Постанова

від 24.10.2017 по справі 910/6567/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/6567/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 24.10.2017 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017

по справі №910/6567/17 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЗБІ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп"

про стягнення 162 244,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/6567/17 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЗБІ" 89 611 грн. 25 коп. пені, 1 344 грн. 17 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 89 611 грн. 25 коп. пені, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "АЗБІ" до ТОВ "Елеваторінвестгруп" відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2017 порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017 по справі №910/6567/17, розгляд справи №910/6567/17 призначено на 12.09.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.09.2017 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 прийнято до провадження справу №910/6567/17 у визначеному складі суду та призначено справу до розгляду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники позивача надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Представники вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просили відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки, скаржник, суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників позивача, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Участь ТОВ "Елеваторінвестгруп" у судовому засіданні 24.10.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 13.05.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "АЗБІ" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" (виконавець) було укладено договір на виконання робіт № 9 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язався виконати роботи за завданням замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, передбачених договором.

Як зазначає позивач, спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань роботи повністю не виконав, в зв'язку з чим позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних на суму сплаченої позивачем вартості не виконаних робіт.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1. ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення.

Згідно з п. 2.1 договору вартість робіт становить 673 747,88 грн.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з п. 2.2 договору замовник проводить передоплату робіт в розмірі 336 873,94 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору оплата залишку суми вартості робіт 336 873,94 грн. перераховується замовником на рахунок виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання обома сторонами акта виконаних робіт.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем згідно договору перераховано на рахунок відповідача загалом суму попередньої оплати в розмірі 726 873,94 грн., а саме платежами: 19.05.2016 в сумі 336 873,94 грн., 06.10.2016 в сумі 150 000,00 грн., 21.10.2016 в сумі 100 000,00 грн., 11.11.206 в сумі 60 000,00 грн., 28.11.2016 в сумі 80 000,00 грн.

Згідно з п. 1.5 договору виконавець приступає до виконання робіт не пізніше 7 (семи) робочих днів з дати надходження передоплати (п. 2.2 договору).

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки передоплата позивачем здійснена 19.05.2016 відповідач мав розпочати виконання робіт не пізніше 30.06.2016.

Відповідно до п. 1.6 договору строк виконання робіт - 29 робочих днів.

Отже, на переконання колегії суддів, відповідач мав здійснити роботи протягом 29 робочих днів з 31.06.2017 та відповідно закінчити роботи до 11.07.2016 включно.

Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і вразі допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до п. 4.1 договору приймання-передачі виконаних робіт здійснюється сторонами по акту виконаних підрядних робіт з фіксацією дати подачі акту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 23.06.2016 сторонами складено акт виконаних робіт № 1, відповідно до якого відповідачем виконано роботи за договором на суму 76 991,76 грн.

Згідно з п. 4.2 договору замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів після надання виконавцем акту виконаних робіт підписує акт або надає мотивовану письмову відмову з посилання на нормативні документи.

Відповідно до п. 4.4 договору якщо замовник після отримання від виконавця акта виконаних підрядних робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів не підпише акт виконаних підрядних робіт та не надасть мотивованої відмови від його підпису, виконані роботи та акт виконаних підрядних робіт вважаються прийнятими замовником без зауважень та підлягають оплаті.

Умовами п. 7.3 договору визначено, що листування здійснюється сторонами за допомогою направлення листів поштою (рекомендованими, цінними з повідомленням), а також за допомогою електронної пошти, адреса якої зазначена в розділі 8 даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, саме позивач неодноразово направляв на адресу відповідача остаточні акти виконаних робіт для підписання, які відповідачем не підписано. Зазначене підтверджується листами № 41 від 01.02.2017, № 58 від 13.02.2017, № 75 від 27.02.2017, № 95 від 16.03.2017, поштовими квитанціями та описами вкладення у цінний лист.

До того ж, в матеріалах справи наявний лист відповідача № 133/7 від 29.09.2016 адресований позивачу в додатку до якого зазначений акт виконаних підрядних робіт № 2, проте, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, скаржником не було надано суду належних доказів в підтвердження надіслання його позивачу засобами поштового зв'язку або електронною поштою. Інших доказів в підтвердження направлення відповідачем на адресу позивача акту виконаних підрядних робіт № 2 не подано, а тому на переконання колегії суддів, не доведено, що за відсутності мотивованої відмови позивача від його підписання виконані роботи є прийнятими без зауважень.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції на час розгляду справи, відповідачем не було виконано підрядних робіт на суму 594 756,12 грн. (673 747,88 грн. (вартість робіт) - 76 991,76 грн. (виконані роботи)). Матеріали справи таких доказів не містять.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що за невиконання своїх зобов'язань по договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми простроченого або невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання сторін.

Оскільки, взяті на себе зобов'язання по виконанню робіт відповідач не виконав, судова колегія апеляційного господарського суду здійснивши перевірку розрахунку, погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої за розрахунками суду становить 89 611,25 грн. (нарахованої на суму 596 756,12 у період з 12.07.2016 по 12.01.2017), а не 90 870,42 грн., як просив позивач.

При, цьому судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення не грошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання. Тобто за порушення підрядником строків виконання робіт.

Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах від 11.10.2017 року по справі № 911/1191/16, від 01.10.2013 року по справі № 911/288/13-г.

Що стосується нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання. Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних на суму здійсненої ним передоплати за роботи, доказів виконання яких не подано.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на попередню оплату виконаних робіт є необґрунтованими, а тому, місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у цій частині позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017 року у справі № 910/6567/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2017 року у справі № 910/6567/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6567/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

І.А. Іоннікова