Рішення

від 14.11.2017 по справі 910/6046/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2017Справа №910/6046/16 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом 7 Державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал"

про стягнення 17 097 161,40 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кіорчев Д.Є. - представник за довіреністю № 57 від 13.04.2017 р.;

від відповідача: Горбатюк М.Р. - представник за довіреністю № 13 від 28.02.2017 р.;

Омельчук О.В. - представник за довіреністю № 01 від 03.01.2017 р.;

Андреєв А.Г. - представник за ордером серії АА № 110267 від 31.08.2017 р.

за участю прокурора: Буцмак А.Ю. - посвідчення № 034564 від 20.07.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги 7 Державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" про стягнення 17 097 161,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.12.2015 року між ним та відповідачем укладено договір №54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний був передати у власність позивача автомобіль спеціального призначення, вартість якого складала 13 634 100,00 грн.

10.12.2015 року позивач оплатив відповідачу вартість автомобіля.

Строк поставки товару встановлений 31.12.2015 року.

У зв'язку з не поставкою товару та неповернення коштів позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача 17 097 161,40 грн., з яких 13 634 100,00 грн. попередньої оплати, 1 254 337,20 грн. пеня за користування коштами, 1 254 337,20 грн. пеня за прострочення поставки та штраф за не поставку товару в розмірі 954 387,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.04.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.05.2016 р.

06.05.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

16.05.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі, заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 17 097 161,40 грн. та збільшити суму позовних вимог, а саме суму пені у зв'язку з збільшенням строку прострочення поставки автомобіля згідно додатків.

В судовому засіданні 16.05.2017 року представники відповідача підтримали подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Представники позивача заперечували проти даного клопотання.

В судовому засіданні оголошено перерву до 30.05.2016 року.

26.05.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

30.05.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 17 097 161,40 грн. та збільшити суму позовних вимог, а саме суму пені у зв'язку з збільшенням строку прострочення поставки автомобіля згідно додатків.

У судовому засідання 30.05.2016 р. представник відповідача підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Представники позивача заперечували проти даного клопотання.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 910/6046/16 до набранням рішення від 17.05.2016 року господарського суду Київської області у справі № 911/908/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про внесення змін до договору законної сили.

31.08.2017 року до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі та копія рішення господарського суду Київської області від 07.07.2017 року у справі №911/908/16.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.09.2017 року провадження у справі №910/6046/16 поновлено. Розгляд справи призначено на 25.09.2017 року.

25.09.2017 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просили стягнути з відповідача 5 794 492,50 грн. з яких 409 023,00 грн. - 0,1% пеня за порушення строків виконання зобов'язань у період з 01.01.2016 по 30.01.2016, 954 387,00 грн. - 7% штраф за порушення строків виконання зобов'язання у період з 31.01.2016 по 20.11.2016, 4 431 082,50 грн. - 0,1% пеня за користування коштами у період з 01.01.2016 по 20.11.2016.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

25.09.2017 року до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 25.09.2017 року представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідача винесли дане клопотання на розсуд суду.

В судовому засіданні оголошено перерву до 03.10.2017 року.

03.10.2017 р. до канцелярії суду відповідач подав додаткові пояснення та заяву про повернення частини судового збору.

В судовому засіданні 03.10.2017 року представники відповідача заявили клопотання про призначення експертизи і клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотань представників відповідача.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотань представників відповідача.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та призначення експертизи.

В судовому засіданні оголошено перерву до 24.10.2017 року.

24.10.2017 р. до канцелярії суду відповідач подав додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 24.10.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні оголошено перерву до 14.11.2017 року.

В судовому засіданні 14.11.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02.12.2015 року між 7 Державним пожежно-рятувальним загоном головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (постачальник) укладено договір №54.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується до 31.12.2015 року поставити у власність замовника автомобіль спеціального призначення (29.10.59-30.00 - машини пожежні) (пожежна авто драбина з висотою підйому від 30 до 35 метрів) у кількості 1 одиниця (надалі - товар), зазначений у Специфікації, що додається до цього договору і є невід'ємною його частиною, а також технічні паспорти та документи, що стосуються цього товару.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару: код 29.10.5 - автомобіль спеціальної призначеності (29.10.59-30.0 - машини пожежні (пожежна авто драбина з висотою підйому від 30 до 35 метрів)). Кількість товару 1 (одна) одиниця.

Ціна цього договору становить 13 634 100,00 грн. у тому числі ПДВ 2 272 350,00 грн. (п.3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що замовник здійснює 100% попередню оплату, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача 13 641 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6 від 08.12.2015 року.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк поставки: до 31.12.2015 року.

Місце поставки товару: вул.. Соборна, 89, м. Васильків, Київська область 08600 (29-ДПРЧ 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області) (п.5.2 договору).

Відповідно до п.6.1 договору, приймання-передача товару здійснюється актами приймання-передачі та/або накладними у місці постачання товару у присутності представників постачальника та замовника.

Підтвердженням передачі товару замовника вважається підписання замовником та постачальником акту прийому-передачі.

Судом встановлено, що 21.11.2016 року відповідно до акту прийому-передачі №2 відповідно до якого відповідачем переданий, а позивачем прийнятий автомобіль спеціальної призначеності (29.10.59-30.00 - машини пожежні) (пожежна автодрабина з висотою підйому від 30 до 35 метрів) на шасі Ford Cargo у кількості 1 шт. на суму 13 634 100,00 грн. з ПДВ.

Доводи відповідача щодо того, що затримка поставки товару сталась не з його вини судом відхиляються, з огляду на те, що умовами договору були передбачені чіткі строки поставки, які погоджені та прийняті відповідачем.

Також, судом враховано те, що рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2017 року у справі №911/908/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" до 7 Державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про внесення змін до договору №54 від 02.12.2015 року шляхом викладення пп.1.1, 2.3, 5.1, 6.2 та 12.1 вказаного договору у запропонованій редакції (щодо покращення предмету закупівлі та продовження строків поставки), в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2017 року у справі № 911/908/16 повернуто.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.09.2017 року у справі №911/908/16 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" залишено без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 911/908/16 залишити без змін.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків виконання за період з 01.01.2016 року по 30.01.2016 року в розмірі 409 023,00 грн. та штраф у розмірі 954 387,00 грн.

Відповідно до п.9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання, постачальник сплачує на користь замовника пеня у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем не поставлено товар в установлені договором строки (терміни), тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 409 023,00 грн. та штрафу у розмірі 954 387,00 грн. за розрахунком позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню за користування коштами у період з 01.02.2016 по 20.11.2016 року в розмірі 4 431 082,50 грн.

Відповідно до п.9.4 договору, за користування коштами у разі несвоєчасної поставки товару, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли товар мав бути переданий замовнику, до дня фактичної передачі товару або повернення суми попередної оплати.

Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 13 634 100,00 01.01.2016 - 01.07.2016 183 0.1 % 2 495 040.30 Таким чином, за перерахунком суду загальний розмірі пені становить 2 495 040,30 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 1 936 042,20 грн. не підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 №3-24гс12, від 09.04.2012 №3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

В даному випадку обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення №7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі №1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення, не можуть бути ототожнені поняття санкцій та виду відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №911/2418/15, від 27.10.2015 у справі №924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі №910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі №910/7041/14, від 30.03.2015 у справі №911/3222/14, від 07.10.2015 у справі №924/218/15, від 11.11.2015 у справі №911/2418/15.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі №6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, стягуваних за порушення зобов'язань за договором №54 від 02.12.2015 року на 95%, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч.1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

А також, зменшувати розмір штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Однак, у супереч положенням статті 33 ГПК України відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин прострочення поставки.

Тому, суд не знаходить підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає до стягненню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (01033, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 71, квартира 37А, ідентифікаційний код: 24571799) на користь 7 Державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Соборна, будинок 89, код ЄДРПОУ 38312222) пеню в розмірі 409 023 (чотириста дев'ять тисяч двадцять три) грн. 00 коп., штраф в розмірі 954 387 (дев'ятсот п'ятдесят чотири тисячі триста вісімдесят сім) грн. 00 коп., пеню за користування коштами в розмірі 2 495 040 (два мільйони чотириста дев'яносто п'ять тисяч сорок) грн. 30 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 57 886 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 98 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 16.11.2017 року.

Суддя С.М.Мудрий