Рішення

від 06.11.2017 по справі 910/15107/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2017Справа №910/15107/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс"

до приватного підприємства "Автопрофіль"

про стягнення 6 979,31 грн.

Представники сторін:

від позивача: Будіянський О.С. - представник за довіреністю № б/н від 09.12.2016 р;

від відповідача: Кудько В.В. - представник за довіреністю № 9 від 03.11.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" до приватного підприємства "Автопрофіль" про стягнення 6 979,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.01.2016 року ним згідно усної домовленості поставлено відповідачу запчастини та експлуатаційні матеріали згідно накладної на суму 5 572,38 грн.

Відповідач повинен був оплатити борг до 31.01.2016 року.

Оскільки, борг не сплачений позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 572,38 грн., інфляційного збільшення в розмірі 1139,91 грн. та трьох процентів річних в розмірі 267,02 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.09.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.09.2017 р.

20.09.2017 р. до канцелярії суду позивач подав документи на виконання вимоги ухвали суду від 11.09.2017 р.

В судове засідання 26.09.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 11.09.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.09.2017 р. розгляд справи відкладено на 17.10.2017 р., у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання.

В судове засідання 17.10.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 11.09.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, але 10.10.2017 р. до канцелярії суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.10.2017 року розгляд справи відкладено на 06.11.2017 року.

В судовому засіданні 06.11.2017 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначено, що сума основного боргу станом на дату розгляду справи складає 4 807,18 грн.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Представник відповідача визнав основний борг в розмірі 4807,18 грн., заперечує проти штрафних санкцій та просив відмовити у задоволенні в цій частині позовних вимог .

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, позивач передав у власність відповідача продукцію на загальну суму 5 572,38 грн., що підтверджується накладною № SI0000253025 від 28.01.2016 року. В накладній також зазначено, що сплатити до 31.01.2016 року.

Також, позивачем виставлено рахунок № S0000808433 від 28.01.2016 року.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач поставив відповідачу товар на підставі видаткової накладної, не укладаючи з відповідачем окремого договору.

Враховуючи те, що позивач поставив, а відповідач отримав товар на підставі вищезазначеної видаткової накладої, то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу . При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору . Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги, те, що у накладній № SI0000253025 від 28.01.2016 року визначено строк оплати до 31.01.2016 року, суд вважає, що останнім днем оплати є 31.01.2016 року, а першим днем прострочення є 01.02.2016 року.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №4294 від 19.09.2017 року на суму 500,00 грн. як доказ часткової оплати поставленого товару.

Крім того, як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем станом на день винесення рішення основна заборгованість по поставленому товару становить 4 807,18 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 4 807,18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та визнано відповідачем, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу індекс інфляції в розмірі 1 139,58 грн. та три проценти річних в розмірі 267,02 грн. за період з 31.01.2016 року по 04.09.2017 року.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що не заперечує проти стягнення інфляційних втрат у розмірі 102,13 грн. та трьох процентів річних у розмірі 26,81 грн., які нараховані за період з 01.09.2017 року по 06.11.2017 року.

Згідно з 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 5572.38 01.02.2016 - 30.08.2017 577 3 % 264.27 5307.18 31.08.2017 - 04.09.2017 5 3 % 2.18 За перерахунком суду розмір трьох процентів становить 266,45 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 0,57 грн. не підлягають задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 01.02.2016 - 30.08.2017 5572.38 1.203 1132.87 6705.25 31.08.2017 - 04.09.2017 5307.18 1.000 0.00 5307.18 За перерахунком суду розмір індексу інфляції становить 1 132,87 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 7,04 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Автопрофіль" (02088, м. Київ, вулиця Леніна, будинок 17, квартира 77, код ЄДРПОУ 32660585) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вулиця Закревського, 16, код ЄДРПОУ 37141112) основний борг в розмірі 4 807 (чотири тисячі вісімсот сім) грн. 18 коп., три проценти річних в розмірі 266 (двісті шістдесят шість) грн. 45 коп., індекс інфляції в розмірі 1 132 (одна тисяча сто тридцять дві) грн. 87 коп. та судовий збір в розмірі 1 598 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 08 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 13.11.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий