Ухвала

від 26.10.2018 по справі 826/11788/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

26 жовтня 2018 року м. Київ№ 826/11788/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Приватне підприємство "Віндор Плюс" про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія зображень" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства Артем-Банк Шевченка Андрія Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "Віндор Плюс" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства Артем-Банк Шевченка Андрія Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення про визнання нікчемними правочинів, вчинених позивачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2018р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.

На підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Через канцелярію суду 27.06.2018р. представником позивача подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглядаючи клопотання представника позивача про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Завданнями адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами та доповненнями) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Так, предметом даного позову є рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Артем-Банк" Шевченко Андрія Миколайовича про визнання нікчемним правочину по зарахуванню коштів на поточний рахунок приватного підприємства "Віндор Плюс" № 260001100332201.980 в акціонерному товаристві "Артем-Банк", а саме: 26.10.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" як повернення фінансової допомоги згідно договору № 26/01 від 26.10.2015р. без ПДВ в сумі 3 722 347,71 грн.; 31.10.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Гудз" як сплата за проектні роботи згідно договору № 10/16 від 31.10.2016р., в т.ч. ПДВ, в сумі 38 230,00грн.; 31.10.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Гудз" як сплата згідно договору відступлення права вимоги № 882.63А від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 462 000,00 грн.; 31.10.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Діатех-Україна", як оплата по попередньому договору № 311016/1 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 365 000,00 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Іврус-Трейд", як плата згідно договору відступлення права вимоги 882.63в/1 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 564 300,00 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Іврус-Трейд", як оплата за проектні роботи згідно договору № 14/16 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 210 000,00 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Торсистем", як сплата згідно договору відступлення права вимоги № 882.63В від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 275 000,00 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Торсистем", як плата за проектні роботи згідно договору № 15/16 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 106 823, 96 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімпром", як сплата згідно договору відступлення права вимоги № 882.63В/1 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 409 200,00 грн.; 01.11.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімпром", як сплата за проектні роботи згідно договору № 11/16 від 31.10.2016р. в т.ч. ПДВ, в сумі 93 800,00 грн., що оформлені листом № 2228 від 16.08.2017р.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Статтею 4 Закону передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частин першої, третьої та п'ятої статті 34 Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів, бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Таким чином, з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому, банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави вважати, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому, у приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас суд звертає увагу на те, що визначений Законом правовий статус Фонду, відповідно до якого він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Таким чином, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє Уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не мають жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво банку Фондом ґрунтується на приписах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу сплаченого судового збору за подання до суду даного позову, згідно платіжного доручення від 14.09.2017 №277, у сумі 1600,00 грн.

Відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Приватного підприємства "Віндор Плюс" про закриття провадження у справі задовольнити.

2. Закрити провадження у справі № 826/11788/17 за позовом Приватного підприємства "Віндор Плюс" (код ЄДРПОУ 39494748, адреса: 08200, Київська обл., місто Ірпінь, вул. Покровська (Дзержинського), буд. 1-Б) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства Артем-Банк Шевченка Андрія Миколайовича (адреса: 04050, Київ, вул.Січових Стрільців, 103) про визнання протиправним та скасування рішення.

3. Попередити позивача, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

4. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи має бути здійснено за правилами Господарського процесуального кодексу України.

5. Повернути Приватному підприємству "Віндор Плюс" сплачений судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Згідно з частиною першою статті 295 та частиною першою статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали), зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя Н.М. Клименчук