Ухвала

від 13.11.2017 по справі 305/2156/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/2156/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів БИСАГИ Т.Ю., КОЖУХ О.А.

при секретарі СОЧЦІ І.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Рахівської районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_2 про стягнення боргу із орендної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду від 3 березня 2017 року, -

встановила:

Рахівська РайСТ 29.12.2016 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. 04.01.2010 сторони уклали договір оренди, на підставі якого Рахівська РайСТ надала відповідачу адвокату ОСОБА_2 в оренду кабінетне приміщення № 10 площею 7,76 кв. м у адміністративному будинку позивача, що знаходиться в м. Рахові по вул. Миру, 17. Орендна плата була встановлена в розмірі 500,00 грн на місяць, що її відповідач зобов'язувався сплачувати не пізніше 10 числа поточного місяця. Відповідач порушив свої зобов'язання за договором, з лютого 2014 року перестав сплачувати орендну плату, внаслідок чого станом на 15.11.2016 виникла заборгованість загальним розміром у 46682,91 грн, з яких 6589,28 грн - борг із орендної плати, що виник на 05.02.2014, пеня - 6781,16 грн і 182% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - 33312,47 грн.

Посилаючись на ці обставини, виходячи з положень ЦК України щодо зобов'язань і відповідальності за їх порушення, ґрунтуючись на умовах договору, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість загальним розміром у 46682,91 грн, з яких 6589,28 грн - борг із орендної плати, що виник на 05.02.2014, пеня - 6781,16 грн і 182% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - 33312,47 грн, а також покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Рахівського районного суду від 03.03.2017 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Рахівської районної спілки споживчих товариств грошову суму загальним розміром у 46682,91 грн, а також 1378,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 рішення суду оскаржив. Посилається на те, що між сторонами мали місце окремі самостійні зобов'язання, щодо кожного з яких позовна давність спливає окремо, тому існує борг із орендної плати, що виник лише за період з 01.01.2014 по 05.02.2014 у сумі 589,28 грн. Крім того, до заяви не були додані копії документів для відповідача, що перешкодило йому знати суть і причини позову, надати докази, заявити про позовну давність. Сторона просить рішення суду скасувати, а позов - залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення керівника Рахівської РайСТ ОСОБА_1, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності відповідача ОСОБА_2, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, що не було спростовано відповідачем. Рішення суду відповідає вимогам закону, обставинам справи та ґрунтується на її матеріалах і доказах, яким дано правильну оцінку.

Встановлено, що на підставі договору від 04.01.2010 Рахівська РайСТ надала адвокату ОСОБА_2 в оренду на строк до 01.01.2011 (із умовою, що договір вважається укладеним на невизначений термін, якщо орендодавець і в подальшому користується майном за відсутності заперечень орендодавця) кабінетне приміщення № 10 площею 7,76 кв. м у адміністративному будинку по вул. Миру в м. Рахові, яким орендар користувався до 05.02.2014, коли повернув майно орендодавцю (а.с. 7-14). Договір передбачав, зокрема, що орендна плата становить 500,00 грн на місяць (п. 5.1.), орендар зобов'язувався сплачувати її щомісячно до 10-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди (п. 5.2.), у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення та 182% річних з простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 8.2.), крім сплати неустойки сторона, яка порушила зобов'язання, повинна відшкодувати іншій стороні всі збитки, заподіяні таким порушенням (п. 8.3.).

