Постанова

від 05.06.2007 по справі 31-27/79-06-2902

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" червня 2007 р.

Справа № 31-27/79-06-2902

Колегія суддів Одеського апеляційного

господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В.,   Шевченко В. В.,

при

секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

від

позивача  -не з'явився,                                                                                   

від

відповідача - ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” -Козлов О. О.,

від

відповідача - ТОВ „Група МДМ” - не з'явився,

розглянувши у

відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Український

клуб”, м. Київ

на рішення господарського

суду Одеської області від 

27.03.2007 р.

у справі №31-27/79-06-2902

за позовом

ТОВ „Український клуб”, м. Київ

до

ТОВ „ЧП Довбуш С.В.”, м. Одеса та ТОВ „Група МДМ”, м. Київ

про

стягнення 19531,35 грн.,

ВСТАНОВИЛА:  

23.03.2006 р. (вх. №3415) ТОВ

„Український клуб” (далі - позивач) у господарському суді Одеської області

пред'явлено позов до ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” (далі -відповідач 1) про  стягнення з відповідача: 14 456,97 боргу, 4

047,94 грн. інфляційних, 1 026,44 грн. - 3% річних  (а.с. 2-3, т.1). Свої вимоги позивач

мотивував наступним  На підставі договору

купівлі-продажу № Р20021129-020А від 09.10.2003р. (далі - Договір), відповідач

1 одержав від  ТОВ „Група МДМ” товар за

товарно-транспортними накладними №№ 632986,632987,632988 від 14.10.2003 р. на

загальну суму 14719,92 грн.. Термін оплати за продукцію, згідно з п. 4.2

договору, не пізніше 21 календарних днів з моменту одержання товару

відповідачем 1. Відповідач 1 за одержаний товар не розрахувався. Керуючись

ст.ст. 512,513 ЦК України, на підставі договору уступки вимоги №170 від

12.02.2004р., право вимоги оплати вартості поставленої відповідачу 1 продукції

в cyмі 14 456,97 грн. шляхом заміни кредитора у зобов'язанні по зазначеному

договору купівлі-продажу, укладеному  

відповідачем 1   з  ТОВ „Група  

МДМ”, перейшло до ТОВ "Український Клуб". У відповідності до

ст.ст. 516-517 ЦК України та до п. 2.1.1 договору уступки вимоги, листом за

вих. № 185 від 19.02.2004р., направленим рекомендованою поштою, до якого було

додано копію зазначеного договору уступки вимоги, відповідача було попереджено

про заміну кредитора. Однак, відповідач 1 борг не сплатив.  Згідно зі ст. 229 ГК України та ст. 625 ЦК

України, сума інфляційних за період з листопада 2003р. по лютий 2006р.

становить 4 047,94 грн.. Згідно зі ст. 229 ГК України та ст. 625 ЦК України,

відповідач 1, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу

позивача також має сплатити останньому 3% річних з розрахунку від суми боргу за

період його прострочення в межах терміну позовної давності, що становить 1

026,44 грн.. Чинне  законодавство  та 

договір   купівлі-продажу   не  

передбачають   у  даному 

випадку обов'язкового досудового вирішення спору. Але відповідачу 1

надсилалась претензія № 419 від 09.06.2004 р., яка залишена без відповіді та

задоволення. В обґрунтування свого позову позивач послався на  ст.ст. 193,216,218,229 ГК України та ст.ст.

14,512-514,516-517,525,526,610,612,625,692 ЦК України.                   

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 23.03.2006 р. (а.с. 1, т.1) за вищезазначеним позовом

порушено провадження та його призначено до розгляду на 05.05.2006 р..  

Надалі судом до справи залучений

відзив відповідача 1 на позов (а.с. 58-59, т.1), в якому він просив задовольнити   позовні  

вимоги    частково, а саме в

частині стягнення 200,74 грн. залишку боргу, оскільки 02.12.2003 р.  ТОВ  

„ЧП  Довбуш   С.В.” частково   оплатив  

вартість   поставленої  за вказаними позивачем накладними продукції у

розмірі 5000 грн.. Також, згідно накладної на повернення №93784 від 26.12.2003

р., ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” повернуло ТОВ „Група МДМ” продукцію за накладною №№

632986 на суму 9256,32 грн..  Формула

розрахунку  заборгованості,  де:  

а  -  вартість 

оплаченого товару,  в - сума повернутого

товару, (а+в) - загальна сума сплачених/повернутих коштів, с - сума боргу,

зазначена позивачем, у - дійсна сума боргу, с-(а+в)=у, 14456,97 грн. - (5000

грн. + 9256,23 грн.) = 200,74 грн.. Таким чином, загальна сума заборгованості

ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” перед ТОВ „Група МДМ” складає 200,74 грн. та предметом

договору уступки вимог №170 від 12.02.2004 р. є неіснуючий борг.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 19.06.2006 р. (а.с. 122, т.1) до участі у справі залучений

інший відповідач - ТОВ „Група МДМ” (відповідач - 2).

Надалі до справи судом було

залучено уточнення відповідача -1 до відзиву на позов (а.с. 125, т.2), в якому

він вказав, що сума основного боргу, що підлягає стягненню

становить 9866,97 грн., оскільки,

згідно акту звірки дебіторської заборгованості, укладеного між ТОВ „ЧП Довбуш

С.В.” та ТОВ „Група МДМ”, заборгованість відповідача - 1 станом на 31.12.2003р.

становить 9866,97 грн.. Таким чином, предметом договору уступки вимог №170 від

12.02.2004р., укладеного між ТОВ „Група МДМ” та ТОВ „Український клуб”, була

неіснуюча заборгованість.              

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 13.09.2006 р. (суддя Семенюк Г.В.), на підставі п.5 ст. 81

ГПК України, позов ТОВ „Український клуб” залишено без розгляду (а.с. 127-129,

т.2). 

Постановою Одеського апеляційного

господарського суду від 24.10.2006 р. (а.с. 155-170, т.2) апеляційну скаргу ТОВ

„Український клуб” задоволено, ухвалу господарського суду Одеської області від

13.09.2006 р. скасовано, а справу скеровано до господарського суду Одеської

області для розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 06.11.2006 р. (а.с. 172, т.2) суддею Лєсогоровим В.М.

справу №27/79-06-2902 прийнято до свого провадження та їй наданий

№31-27/79-06-2902. 

Постановою Вищого господарського

суду України від 31.01.2007 р. (а.с. 193-195, т.2) касаційну скаргу ТОВ „ЧП

Довбуш С.В.” залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 24.10.2006 р. -без змін.

 Рішенням господарського суду Одеської області

від 27.03.2007 р. (підписаним суддею Лєсогоровим  В.М. 30.03.2007 р.) позов задоволено

частково, а саме стягнуто з ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” на користь ТОВ „Український

клуб” 7 915 грн. 28 коп., 79 грн. 15 коп. по держмиту, 47 грн. 82 коп. за ІТЗ судового

процесу; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено; покладено на ТОВ

„Український клуб” судові витрати у справі по держмиту в сумі 116 грн. 16 коп.

та за ІТЗ судового процесу в сумі 70 грн. 18 коп.; в задоволенні позову ТОВ

„Український клуб” до ТОВ „Група МДМ” про стягнення 19 531 грн. 35 коп.

відмовлено (а.с. 31-33, т.3). Таке рішення суд мотивував тим, що в силу ст. 559

ЦК України порука припинилася, оскільки позивач не пред'явив ТОВ „Група МДМ”

протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного  зобов'язання вимогу щодо сплати

заборгованості. За накладною від 26.12.2003 р. № 93 784 ТОВ „ЧП Довбуш С.В.”

повернуло ТОВ „Група МДМ” частину товару поставленого за накладною № 632986 від

14.10.2003 р.. Сума повернення складає 9 256 грн. 32 коп.. Висновок суду щодо

повернення товару переданого саме за накладною № 632986 від 14.10.2003 р.

ґрунтується на тому, що найменування товару у вказаних накладних повністю

збігається і кількість поверненого товару не перевищує кількість переданого

товару. Суд відхилив всі акти звірки, які є у справі, оскільки вони не

підписані всіма особами, які зазначені в цих актах. Суд відхилив посилання ТОВ

„ЧП Довбуш С.В.” на платіжне доручення № 1349 від 02.12.2003 р. на суму 5 000

грн., оскільки за цим платіжним дорученням провадилася оплата не по договору

від 09.10.2003 р., а по іншому договору. Суд відхилив посилання позивача на те,

що товар на суму 9 256 грн. 32 коп. повертався не по договору від 09.10.2003

р., а по іншому договору, оскільки з інших договорів та накладних до них, які є

у справі, не вбачається поставка товару зазначеного у накладній на повернення

від 26.12.2003 р. № 93 784. Повернення товару здійснюється за договором, на

підставі якого він був переданий, а не за будь -яким договором. ТОВ „ЧП Довбуш

С.В.” прострочило виконання грошового зобов'язання по накладним № 632986,

632987, 632988 з 05.11.2003 р.. Правильними, як розрахував суд, є інфляційні в

сумі 2 027 грн. 24 коп. за період з листопада 2003 року по лютий 2006 року

включно, які розраховані з урахуванням часткового повернення товару.

Правильними, як розрахував суд, є 3% річних в сумі 424 грн. 44 коп. за 864 дня,

які розраховані з урахуванням часткового повернення товару. Перевіряючи

розрахунки інфляційних і 3% річних, суд виходив: з приписів Розділу V ЦК

України, ст. 214 ЦК України від 1963 р., ст. 625 ЦК України, терміну та строку

прострочення виконання грошового зобов'язання, переривання перебігу строку

позовної давності, листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 р.

„Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді

судових справ”. В задоволенні позову до ТОВ „Група МДМ” відмовлено, оскільки,

як вирішив суд, ця особа не несе юридичної відповідальності перед позивачем за

невиконання ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” грошового зобов'язання по договору від

09.10.2003 р.. Судові витрати у справі по держмиту та за ІТЗ судового процесу

суд поклав на позивача та ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” пропорційно задоволеної вимоги.

Підстав для покладання судових витрат у справі на ТОВ „Група МДМ” суд не

вбачив, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову. Крім того, господарський суд

відхилив правові позиції і докази надані сторонами тією мірою, якою вони не

відповідають висновкам суду, у зв'язку з їх невідповідністю законодавству та

обставинам справи. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст. 193

ГК України.

Відповідачі вищезазначене  судове

рішення в апеляційному порядку не оскаржили.

Не погоджуючись зі вказаним

рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з

апеляційною скаргою, в якій   просить

його змінити, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі, з тих підстав, що

в матеріалах справи знаходились уточнення позивачем мотивувальної частини

позовних вимог, які, з метою запобігання спроб відповідача врахувати одні і ті

ж розрахунки по відношенню до різних договорів купівлі - продажу, вже

обґрунтовувались не лише договором купівлі-продажу № Р20021129-020А від

09.10.2003р., а й попереднім договором купівлі-продажу № Р20021129-020 від

01.12.2002р.. Для забезпечення такої можливості уточнення між первісним та

новим кредитором була підписана додаткова угода від 02.06.2006р. про уступку

права вимоги за всіма договорами купівлі-продажу, які були укладені між

первісним кредитором і відповідачем 1. Ця угода також була залучена до даної

справи разом з доказом її направлення відповідачу 1. Тому господарський суд

Одеської області дійшов, на погляд скаржника, хибного висновку, що позивач свої

вимоги мотивував лише договором купівлі-продажу № Р20021129-020А від

09.10.2003р. і під час розгляду справи, ніби, не заявляв позовних вимог щодо

будь-яких інших договорів. А також стосовно того, що позивачу на момент

розгляду справи, ніби, було уступлено право вимоги лише за цим договором

купівлі-продажу. За таких обставин, не мало значення, за яким з двох

вищенаведених договорів купівлі-продажу відповідач здійснив оплату 02.12.2003р.

на суму 5 000,00 грн. і повернув товар 26.12.2003р. на суму 9 256,32 грн. У

відповідача зворотна накладна за його п'ятизначною нумерацією має № 93784, у

первісного кредитора за його шестизначною нумерацією - № 642009. Головне, що

повернення товару 26.12.2006р. на вказану суму мало місце один раз. Воно, як і

платіж відповідача 1 від 02.12.2003р., враховані як в бухгалтерських рахунках

первісного кредитора, так і в трьохсторонньому акті, підписаному первісним

кредитором та позивачем, і вони не спростовують суми основного боргу,

зазначеного в позовній заяві. Визнаючи борг в сумі 9 866,97 грн., відповідач 1

посилався на підписаний ним станом на 31.12.2003р. акт звірення, який включав

повернення товару за зворотною накладною від 26.12.2003р. на суму 9 256,32 грн.

та платіж від 02.12.2003р. на суму 5 000,00 грн. З цього відповідач 1 робив

висновок, що позивачу уступлена більша за реальну сума боргу (14 456,97 грн.,

замість, ніби, реальної 9 866,97 грн.). Та відповідач 1 не пояснює, що якби в

тому акті звірення не містились якісь взаєморозрахунки, здійснені до його

підписання, то чому він такий акт підписував станом на 31.12.2003р., після чого

дійсно вже жодні взаєморозрахунки між сторонами не мали місце. Напередодні

розгляду даної справи позивач звернув увагу суду на те, що ці дані абсолютно

узгоджуються з позовними вимогами, бо як видно з залучених ще у 2006р. до

матеріалів справи бухгалтерських рахунків первісного кредитора, рахунок № 361,

назва якого «Облік взаєморозрахунків за товар», підтверджує, що борг за товар,

як станом на 31.12.2003р., так і на час звернення зі скаргою, є 9 866,97 грн..

Саме по і тільки по товару звірявся відповідач 1 з первісним кредитором станом

на 31.12.2003р. А бухгалтерський рахунок № 6851 «Облік взаєморозрахунків по

тарі»вказує на решту заборгованості в сумі 4 590,00 грн., що в сумі складає

заявлений позивачем борг 14 456,97 грн. В накладних загальна сума складалась з вартості

товару та тари. Бухгалтерський облік первісного кредитора вівся не за окремими

договорами купівлі-продажу, підписаними з одним і тим же покупцем, а в

хронологічному порядку за нормативно встановленими бухгалтерськими рахунками

(по товару, по тарі тощо). Не маючи змоги розрахуватись з позивачем, він

уступив право вимоги відносно даного дебітора (відповідача 1), вказавши

останній договір купівлі-продажу. Коли стало очевидним, що відповідач 1

намагається двічі зарахувати одні і ті ж розрахунки (за різними договорами),

первісний та новий кредитор підписали додаткову угоду від 02.06.2006р. до

договору уступки № 170 від 12.02.2004р., вказавши там всі три договори

купівлі-продажу, які укладались між відповідачем 1 та первісним кредитором.

Спираючись на цю угоду, позивач і скоригував мотивування та обґрунтування

позову. Вказавши в договорі уступки лише останній договір купівлі-продажу від

09.10.2003р., який, згідно з п.6.2 цього договору, надавав первісному кредитору

право у разі відпуску наступної партії товару до розрахунку за попередню партію

(ї), кожний наступний розрахунок для визначення розмірів відповідальності

зараховувати в погашення самого раннього боргу незалежно від того, посилання на

яку накладну здійснює покупець, позивач був переконаний, що борг мав місце лише

за останніми ТТН цього договору. Позиваючись до суду, позивач не знав, що

відповідач 1 займе таку позицію. Саме тому згодом він і уточнив мотивування,

вже не обмежуючись лише останнім договором купівлі-продажу від 09.10.2003р..

Акт звірення відповідачем не є спростованим і має бути прийнятий судом. Позивач

нарахував відповідачу 1 інфляційні та 3% річних виключно в межах строків

позовної давності у повній відповідності до чинного законодавства, виходячи з

остаточної суми боргу за період з 07.11.2003р. по 20.03.2006р..  Щодо відмови у позові до ТОВ «Група МДМ», то

позивач взагалі не висував по відношенню до нього жодних позовних вимог, бо для

цього відсутні правові підстави. Це була виключно ініціатива відповідача 1,

який хотів перекласти на первісного кредитора свою відповідальність. 

Розгляд справи було призначено на

05.06.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України,

повідомлялися належним чином. Однак, з поштового відділення до Одеського

апеляційного господарського суду повернулися копії ухвали цього суду від

14.05.2007 р. про прийняття апеляційної скарги позивача до провадження та

призначення її до розгляду на 05.06.2007 р., яка надсилалася ТОВ „Група МДМ” за

адресами: 02090, м. Київ, вул. Сновська,20 та1000, м. Київ, вул. Туполєва,18Д,

з поштовими помітками на конвертах про те, що таке товариство за цими адресами

не значиться (не зареєстроване).

29.05.2007 р. (вх. №1500 Д1)

позивач надав суду заяву, в якій, серед іншого, просив задовольнити його позов

та розглянути його апеляційну скаргу без участі представника позивача за

наявними матеріалами.

           Оскільки представник ТОВ „ЧП „Довбуш

С.В.”  не заявив клопотання про технічну

фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України,

не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.                                          

           Представник ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” в

судовому засіданні 05.06.2007 р. просив суд відмовити у задоволенні апеляційної

скарги та залишити рішення суду без змін.

   За згодою представника ТОВ „ЧП

Довбуш С.В.”, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались

лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

           Заслухавши усні пояснення  представника ТОВ „ЧП Довбуш С.В.”,

ознайомившись з доводами  апеляційної

скарги, дослідивши обставини  і

матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши

додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм

матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що

апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

           Задовольняючи позов частково та

відмовляючи в стягненні решти вказаної в ньому суми, місцевий суд послався у

рішенні на те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються лише на договорі купівлі

- продажу  №Р2002 1129-020А від

09.10.2003р., укладеному між ТОВ „Група МДМ” (відповідач - 2) та ТОВ „ЧП Довбуш

С.В.” (відповідач - 1), та договорі уступки права вимоги №170 від 12.02.2004р.,

укладеному між відповідачем - 2 та позивачем, і що позивач при розгляді справи

не заявляв вимог щодо будь-яких інших договорів.

           Проте, з таким висновком погодитись

не можна, виходячи з такого.

           Дійсно, у позові позивач робить

посилання лише на вищезазначені договори (а.с. 2-3, т. №1). Однак, з матеріалів

справи вбачається, що в процесі розгляду справи позивач 10.07.2006р. (вх.

№14552) звернувся до місцевого суду з заявою, в якій, не змінюючи ціни позову,

змінив мотивувальну його частину, зазначивши, як підставу стягнення, поряд з

вищезазначеним договором, укладений між відповідачами, договір купівлі -

продажу №Р20021129-020 від 01.12.2002р. (а.с. 2-5, т. №2). Крім того, в

матеріалах справи наявне доповнення до 

договору уступки права вимоги №170 від 12.02.2004р. (а.с. 95, т. №1), з

якого вбачається, що відповідач - 2 уступив позивачу право вимоги до

відповідача - 1 не тільки за договором 

купівлі - продажу  №Р2002

1129-020А від 09.10.2003р., а і за іншими двома договорами, в тому числі

вищезазначеним  договором  купівлі - продажу №Р20021129-020 від

01.12.2002р. та договором №3030 від 15.02.2002р.. В матеріалах справи також наявні

ці договори ( а.с. 88,89-90, т. №1).

         З огляду на викладене, судова колегія

дійшла висновку, що місцевий суд безпідставно не врахував  та  не

звернув уваги на ці доповнення (зміни) до позову і договору уступки права

вимоги та не надав їм, в сукупності з договором купівлі - продажу

№Р20021129-020 від 01.12.2002р. та обсягам поставки товару і розрахункам по

всім договорам, належної оцінки,  що

привело до неповноти з'ясування фактичних обставин справи та помилковості

зроблених  ним висновків.

           Водночас, судова колегія

погоджується з висновком місцевого суду, що повернута відповідачем - 1

відповідачу - 2 продукція по зворотній накладній  №93784 від 26.12.2003р. на загальну суму

9256,32 грн. поставлялась відповідачем - 2 відповідачу - 1 саме за договором

№Р2002 1129-020А від 09.10.2003р., з огляду на таке. Так, асортимент повернутої

продукції співпадає з асортиментом, зазначеним у накладних  №№ 632986,632987,632988 від 14.10.2003р.,

продукції та не перевищує її кількості, а у цих накладних зазначено, що

продукція поставляється, згідно договору 

№Р2002 1129-020А від 09.10.2003р.. Крім того, у всіх інших накладних,

наданих позивачем місцевому суду та наявних у матеріалах справи, в яких

робиться посилання на поставку продукції по іншим договорам, а саме договору

купівлі - продажу №Р20021129-020 від 01.12.2002р. та договору  №3030 від 15.02.2002р., зазначено інший

асортимент продукції, який не збігається з вищезазначеним асортиментом ні по

виду, ні по кількості продукції. Більш того, як вбачається з акту

взаєморозрахунків (а.с. 118-121, т. №2), підписаному позивачем та відповідачем

- 2, вони визнають, що саме  це

повернення  продукції на суму 9256,32

грн. (серед іншої) здійснювалось за 

договором №Р20021129-020 від 01.12.2002р., а не за договором  №Р2002 1129-020А від 09.10.2003р..

          Однак, з викладеного вбачається, що

позивач при здійсненні розрахунку загальної заборгованості відповідача - 1

врахував зазначене повернення продукції, хоча і за іншим договором, і

незважаючи на це та враховуючи, що вимоги позивача ґрунтуються на обох

договорах - №Р2002 1129-020А від 09.10.2003р. та №Р20021129-020 від

01.12.2002р., відповідач - 1 не оплатив відповідачу -2 продукцію на суму

9256,32 грн., і цей борг, серед іншого, відповідач - 2  уступив позивачу, згідно договору уступки

вимоги та доповнення до нього.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд

необґрунтовано відмовив позивачу в стягненні зазначеного боргу та нарахованих

на нього збитків від інфляції та 3% річних.

        За таких обставин, рішення місцевого

суду підлягає зміні, а позов позивача до відповідача - 1 - задоволенню в

повному обсязі, в тому числі понесених позивачем судових витрат по справі.

Водночас, судова колегія відхиляє вимогу позивача, викладену в апеляційній

скарзі, стосовно стягнення з відповідача - 1 держмита  в сумі 97,66 грн., сплаченого за розгляд

апеляційної скарги на ухвалу суду, оскільки, по-перше, таке стягнення не було

предметом розгляду в суді першої інстанції, а, по-друге, скарги на ухвали про

залишення позову без розгляду не підлягають оплаті державним митом і позивач,

якщо сплатив таке мито, має право вимагати його повернення. 

                                  Керуючись

ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -    

         ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу  ТОВ „Український клуб” (м. Київ) -задовольнити

частково.

2. Рішення господарського

суду Одеської області від  27.03.2007 р.

у справі №31-27/79-06-2902 - змінити, виклавши його резолютивну частину в

наступній редакції:

Позов ТОВ „Український клуб”, м.

Київ  до ТОВ „ЧП Довбуш С.В.”, м. Одеса

та ТОВ „Група МДМ”, м. Київ  про

стягнення 19531,35 грн. -задовольнити.

Стягнути з ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” (м. Одеса,

вул. Ак. Корольова,98, кв. 49, код 30628775) на користь ТОВ „Український

клуб”(м. Київ, вул. Червонофлотська,88/2, код 20053286)14 456 грн. 97 коп. -

борг; 4047 грн. 94 коп. - збитки від інфляції; 1026 грн. 44 коп. - 3% річних;

195 грн. 31 коп. - витрати по сплаті держмита при зверненні до суду з позовом;

118 грн. - витрати на ІТЗ судового процесу.

3. Стягнути

з ТОВ „ЧП Довбуш С.В.” (м. Одеса, вул. Ак. Корольова,98, кв. 49, код 30628775)

на користь ТОВ „Український клуб”(м. Київ, вул. Червонофлотська,88/2, код

20053286) 97 грн. 66 коп. - витрати по сплаті держмита при зверненні до суду з

апеляційною скаргою на судове рішення.

4.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК

України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого

господарського суду України.

Головуючий:                                                                                     Мирошниченко

М. А.

Судді:                                                                                                   

Бєляновський В. В.

                                                                                                                Шевченко

В. В.