КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11788/17 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Приватного підприємства "Віндор Плюс" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства "Віндор Плюс" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" Шевченко Андрія Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення №2228 від 16.08.2017 року,-
У С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "Віндор Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" Шевченка Андрія Миколайовича провизнання протиправним та скасування рішення №2228 від 16.08.2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідча, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів справи відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з приписів п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд попередньої інстанції дійшов висновку про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а справу належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Крім того, суд послався на правову позицію викладену в постановах Верховного суду України від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16.
Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16 з огляду на наступне.
Висновоки Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
З системного аналізу викладеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Проте, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Крім того, за змістом статей 17, 34, 36, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.
Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
З огляду на викладене, слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
У контексті п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України з урахуванням ч. 6 ст. 92 Закону №2121-III призначений НБУ ліквідатор є суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у подібних справах, зокрема у справі № 825/532/16, постанова від 31.05.2017 року.
Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з абз. 2 ч. 1 статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також з метою дотримання вимог статті 17 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16.02.2016 року по справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16 і вирішення цієї справи саме в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання про відкриття провадження по справі, тому є підстави для скасування ухвали суду першої інстанції з постановленням ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з постановленням ухвали про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись, ст. ст. 41, 109, 196, 199, 204, 206, 211, 212 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И ЛА :
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Віндор Плюс" задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року скасувати, а справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Віндор Плюс" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" Шевченко Андрія Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення №2228 від 16.08.2017 року направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому
Головуючий суддя: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Троян Н.М.
Повний текст виготовлено: 15 листопада 2017 року.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.11.2017 |
Оприлюднено | 15.11.2017 |
Номер документу | 70244460 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Бужак Н.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні