Рішення

від 07.11.2017 по справі 183/1893/16

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1893/16

№ 2/183/182/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря Борух Ю.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

в с т а н о в и в :

01 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, Реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі.

13 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом, відповідно до якого уточнив прізвище одного з відповідачів - ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 05 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог до Реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки були залишені без розгляду.

На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 20.12.2007 року йому на праві власності належить земельна ділянка площею 6,940 га., яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В березні 2016 року відповідач ОСОБА_5 повідомив його, що він не має права обробляти належну йому земельну ділянку, оскільки щодо зазначеної земельної ділянки укладений договір оренди землі з ОСОБА_4, надавши йому копію договору оренди землі від 03.06.2015 року та копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2015 року про реєстрацію договору оренди землі.

З договору оренди землі вбачається, що ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від його імені від 28.02.2008 року передав в оренду земельну ділянку ОСОБА_4 в оренду на строк 45 років.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_5 не погоджував з ним питання передачі земельної ділянки в оренду та знав про його наміри особисто використовувати та обробляти земельну ділянку.

17 березня 2016 року він скасував довіреність на право розпоряджатися земельною ділянкою, яка була видана на ім'я ОСОБА_5

Відповідач ОСОБА_5, будучи його представником на підставі довіреності, внаслідок зловмисної домовленості, нехтуючи його правами та переслідуючи свої власні інтереси, уклав договір оренди землі з власною дружиною - ОСОБА_4, на вкрай невигідних для нього, як власника землі, умовах, оскільки, обробляючи самостійно земельну ділянку, він отримав би більший прибуток.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до приписів частини 3 статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, в зв'язку з чим, ОСОБА_5, як представник не мав права укладати договір оренди землі із своєю дружиною.

На підставі ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Крім того, договір оренди землі не відповідає його внутрішній волі, оскільки він не мав наміру передавати належну йому земельну ділянку в оренду.

В зв'язку з наведеним. посилаючись на вимоги ст.ст. 203,. 215, 232, 237, 238 ЦК України позивач ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2015 року, номер запису про інше речове право № 10177457, укладений 03 червня 2015 року між ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності ОСОБА_5 і ОСОБА_4.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги, будучи допитаним в якості свідка пояснив, що ОСОБА_5 є його односельцем. В 2008 році ним була оформлена довіреності на ім'я ОСОБА_5 на право розпорядження належної йому земельною ділянкою. У 2008 році він зловживав спиртними напоями, обставин оформлення довіреності на пам'ятає, але не заперечує проти того, що зазначена довіреність була ним оформлена. Про договір оренди землі йому стадо відомо тільки 2016 році, договір вважає недійсним з підстав, зазначених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позов, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги.

Представник відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні вимог, посилався на те, що позивач ОСОБА_1 мав волевиявлення щодо передачі належної йому земельної ділянки в оренду, оскілки в 2008 році оформив відповідну довіреність, позивачем не доведена наявність зловмисної домовленості між його представником ОСОБА_5 та ОСОБА_4, крім того, у відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано, судом встановлено, що подружжя остаточно припинило сімейні відносини з січня 2015 року.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідачів, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 20.12.2007 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,940 га., кадастровий номер № НОМЕР_4, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

У відповідності до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, яв якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє.

Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року ОСОБА_1 оформив довіреність, відповідно до якої уповноважив ОСОБА_5 розпоряджатися належною йому земельною ділянкою площею 6,940 га., яка розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та належить йому на праві власності у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 20.12.2007 року, в тому числі, укладати оговори оренди землі на строк до 50 років, довіреність посвідчена нотаріально.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, 1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості.

Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що 03 червня 2015 року між ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності № 359723 від 28.02.2008 року діяв ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2015 року, номер запису про інше речове право № 10177457, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_4 прийняла у строкове платне користування на умовах оренди на строк 45 років земельну ділянку площею 6,940 га., кадастровий номер № НОМЕР_4, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановлені законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як зазначалося вище, на обґрунтування вимог позивач посилався на те, що він не мав волевиявлення на укладення договору оренди землі.

У відповідності до ст.ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приходить до переконання, що позивачем не надано доказів того, що він не мав волевиявлення на укладення договору оренди землі.

Так, волевиявлення ОСОБА_1 на укладенні договору оренди підтверджується довіреністю від 28 лютого 2008 року, відповідно до якої він уповноважив ОСОБА_5 розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, в тому числі, здавати її в оренду на строк до 50 років, зазначена довіреність була чинною на дату укладення договору оренди, не була скасована та не оспорювалася самим позивачем, в зв'язку з чим, посилання позивача на відсутність волевиявлення на укладення договору не може бути підставою для визнання договору недійсним.

На підставі статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

В позовній заяві ОСОБА_1, як на підставу позову, посилався на те, що договір був укладений на вкрай невигідних для нього умовах.

Зазначені посилання не можуть бути підставами для визнання договору оренди землі недійсним, оскільки позивачем не надано доказів будь яких тяжких для нього обставин та того, що договір укладено на вкрай невигідних для нього умовах.

Судом встановлено, що 28 листопада 2014 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що підтверджується копією актового запису про шлюб № 4 Новомосковського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

На підставі ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

В той же час, сам по собі факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебувають в шлюбі, не є підтвердженням наявності між ними зловмисної домовленості, позивачем ОСОБА_1 не надано суду, у відповідності до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, жодного доказу того, що між його представником ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як стороною договору оренди землі існувала зловмисна домовленість, не надано доказів того, в чому саме полягала зазначена зловмисна домовленість, в зв'язку з чим, посилання відповідача на зазначену обставину не може бути підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Як зазначалося вище, у відповідності до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє.

На підставі приписів частини 3 статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи яку він представляє, у своїх інтересах.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі частини 2 статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Частиною 3 статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на дату укладення оспорюваного договору оренди землі перебували в шлюбі, суд приходить до висновку, що майнові права на земельну ділянку стосуються інтересів подружжя, оскільки доходи, які отримані або можуть бути отриманими від використання земельної ділянки є спільною сумісною власністю подружжя.

Встановлено, що у відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано, рішенням суду встановлено, що подружжя остаточно припинило сімейні відносини з січня 2015 року.

В той же час, нормами статті ст. 60 СК України визначено, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу, в зв'язку з чим, спільним майном може бути визнане все майно, яке подружжя придбало до винесення судом рішення про розірвання шлюбу - до 11 серпня 2017 року.

В зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5, будучи представником ОСОБА_1 та укладаючи від імені останнього договір оренди землі із своєю дружиною ОСОБА_4, всупереч вимог частини 3 статті 238 ЦК України, вчинив правочин у своїх інтересах, в зв'язку з чим, у відповідності до ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, зазначений правочин повинен бути визнаний недійсним.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 213-215ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2015 року, номер запису про інше речове право № 10177457, укладений 03 червня 2015 року між ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності № 359723 від 28.02.2008 року діяв ОСОБА_5 і ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_4 прийняла у строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку площею 6,940 га., кадастровий номер № НОМЕР_4, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати в сумі 275,60 грн. (двісті сімдесят п'ять грн. 60 коп.)

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати в сумі 275,60 грн. (двісті сімдесят п'ять грн. 60 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.І. Городецький