Відповідач порушив свої зобов'язання за договором оренди, що підтверджується листом позивача від 17.05.2013 № 18 із вимогою звільнити приміщення через неоплату оренди та погасити заборгованість (а.с. 15), листом від 17.12.2014 № 53 про погашення боргу (а.с. 17), іншими матеріалами справи. Рахунком від 05.02.2014 № 04 (а.с. 19), розрахунком боргу за період з 05.02.2014 по 15.11.2016 підтверджується заборгованість відповідача за орендною платою в сумі 6589,28 грн, розрахунком визначені й інші елементи боргу загальним розміром у 46682,91 грн, пред'явленого до стягнення (пеня в сумі 6781,16 грн і 182% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 33312,47 грн) (а.с. 18). З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 особисто отримав у суді повістки на судові засідання (24.01.2017 на засідання, призначене на 27.01.2017 і 06.02.2017 на засідання, призначене на 03.03.2017) (а.с. 32, 35). У судові засідання відповідач не з'явився, про причини неявки не повідомив, тому в силу положень ст. 77 ч. 2 ЦПК України вважається, що не з'явився на розгляд справи без поважних причин. Ці обставини вказують і на те, що відповідач не мав перешкод у ознайомленні з матеріалами справи, при цьому, ніяких заперечень на позов не подав, розрахунок боргу жодним чином не оспорював, про застосування позовної давності не заявляв.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що на порушення вимог ст. 120 ЦПК України до позовної заяви не були додані копії документів позову, що перешкодило йому знати суть та причини позову, надати суду належні заперечення та заявити про застосування позовної давності не можуть бути враховані. По-перше, є встановленим, що про розгляд справи відповідач був обізнаний і не мав перешкод для належної реалізації свого права на захист від позову. По-друге, ухвалою судді суду першої інстанції від 19.01.2017 було відкрито провадження в справі (а.с. 30), чим було визнано відповідність позовної заяви вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України, ця ухвала є чинним обов'язковим судовим рішенням, заперечення щодо якого не включалися відповідачем до апеляційної скарги, тому встановлена нею відповідність позовної заяви вимогам цивільного процесуального закону наразі ревізії не підлягає (ст. 14, ст. 293 ч. 2 та інші норми ЦПК України). Насамкінець, із матеріалів справи (а.с. 20-21) та наданих апеляційному суду керівником Рахівської РайСТ ОСОБА_1 документів випливає, що у грудні 2016 року Рахівське РайСТ спочатку помилково звернулося з позовом до адвоката ОСОБА_2 про стягнення цього ж боргу в сумі 46682,19 грн до Господарського суду Закарпатської області, а всі матеріали щодо зазначеного боргу надіслало ОСОБА_2 15.12.2016, що їх останній отримав 20.12.2016.

Таким чином, здійснюючи своє право на захист і розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами вільно, на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України, норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідач не взяв участі в розгляді справи в суді першої інстанції, не заперечував у цьому суді розміру свого боргу перед позивачем, не спростовував розрахунків, доводів позову по суті. Водночас в апеляційній скарзі відповідач поставив питання про застосування позовної давності та скасування рішення суду із задоволенням позову щодо боргу, який виник за період з 01.01.2014 по 05.02.2014 у сумі 589,28 грн. З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПК України, колегія суддів констатує таке. Апелянт не мотивував свою скаргу тим, що не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не посилався на жодні причини своєї неявки до суду, не вказував на порушення судом його права на участь у судовому засіданні тощо, тож про порушення цього процесуального права відповідача не йдеться.

Неявка відповідача до суду, невикористання процесуальних прав не дають жодних матеріально- та процесуально-правових переваг перед іншою стороною, яка, пред'явивши позов, добросовісно користувалася процесуальними правами та здійснювала процесуальні обов'язки. Розгляд цивільної справи по суті покладається на суд першої інстанції, де сторони повинні реалізувати свої процесуальні права, в т.ч., подати докази, заявити відповідні клопотання, обґрунтувати свої правові позиції і т.ін., суд розглядає справу з урахуванням відповідних дій сторін (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 27, 31, 107, 118, 119 та інші норми ЦПК України). Це повною мірою стосується і права сторони заявити про застосування позовної давності, яка застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ст. 267 ч. 3 ЦК України), тобто, до моменту ухвалення рішення саме судом першої інстанції, який розглядає спір по суті.

Зазначене відповідає й правовій позиції, висловленій Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15, для відступу від якої в даній справі апеляційний суд підстав не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України). За таких обставин, заява апелянта про застосування позовної давності (ст.ст. 256-258, ст. 267 ч.ч. 3, 4 ЦПК України), подана на стадії апеляційного провадження в справі, не може бути задоволена судом. Понад те, апелянт не звернув уваги, що за обставинами справи вимоги про стягнення сум заборгованості за винятком пені заявлені в межах трирічної позовної давності (ст. 260 ч. 1, ст. 261 ч. 1, ст. 264 ЦК України).

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції узгоджується з нормами ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 549, 550, 610, 614, 622-625, 629, 759, 762 ЦК України, якими регулюються спірні правовідносини та які встановлюють правила щодо необхідності належного виконання договірних зобов'язань; обов'язку орендаря оплатити оренду та права орендодавця відповідно до умов договору та положень закону вимагати виконання порушеного зобов'язання, стягнення боргу, сплати неустойки; обов'язку саме особи, яка порушила зобов'язання, доводити відсутність своєї вини. Відповідач не довів відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію, доводи якої законності рішення суду, відповідності його вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, не спростовують і вимога якої про залишення заяви без розгляду після скасування рішення суду не ґрунтується на законі та доказах, слід відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Рахівського районного суду від 3 березня 2017 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді