Постанова

від 07.11.2017 по справі 910/28079/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р. Справа№ 910/28079/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Радзієвська О.Є. (дов. від 13.03.2015 р.);

від третьої особи 1 на стороні відповідача: не з'явився;

від третьої особи 2 на стороні відповідача: Побережний О.П. (дов. № 107 від 17.10.2017 р.);

від третьої особи 1 на стороні позивача: ОСОБА_4 (дов. від 17.12.2014 р.);

від третьої особи 2 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи 3 на стороні позивача: ОСОБА_5;

від третьої особи 4 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи 5 на стороні позивача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2017р.

по справі № 910/28079/14 (суддя Якименко М.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна Компанія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Білоконь Раїса Василівна

2. публічне акціонерне товариство "Златобанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. ОСОБА_7

2. ОСОБА_8

3. ОСОБА_5

4. ОСОБА_9

5. ОСОБА_10

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна Компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" про визнання недійсним договору від 15.12.2011 року купівлі-продажу нерухомого майна - побутових приміщень літ. В площею 329,5 кв.м.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - побутових приміщень літ. В площею 329,5 кв.м. від 15.12.2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 15.12.2011 року за № 2493.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2016 року скасовано, справу № 910/28079/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2017 р. у справі № 910/28079/14 в задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" було відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що при укладанні договору сторонами не порушено приписів ст. 203, 215 ЦК України, на підставі яких позивач просить суд визнати договір недійсним, а саме позивач не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, та не довів фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторін щодо вчинення (укладання) спірного Договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2017 р. у справі № 910/28079/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що судом першої інстанції не було досліджено доказів, які підтверджують спільну домовленість органу юридичної особи позивача в особі колишнього директора ОСОБА_11 та органу юридичної особи відповідача в особі ОСОБА_12 Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на те, ОСОБА_13, укладаючи від імені ТОВ Українська агрохімічна компанія спірний правочин, не мала жодних прав і повноважень на відчуження належних позивачу основних засобів виробництва, які були задіяні в його господарській діяльності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_5 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/28079/14.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 р. розгляд справи було відкладено на 07.11.2017 р.

ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ТОВ Вассма Рітейл вказала на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник третьої особи ОСОБА_4 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник третьої особи публічного акціонерного товариства Златобанк зазначив на те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Представники позивача, третьої особи 1 на стороні відповідача та третіх осіб 2, 4, 5 на стороні позивача у судове засідання 07.11.2017 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача, третьої особи 1 на стороні відповідача та третіх осіб 2, 4, 5 на стороні позивача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.12.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (позивач, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" (відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу побутових приміщень літ. В площею 329,5 кв. м. (договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати побутові приміщення літ. В площею 329,5 кв. м. у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти нерухоме майно у власність і сплатити обумовлену грошову суму (том 2, а.с. 86-87).

Договір з боку продавця було підписано представником за довіреністю від 03 грудня 2011 року ОСОБА_13, а з боку покупця - директором ОСОБА_12

Відповідно до п. 1.2 договору нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 4463632, опис об'єкта: будівля цегляна, літ.В-2, загальною площею 329,5 кв. м. Відчужуване майно розташоване на земельній ділянці площею 1,48 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

За умовами п. 2.1. договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін здійснюється за 763 475,00 грн., податок на додану вартість в сумі 152 695,00 грн., що разом становить 915 170,00 грн.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. та зареєстровано в державному реєстрі правочинів 15.12.2011 року за №4803955 (том 2, а.с. 88).

Звертаючись з позовними вимогами про визнання вищевказаного правочину недійсним, товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" посилалось на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України та зазначило, що договір купівлі-продажу є недійсним внаслідок його укладання у результаті зловмисної домовленості ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Одночасно, у заяві б/н від 26.08.2015 р. позивачем було наголошено, що учасниками товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" не надавалось згоди на відчуження належного товариству нерухомого майна, що, на думку вказаного учасника судового процесу, вказує на укладання від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" спірного правочину особою з перевищенням повноважень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачу під час укладання спірного договору було відомо про дотримання вимог всіх положень статуту позивача, у зв'язку з чим на момент укладання спірного правочину жодних обмежень щодо його укладання, про які відповідач знав або повинен був би знати, не існувало. Зазначив, також, що наступне визнання в судовому порядку недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02 жовтня 2009 року, яке оформлене протоколом №02/10-01, не усуває факту законності дій колишнього директора ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11 щодо виконання рішення зборів учасників, тому не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Положеннями ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу від 15.12.2011 р. було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. та зареєстровано в державному реєстрі правочинів 15.12.2011р. за номером 4803955, а відтак спірний правочин було вчинено 15.12.2011 р., тобто з моменту його державної реєстрації.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Верховним Судом України в постанові пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з вимогами ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Положеннями ст. 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 145 Цивільного кодексу України, з якою кореспондується норма ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", закріплено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ч. ч. 1 - 2, 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

За приписами ст. 143 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який, зокрема, має містити відомості про склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Як вбачається з п. п. 9.1., 9.8. статуту ТОВ "Українська агрохімічна компанія", в редакції, що затверджена протоколом загальних зборів № 19/12/2008 від 19.12.2008 р. (Статут, том 1, а.с. 98), вищим органом товариства є збори його учасників. Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю суб'єкта господарювання у межах своєї компетенції.

Підпунктами "к" та "м" п. 9.7 статуту передбачено, що до виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема: призначення та звільнення директора товариства; надання згоди на укладення директором товариства угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів ТОВ "Українська Агрохімічна компанія", яке оформлене протоколом № 19/12/2008 від 19.12.2008 р., на посаду директора позивача було призначено ОСОБА_11 (том 1, а.с. 97)

Окрім того, 02.10.2009 р. рішенням загальних зборів ТОВ "Українська Агрохімічна компанія", оформленим протоколом № 02/10-01, надано директору ОСОБА_11 повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період з 03.10.2009 по 01.03.2012 включно, а також надано керівнику право ціну та умови таких угод і договір визначати на власний розсуд. (том 2, а.с. 45)

В подальшому, господарським судом міста Києва розглядалась справа № 910/12493/14 за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна Компанія" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія", оформленого протоколом №02/10-01 від 02.10.2009 р.. та за позовом третьої особи ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна Компанія" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна Компанія" від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі № 910/12493/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р., в задоволенні позовів ОСОБА_5 та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. у справі № 910/12493/14 скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015р. у справі № 910/12493/14 відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. у справі № 910/12493/14, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2015 р., скасовано рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015р., прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_5 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_7 задоволено: визнано недійсним рішення від 02.10.2009 р. загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна Компанія", яке оформлене протоколом № 02/10-01.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, факт недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009 р., оформленого протоколом № 02/10-01, встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. у справі № 910/12493/14, яка має преюдиціальне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у справі №910/12493/14 встановлено, що загальні збори, які відбулись 02.10.2009 р., не були правомочними, через відсутність на них ОСОБА_5 та ОСОБА_7, у зв'язку з неповідомленням цих осіб, частка яких у статутному капіталі у сукупності складає 62, 69 %.

Також при розгляді вищевказаної справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що нотаріально посвідченою довіреністю від 31.10.2008 р. ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_11 представляти його інтереси, водночас, відповідно до нотаріально посвідченої 20.11.2008 заяви ОСОБА_7, ним, до дати проведення спірних загальних зборів, скасовано довіреність, видану на представництво своїх інтересів як учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11 25.12.2008 ОСОБА_7 повідомив товариство про скасування довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_11 шляхом подання на адресу фактичного місцезнаходження товариства відповідної нотаріально посвідченої заяви. У зв'язку з наведеним, щодо скасування довіреності, додатково до зазначених вище порушень, пов'язаних з неповідомленням позивача та ОСОБА_7, також має місце прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Вказані порушення є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

Отже, з огляду на наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що у ОСОБА_11 були відсутні повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб.

Тобто, у вказаної особи були відсутніми повноваження на укладання спірного правочину.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Так, у відповідності до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Положення ст. 239 Цивільного кодексу України визначають, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Судами встановлено, що договір від імені ТОВ "Українська Агрохімічна Компанія" було підписано ОСОБА_13.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, повноваження ОСОБА_13 на підписання від імені позивача оспорюваного правочину підтверджуються довіреністю від 03.12.2011 р., виданою директором ОСОБА_11 та посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. (том 2, а.с. 62)

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Враховуючи викладене, оскільки надання згоди на укладення директором ТОВ Українська агрохімічна компанія угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб згідно Статуту відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ "Українська Агрохімічна компанія" та враховуючи те, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009 р., оформлене протоколом № 02/10-01, яким директору ОСОБА_11 надано згоду на укладення та підписання договорів, визнано недійсним у судовому порядку, колегія суддів дійшла висновку про те, що директор ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11, надаючи ОСОБА_13 повноваження на підписання від імені позивача оспорюваного правочину, права на вчинення якого він не мав, діяв без належних на те повноважень, що згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Тобто, навіть у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неповноважною на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчитимуть про наступне схвалення такого правочину.

При цьому, неогрунтованими є доводи скаржника про те, що оспорюваний правочин було схвалено обома його сторонами шляхом належного виконання, оскільки покупцем була сплачена його вартість, а продавцем передано майно, право власності на яке було зареєстроване за відповідачем, оскільки не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, що і підписала спірну угоду без належних повноважень.

Водночас, доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину, матеріали справи не містять.

Крім того, звертаючись з даним позовом, позивач посилався на зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною, що згідно ст. 232 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Як видно з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2016 року скасовано, справу № 910/28079/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи не діяв ОСОБА_11 в своїх інтересах, а не в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна Компанія", в якому він не був учасником та не мав жодної частки у статутному капіталі у розумінні ст. 92 ЦК України, та оскільки спір у справі № 910/12493/14 є корпоративним, у якому брали участь учасники товариства та товариство, а відносини між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна Компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" засновано на цивільному договорі, тому судам необхідно встановити чи покупець знав чи міг знати про будь-які обмеження на укладання спірного договору.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як встановлено в постанові Вищого господарського суду від 19.11.2015 р. у справі 910/12493/14 (а.с. 24-27, том 4) - майно ТОВ "Українська агрохімічна компанія" було відчужено ТОВ "Вассма Рітейл", яке зареєстроване в 2010 році. В той же час єдиним учасником зазначеного суб'єкта господарювання є підприємство - ТОВ "Вассма Кемікал". Учасниками ТОВ "Вассма Кемікал" є, зокрема, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_5, - тобто учасники і директор ТОВ "Українська агрохімічна компанія, директором товариства є ОСОБА_11 Таким чином майно відповідача було відчужено директором ОСОБА_11 фактично в своїх інтересах, а також в інтересах учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія", ОСОБА_10, ОСОБА_8, які заперечують проти позову. Зазначене на думку Вищого господарського суду, враховуючи в тому числі, що ОСОБА_7 частки в ТОВ "Вассма Кемікал" не мав, а в ТОВ "Українська агрохімічна компанія" частка останнього складає більше 50% підтверджує те, що майно було відчужене без відома останнього, а загальні збори в жовтні 2009 року, якими було наділено відповідними повноваженнями директора ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11 також проводилися без повідомлення зазначеного учасника. ОСОБА_5 є учасником ТОВ "Вассма Кемікал" та оскільки покупцем майна відповідача виступило підприємство "Вассма Рітейл", а отже ОСОБА_5 не приймаючи безпосередньої участі в діяльності цього підприємства міг не знати ні щодо факту відчуження майна відповідача ні щодо підприємства, яке набуло право на майно.

Згідно з п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111 12 ГПК), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно з п. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Пунктом 3.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому, представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що під час укладання договору між виконавчими органами сторін правочину мала місце зловмисна домовленість.

За приписами ст. 232 Цивільного кодексу України категорія "представник" може бути використана тільки щодо особи. Водночас, орган юридичної особи є складовою самої юридичної особи, що з позицій формально-юридичних виключає допустимість визнання недійсним правочину, вчиненого органом, унаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною.

Правочини можуть вчинятися внаслідок зловмисної домовленості тільки тоді, коли представник однієї зі сторін діяв у межах чинних повноважень.

Проте, колегія суддів зазначає, що представник ОСОБА_13 діяла на підставі виданої директором ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11 довіреності на підписання договору, правових підстав на укладення якого від імені позивача останній взагалі не мав, а відтак, і не мав права уповноважувати ОСОБА_13 на його підписання.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про недійсність спірного договору (правочину) з огляду на відсутність у директора ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_11 належних повноважень на укладення від імені позивача вказаного договору купівлі-продажу, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, згідно якої орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Зазначена правова позиція, зокрема, узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Вищого господарського суду у справах № 910/28083/14 від 12.01.2016 р., № 910/28081/14 від 25.05.2016 р., № 910/28080/14 від 21.11.2016 р. та № 910/28084/14 від 05.12.2016 р. щодо тих же осіб та в межах схожих спорів.

Стосовно заяви відповідача про сплив строку позовної давності щодо вимог про визнання договору від 15.12.2011 р. недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (п.2.8 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як було встановлено судом, оспорюваний правочин укладено 15.12.2011 р., тобто, строк позовної давності почав свій перебіг з наступного дня. Останнім днем трирічного строку позовної давності є 16.12.2014 р.

Як вбачається зі штампу реєстрації вхідної кореспонденції, товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" звернулось до суду з розглядуваним позовом саме 15.12.2014 р., тобто у межах строку позовної давності.

Стосовно твердження апелянта, що рішення суду винесено без участі представника позивача, що є грубим порушенням його прав, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи, а саме щодо судового засідання, призначеного на 01.08.2017 р. Ухвала про відкладення розгляду справи на 01.08.2017 р. була надіслана на адресу юридичну адресу позивача 19.07.2017 р., проте повернулась у зв'язку відсутністю одержувача, про що свідчить поштове повернення ухвали (том 8, а.с. 255).

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, позивач був належним чином повідомлений судом про час та місце розгляду справи, оскільки кореспонденція направлялась судом першої інстанції на юридичну адресу позивача, яка зазначена в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, колегія суддів враховує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що позивач не був позбавлений права в порядку ст. 28 ГПК України направити в судове засідання свого представника.

Крім того, у відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Таким чином, доводи апелянта про порушення права на участь в судовому засіданні позивача є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2017 р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2017 року у справі № 910/28079/14 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2017 року у справі № 910/28079/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна Компанія" задовольнити.

Визнати недійсним договір від 15.12.2011 р. купівлі-продажу нерухомого майна - побутових приміщень літ.В площею 329,5 кв.м, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 15.12.2011 року за реєстраційним № 2493.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" (04201, м. Київ, Мінське шосе, буд. 4, ЄДРПОУ 37423497) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (01103, м.Київ, вул. Кіквідзе, буд.13, ЄДРПОУ 33236968) судовий збір в розмірі 1218,00 грн. за подання позовної заяви.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" (04201, м. Київ, Мінське шосе, буд. 4, ЄДРПОУ 37423497) на користь ОСОБА_5 (НОМЕР_2) 1339,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/28079/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко