грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 3574,37грн., витрати на правову допомогу у розмірі 23846,24грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 21378,29грн., 3% річних у розмірі 143,86грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 07.11.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 09.11.2017р.

Суддя Я.О. Левшина