Рішення

від 07.11.2017 по справі 915/915/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 915/915/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» (03127, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 116а, оф.128; ідентифікаційний код 40141388)

до відповідача: Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Науково-виробничого центру «Соя» ОСОБА_1 аграрних наук України» (56564, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Яструбинове; ідентифікаційний код 34792373)

про: стягнення 27883,55 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю.

Суть спору:

Позивач 08 вересня 2017 року звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 05.09.2017 (вх. № 12653/17), в якій просить стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Науково-виробничого центру «Соя» ОСОБА_1 аграрних наук України» 27883,55 грн.

24 жовтня 2017 року позивач подав до суду заяву б/н від 20.10.2017 (вх. № 14892/17) про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 21835,38 грн.

За правилами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява не суперечить вищевказаним нормам процесуального права, а отже прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору № 2/08 від 07.08.2012; судових рішень у господарській справі № 915/2223/15; договору про відступлення права вимоги № G-1 від 13.03.2017; норм статей 509, 625, 524, 533, 598 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що наявність судового рішення, яке до речі не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє ТОВ «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» права на отримання сум, регламентованих статтею 625 ЦК України.

Відповідач у своїх запереченнях б/н і б/д (вх. № 14357/17) та б/н і б/д (вх. № 15663/17) вважає позов безпідставним, оскільки платіжним дорученням № 53450855 від 14.09.2017 заборгованість була перерахована в повному обсязі.

Відповідач вважає помилковим нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.03.2017 по 04.09.2017 (з дати винесення постанови ДВС про зупинення виконавчого провадження), оскільки підставою для відстрочення виконання рішення суду є ухвала від 20.03.2017 у справі № 915/2223/15, а не в будь-якому разі постанова ДВС. Крім того, відповідач вважає, що позивачем невірно взагалі розраховано інфляційні витрати, оскільки вони повинні розраховуватись за періодами щомісячно в залежності від індексу інфляції, а не братися за сукупний (середньозважений) індекс за рік.

Також на думку відповідача, доцільно дослідити правомірність укладення договору про переуступку права вимоги заборгованості, оскільки позивачем не надано оригінал договору № 2/08 від 07.08.2012, що є обов'язковою умовою при укладанні договору про переуступку права вимоги боргу.

17 жовтня 2017 року судом оголошувалась перерва до 07 листопада 2017 року.

07.11.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

1) 24 лютого 2016 року рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/2223/15 позовні вимоги Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» до відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту Агропромислового виробництва ОСОБА_1 аграрних наук були задоволені, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 105800,00 грн. основного боргу, 78577,67 грн. збитків від інфляції, 6130,60 грн. - 3% річних, 2857,62 грн. судового збору.

17 травня 2016 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15 залишено без змін.

06 червня 2016 року Господарським судом Миколаївської області стягувачу видано відповідний наказ.

26 липня 2017 року Вищий господарський суд України за результатами перегляду справи, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15 залишив без змін.

2) 22 лютого 2017 року державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виніс постанову ВП № 53450855 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 915/2223/15, виданого 06.06.2016.

3) 13 березня 2017 року між Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» (далі - новий кредитор) було укладено договір № G-1 про відступлення права вимоги, згідно з предметом якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором на проведення збирання сільськогосподарських культур № 2/08 від 7 серпня 2012 року (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та Державним підприємством «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Науково-виробничого центру «Соя» ОСОБА_1 аграрних наук України (далі - боржник).

За умовами пункту 1.2 договору з моменту набрання чинності даним договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання обов'язків, передбачених основним договором, а саме сплати 105800,00 грн. основного боргу, 78577,67 грн. збитків від інфляції, 6130,60 грн. 3% річних, 2857,62 грн. судового збору. За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника стягнення основного боргу, збитків від інфляції, 3% річних, судовий збір.

Згідно з пунктом 1.3 договору моментом переходу права вимоги первісного кредитора за договором, визначеним у п. 1 цього договору, до нового кредитора є момент набрання чинності цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Договір скріплений підписами обох сторін.

24 квітня 2017 року ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/2223/15 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження у справі № 915/2223/15 задоволено та здійснено заміну стягувача у справі № 915/2223/15 з Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» .

Як повідомлено суду позивачем, та не спростовано відповідачем, вказана ухвала не була оскаржена, а тому є чинною.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступних підстав:

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15 стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту Агропромислового виробництва ОСОБА_1 аграрних наук на користь Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» ) 105800,00 грн. основного боргу, 78577,67 грн. збитків від інфляції, 6130,60 грн. - 3% річних, 2857,62 грн. судового збору.

Загальна сума стягнутих грошових коштів за вказаним рішенням суду становить 193365,89 грн.

Як встановлено господарським судом при розгляді даної справи, вказане рішення суду було оскаржене як до апеляційної, так і до касаційної інстанції, якими було залишено без змін, та набрало законної сили.

В силу ст. 115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим на всій території України.

