Рішення

від 07.11.2017 по справі 906/900/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "07" листопада 2017 р. Справа № 906/900/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача 1: не прибув

від відповідача 2: Осадчук В.І. дов б/н від 14 серпня 2017р

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпродукція 2007" (м. Київ)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Малос" (Житомирська область, Малинський район, с. Українка)

2. Фермерського господарства "ДАР" (Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Попасне)

про стягнення 700000,00 грн

ТОВ "Укрспецпродукція 2007" подало до суду позов про стягнення з ТОВ "ТД Малос" та ФГ "Дар" 700000,00 грн заборгованості за договором позики № 06/04-01 від 06.04.2017.

Ухвалою від 17.10.2017 господарський суд порушив провадження у справі з призначенням до розгляду у відкритому судовому засіданні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову від 12.10.2017 шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банківських установах, що належать ТОВ "ТД Малос", та шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ФГ "Дар".

Ухвалою від 07.11.2017 господарський суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову від 12.10.2017.

В судове засідання представник позивача не прибув. Ухвали господарського суду від 17.10.2017 та від 25.10.2017, направлені позивачу на адресу, що вказана у позовній заяві, повернулися до суду з відміткою відділення пошти: "причина повернення: неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача".

До початку розгляду справи до суду від представника позивача по довіреності надійшла заява про припинення провадження у справі, у зв'язку з відкликанням позовної заяви позивачем. У заяві зазначено, що про наслідки відкликання позовної заяви позивачу відомо.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався. Ухвали господарського суду від 17.10.2017 та від 25.10.2017, направлені відповідачу 1 на адресу, що вказана у позовній заяві, повернулися до суду з відміткою відділення пошти: "причина повернення: підприємство не існує, підприємство розформовано".

Присутній в засіданні суду представник відповідача 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у наданому суду відзиві на позовну заяву від 06.11.2017 вих. № 615. Вважає договір позики № 06/04-01 та договір поруки від 06.04.2017 нікчемними, оскільки при їх укладенні було порушено публічний порядок (ст. 228 ЦК України), обидві угоди укладені виключно з метою незаконного заволодіння майном ФГ "ДАР", тому закон не вимагає визнання вказаних договорів недійсними в судовому порядку.

Окрім іншого, представник відповідача 2 вказав, що договір позики та поруки укладено особами, які є пов'язаними між собою, реально грошові кошти в позику не передавалися не зважаючи на надання прибуткових касових ордерів, які є підробленими документами, оскільки позивач не має доходів, розмір яких дозволяв би йому виконати умови договору про надання позики.

На думку представника відповідача 2, договір позики та договір поруки від 06.04.2017 спрямовані на незаконне заволодіння майном ФГ "ДАР" через штучне створення боргу та надання поруки за зобов'язаннями яких не існує. Тривалий час на ФГ "ДАР" тривали рейдерські дії, спрямовані на заволодіння цілісним майновим комплексом, в ході здійснення яких з вересня 2016 року по липень 2017 року засновником та головою господарства за підробленими документами ОСОБА_2 вчинялися дії, спрямовані на виведення активів із підприємства, зокрема, шляхом створення штучних судових справ, за якими ФГ "ДАР" нібито заборгувало перед особами із якими ніколи не мало жодних господарських відносин. До того ж, представник відповідача 2 повідомив, що на майно фермерського господарства накладено арешти у виконавчих провадженнях, відкритих за особистими боргами ОСОБА_2

З огляду на викладене, представник відповідача 2 позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши заяву позивача про припинення провадження у справі суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі, зокрема, відмовитися від позову.

За ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чи - небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, і подана останнім заява про відмову від позову не порушує законні права та інтереси ТОВ "ТД Малос" як позичальника за договором № 06/04-01 від 06.04.2017 у справі про стягнення боргу, при цьому, представник позивача підтвердив в своїй заяві про обізнаність щодо процесуальних наслідків таких дій, суд приймає відмову позивача від позову в частині вимог, заявлених до ТОВ "ТД Малос".

У зв'язку з зазначеним провадження у справі до ТОВ "ТД Малос" підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В частині вимог, заявлених до ФГ "Дар" як поручителя по договору № 06/04-01 від 06.04.2017 про стягнення позики, суд відмовляє позивачу в задоволенні заяви про припинення провадження у справі, оскільки таке задоволення призведе до порушення прав та законних інтересів фермерського господарства, зважаючи на невизнання ним заявлених у позові вимог.

Враховуючи викладене та зважаючи на статтею 55 Конституції України, якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, в тому числі від безпідставно заявлених у позові вимог, господарський суд дійшов висновку про необхідність судового розгляду вимог позивача в контексті встановлення порушення його прав зі сторони ФГ "Дар".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 2, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з долучених до справи документів, 06.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецпродукція 2007" (позивач/позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Малос" (відповідач 1/позичальник) було укладено договір позики № 06/04-01 (далі - договір, а. с. 7, 8), за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.

У відповідності до п. 2.1 договору розмір позики становить 1000000,00 грн.

За умовами договору, позикодавець передає позику позичальникові в день підписання сторонами цього договору у готівковій формі шляхом видачі грошових коштів з каси позикодавця.

Строк позики розпочинається з моменту отримання позики і становить 40 календарних днів. Після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього договору, позичальник зобов'язується протягом 5 календарних днів повернути позикодавцеві позику в готівковій формі шляхом внесення грошових коштів до каси позикодавця.

Згідно з п. 5.3 договору позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, до каси позикодавця.

За п. п. 6.1, 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг з моменту передання позики позичальникові та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором позики, 06.04.2017 між позикодавцем та Фермерським господарством "ДАР" (відповідач 2/поручитель) було укладено договір поруки (а. с. 9, 10) за умовами якого поручитель зобов'язався у порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником своїх зобов'язань, що випливають із договору позики від 06.04.2017 № 06/04-01, укладеного між позичальником та позикодавцем.

Відповідно до п. 1.3 договору поруки основний обов'язок позичальника за договором позики, виконання якого забезпечується цим договором - повернути позикодавцю після спливу обумовленого строку грошові кошти у сумі, в якій вони були отримані.

Розділом 2 договору сторони погодили обсяг відповідальності поручителя, а в п. 3.3 зазначили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання поручитель і позичальник відповідають перед позикодавцем як солідарні боржники, при цьому позикодавець має право вимагати від поручителя виконання як основного зобов'язання, так і зобов'язання з відшкодування шкоди, зобов'язання зі сплати неустойки, зобов'язання зі сплати процентів за прострочення виконання.

Згідно з п. 3.4 договору поруки поручитель зобов'язується виконати свої зобов'язання відповідно до цього договору не пізніше 10 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги позикодавця.

Також сторони домовилися, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту припинення договору позики, але не більше ніж до 31.12.2018.

Як вказує позивач, на виконання умов договору позики згідно з видаткового касового ордеру від 06.04.2017 із каси ТОВ "Укрспецпродукція 2007" готівкою відповідачу 1 в особі директора ОСОБА_2 було видано 1000000,00 (один мільйон) грн. Підпис та реквізити касира, який видавав готівку, у бухгалтерському документі відсутні (а. с. 11).

18.05.2017 в касу ТОВ "Укрспецпродукція 2007" від імені ТОВ "ТД Малос" в особі директора ОСОБА_2 на підставі договору позики № 04/06-01 від 06.04.2017 готівково було внесено грошові кошти у розмірі 300000,00 грн. Вказану господарську операцію було зафіксовано у прибутковому касовому ордері № 23 від 18.05.2017 (а. с. 12).

22.05.2017 позикодавець направив позичальнику та поручителю вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 700000,00 грн, як різницю між сумою виданих та плачених коштів на виконання договору позики № 06/04-01 від 06.04.2017 (а. с. 35, 36).

Того ж дня позикодавець надіслав позичальнику та поручителю листи з проханням підписати з ним договір застави на майно (а. с. 37, 38).

Судом встановлено, що вимоги про повернення грошових коштів були направлені позикодавцем без дотримання строку, встановленого п. 5.1 договору, тобто завчасно, оскільки обов'язок розрахуватися за договором позики у позичальника та поручителя, з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, існував до 23.05.2017 (06.04.2017+40 к.д.+5 к.д.).

Оскільки вимоги про повернення коштів та листи були отримані позичальником та поручителем особисто (про що є відмітки на документах), однак залишені сторонами без відповіді та задоволення, позикодавець звернувся з даним позовом до суду із вимогою про стягнення 700000,00 грн боргу.

В процесі розгляду справи суд прийняв відмову позикодавця від позову в частині заявлених вимог до позичальника. В частині вимог, заявлених до поручителя, вирішив здійснити розгляд справи по суті.

Відтак, надаючи правову оцінку дійсним правовідносинам сторін, що склалися між сторонами у зв'язку з укладенням правочинів, що стали підставою для виникнення спору з приводу стягнення боргу, господарський суд зазначає таке.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги з посиланням на укладений з відповідачем 1 як позичальником договір позики грошових коштів на суму 1000000,00 грн, по якому відбулося часткове погашення існуючої заборгованості на суму 300000,00 грн, внаслідок чого відповідач 2 як поручитель має нести майнову відповідальність за невиконання боржником свого обов'язку з погашення боргу, на підставі підписаного між сторонами договору поруки майнових зобов'язань.

В підтвердження факту надання позичальнику та отримання від нього в рахунок виконання умов договору позики грошових коштів, позикодавець посилається на видатковий та прибутковий касові ордери, які, за даними позивача, засвідчують рух коштів в межах існуючих між сторонами господарських відносин.

Відповідач 2, будучи визначеним позивачем у позові як поручитель боргових зобов'язань позичальника, стверджує, що вищевказані суми грошових коштів ніколи в борг фермерському господарству не передавалися, а бухгалтерські документи є підробленими, з огляду на відсутність у позикодавця фінансової спроможності до вчинення такої господарської операції.

Варто вказати що під час розгляду даної справи, незважаючи на обґрунтування позивача, що відносини з приводу отримання та повернення коштів ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі позики від 06.10.2017 та підтверджуються копіями касових ордерів, однак оригінали даних документів ні позивач, ні відповідач 1 до суду так і не надали.

Разом з тим, суд вказує, що досліджуючи докази у справі, господарський суд повинен надавати їм оцінку і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Як вбачається із наданих позивачем в обґрунтування заявлених вимог копій касових ордерів, останні засвідчують обов'язок поручителя по поверненню позикодавцю заборгованості у розмірі 700000,00 грн.

За умовам договору позики, обов'язок поручителя вважається виконаний за боржника у разі внесення ним грошових коштів у касу позикодавця в готівковій формі (п.п. 5.2, 5.3 договору).

Водночас суд наголошує, що умова договору, яка передбачає обов'язок проведення розрахунків між контрагентами виключно у готівковій формі у сумі, що складає предмет договору позики, є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ч. ч. 2,3 ст. 1087 ЦК України.

Відповідно до вищевказаної статті зазначено, що розрахунки між юридичними особами, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Так, згідно з пп. 2.3 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення), підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки.

Пунктом 1 постанови Національного банку України від 06.06.2013 № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" встановлено граничну суму для розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень.

Відповідно до абз. 13 пп. 1.2 п. 1, пп. 3.1 п. 3 Положення № 637 касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно з абз. 11,12 пп. 1.2 п. 1 Положення, касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України; касові документи - це документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 3.3 п. 3 Положення вказано, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

За п. 3.4 Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Підпунктом 3.11 п. 3 Положення передбачено, що прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.

Згідно з пп. 3.12 п. 3 Положення під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків. У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення. Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

Проте, як встановлено господарським судом під час розгляду даної справи, надані позивачем касові ордери не містять необхідних реквізитів як первинних документів, а саме: у прибутковому касовому ордері № 23 від 18.05.2017 відсутні дані про головного бухгалтера, підпис якого проставлений на касовому ордері. У видатковому касовому ордері від 06.04.2017 відсутній підпис головного бухгалтера, відсутні дані про документи, які засвідчують особу одержувача.

Тобто у обох касових ордерах відсутні відомості про відповідальних за здійснення господарських операцій з видачі та приймання готівки в касу позивача, а у прибутковому касовому ордері взагалі відсутні будь-які особисті дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До того ж підставою видачі грошових коштів згідно з касових ордерів позивачем вказано договір позики за № 04/06-01, тоді як підставою позову про стягнення боргу позивач зазначає договір позики за № 06/04-01.

У зв'язку із встановленими обставинами та наведеними законодавчими положеннями, господарський суд дійшов висновку, що касові ордери, які надані на підтвердження суми грошових вимог у 700000,00 грн не є належними доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки не відповідають вимогам щодо їх оформлення та видані на суму, що перевищує гранично допустиму для такого виду розрахунку.

При цьому суд зазначає, що за недотримання норм щодо граничних сум розрахунків передбачена відповідальність статтею 163 КпАП, де зазначено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою тягне за собою накладення штрафу, що не є предметом спору у даній справі.

Встановивши невідповідність касових ордерів, наданих позивачем, вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Постанови Національного банку України від 06.06.2013 № 210, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, слід вказати про недоведеність факту видачі позивачем, на виконання зобов'язань за договором позики № 06/04-01 від 06.04.2017, з каси готівки в розмірі 1000000,00 грн та її часткове повернення в розмірі 300000,00 грн.

Позивач, окрім копій касових ордерів, які суд обґрунтовано поставив під сумніви, не надав жодних інших доказів, що підтверджували б факт передання відповідачу грошової суми в розмірі 1000000,00 грн.

Надана до справи копія договору поруки від 06.04.2017, на думку суду, також не засвідчує зобов'язання поручителя по оплаті позивачу боргу в розмірі 700000,00 грн, оскільки в договорі не зазначено конкретного позичальника по забезпеченню виконання зобов'язань якого поручився відповідач 2.

Тобто із договору поруки не зрозуміло за чиї дії поручитель несе відповідальність у разі відмови від здійснення позичальником дій з реалізації обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором позики № 06/04-01 від 06.04.2017.

Відтак, доводи позивача про існування обов'язку у відповідача 2 по оплаті йому заявленої в позові суми заборгованості суд вважає помилковими.

Разом з тим, суд вбачає недоцільними посилання відповідача 2 у відзиві на позовну заяву на обставини нікчемності, укладених позивачем договорів позики та поруки від 06.04.2017, з посиланням на ст. 228 ЦК України, як таких, що укладені виключно з метою незаконного заволодіння майном ФГ "ДАР", враховуючи таке.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (висновок суду з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 13.04.2016, справа № 6-1528цс15).

У справі, яка розглядається, господарський суд встановив порушення позивачем порядку проведення готівкових розрахунків за послуги з надання коштів на підставі договору позики № 06/04-01 від 06.04.2017, а саме: перевищення граничних сум розрахунків готівкою, та порушення вимог при оформленні первинних бухгалтерських документів, складених на підтвердження проведення господарських операцій по видачі готівки; не зазначення у договорі поруки від 06.04.2017 конкретного позичальника по забезпеченню виконання зобов'язань якого поручився відповідач 2.

При цьому суд вважав, що вказані правочини не є нікчемними в силу положень статті 228 ЦК України з огляду на те, що вони є самостійними цивільно-правовими договорами, зміст яких зводиться до регулювання відносин сторін у певній сфері господарських зобов'язань.

Наразі відсутній вирок суду, за яким би було встановлено, що ці договори укладено за наявності умислу позивача щодо настання протиправних наслідків щодо відповідача 2.

За відсутності доказів зворотного, суд не може стверджувати, що вказані відповідачем 2 правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак вони не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зважаючи на вищевикладене, господарський суд вважає помилковими доводи відповідача 2, що договір позики № 06/04-01 від 06.04.2017 та договір поруки від 06.04.2017 є такими, що порушують публічний порядок, однак зазначає, що верховенство права, передбачене конституційною нормою (ст. 55 Конституції України) щодо судового захисту, не позбавляє ФГ "ДАР" права на звернення до господарського суду з окремим позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів шляхом визнання недійсними вищевказаних договорів від 06.04.2017 з інших підстав, відмінних від ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторони повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Положеннями ст. 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх з врахуванням поданих до справи доказів, яким надано необхідну оцінку, встановивши недоведеність позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, факту видачі за договором позики № 06/04-01 від 06.04.2017 відповідачу 1 у борг грошових коштів у розмірі 1000000,00 грн та, відповідно, відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 2 як поручителя залишку непогашеної заборгованості у розмірі 700000,00 грн, з наведенням відповідного мотивування, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до ФГ "ДАР" в повному обсязі. В частині позовних вимог до ТОВ "ТД Малос" господарський суд прийняв відмову позивача від позову та припинив провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпродукція 2007" від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Малос" та припинити провадження у справі в цій частині .

2. Відмовити у позові до Фермерського господарства "ДАР".

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.11.17

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (рек. з повід).

3 - відповідачу-1 (рек. з повід.)

4 - відповідачу-2 (простою)