Фактичне виконання зазначеного судового рішення боржником відбулося лише 14.09.2017 , що підтверджується платіжним дорученням № 53450855 від 14.09.2017.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15 встановлено, що 07.08.2012 року між сторонами був укладений договір на проведення збирання сільськогосподарських культур, за умовами п. 1.1, п. 2.1.1 якого Державне підприємство «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту Агропромислового виробництва ОСОБА_1 аграрних наук доручило, а Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» взяло на себе зобов'язання провести збирання сільськогосподарських культур комбайнами Джон - Дір з площі 680 га за попередньою згодою сторін.

В подальшому, між сторонами у спрощений спосіб, що передбачено ст. 181 Господарського кодексу України, було укладено договір підряду, згідно якого Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР» провело роботи по дискуванню площі 341.4 га по ціні 120,00 грн. за гектар, загальна вартість робіт становить 40968.00 гривень.

Всього НВ ТОВ «Агро-Інтер» виконано робіт па загальну суму 235800,00 гривень.

Замовник ДП ДГ "Зорі над Бугом" за виконані роботи розрахувався частково, перерахувавши на рахунок НВ ТОВ «Агро-Інтер» 130000,00 гривень.

Таким чином, після часткової оплати заборгованість ДП ДГ "Зорі над Бугом" склала 105800,00 грн.

Зазначена сума основного боргу і була стягнута за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , згідно якої грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Даною нормою закріплена можливість виникнення грошового зобов'язання не лише з цивільно-правових договорів, але і з інших передбачених законом підстав.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання, у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторони в одній особі, за згодою сторін, або через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених Господарським кодексом України чи іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Зважаючи на відсутність в зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід вважати, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів вчасного виконання рішення господарського суду від 24.02.2016 в справі № 915/2223/15 відповідачем не надано, а фактичне виконання зазначеного судового рішення боржником відбулося лише 14.09.2017.

Отже, позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

Що ж стосується періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних, то суд зазначає таке:

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме: прострочення виконання зобов'язання з оплати грошових коштів по певному господарському зобов'язанню, у даному випадку, заборгованості за виконані роботи за договором № 2/08 від 07.08.2012 та надані підрядні послуги в розмірі 105800,00 грн., яка визначена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15.

Позивачем саме на цю суму нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому, як свідчать надані в справу докази, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017, заяву Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Науково-виробничого центру «СОЯ» ОСОБА_1 аграрних наук України» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі №915/2223/15 задоволено та відстрочено виконання рішення суду від 24.02.2016 у справі №915/2223/15 до 01.09.2017.

28.03.2017 державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виніс постанову ВП № 53450855 про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 915/2223/15, виданого 06.06.2016.

04.09.2017 державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виніс постанову ВП № 53450855 про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 915/2223/15, виданого 06.06.2016.

Згідно платіжного доручення № 53450855 від 14.09.2017, відповідачем було перераховано на рахунок органу ДВС суму коштів 212853,48 грн., у призначенні платежу, зокрема, вказано: Нак№915/2223/15вид.06.06.16Госп.суд.Мик.обл.про стягн.на кор.ТОВ Агро-Інтер Плюс борг 193365,89 грн.пост.держ.вик.від 04.09.17.

Листом № 10059 від 17.10.2017 Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області повідомив позивача про перерахування грошових коштів в розмірі 193365,89 грн., стягнутих при виконанні виконавчого провадження № 53450855 з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 915/2223/15, виданого 06.06.2016.

З огляду на вищевказані обставини, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних у два періоди, а саме:

- з 28.12.2015 (дата пред'явлення до Господарського суду Миколаївської області позовної заяви у справі № 915/2223/15) до 28.03.2017 (дата винесення державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 53450855);

- з 04.09.2017 (дата винесення державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області постанови про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП № 53450855) до 14.09.2017 (дата фактичного виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2016 у справі № 915/2223/15).

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивачем помилково здійснено нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.03.2017 по 04.09.2017 (з дати винесення постанови ДВС про зупинення виконавчого провадження).

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

За правилами ч. 1 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, із системного аналізу вищевказаних норм Закону вбачається, що зупинення вчинення виконавчих дій є повноваженням виключно виконавця, яке реалізується шляхом винесення відповідного процесуального документа, а саме - постанови. До того ж, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані зі здійсненням виконавчого провадження, замість виконавця (як то зупиняти чи поновлювати вчинення виконавчих дій).

У той же час, суд зазначає, що і під час відстрочки, розстрочки або зміни рішення інфляційні процеси тривають, грошові зобов'язання залишаються повністю або частково невиконаними і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунки позивача по даній справі, суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача 21835,38 грн., з яких: 17774,40 грн. - інфляційні втрати, 4060,98 грн. - 3% річних, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку суду не надано.

Інші ж доводи відповідача суд вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Беручи до уваги наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив позов задовольнити в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 35, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Зорі над Бугом» Науково-виробничого центру «Соя» ОСОБА_1 аграрних наук України» (56564, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Яструбинове; ідентифікаційний код 34792373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІНТЕР ПЛЮС» (03127, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 116а, оф.128; ідентифікаційний код 40141388) 21835,38 грн., з яких: 21739,73 грн. - інфляційні втрати, 95,65 грн. - 3% річних; та 1600,00 грн. судових витрат.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 13 листопада 2017 року.

Суддя О.Г. Смородінова