Рішення

від 07.11.2017 по справі 907/642/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.11.2017 Справа № 907/642/17

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Мукачево

ДО товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛАНО , м. Мукачево

ПРО стягнення суми 137.861,38грн., у тому числі 110.400,00грн. заборгованості надані послуги за договором від 01.09.2015р., 4.903,44грн. три відсотки річних, 22.557,94грн. інфляційних втрат,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

Від позивача - Райко В.В. - адвокат, представник за договором від 18.08.2017

Від відповідача - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Мукачево звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛАНО , м. Мукачево про стягнення суми 137.861,38грн., у тому числі 110.400,00грн. заборгованості надані послуги за договором від 01.09.2015р., 4.903,44грн. три відсотки річних, 22.557,94грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 18.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.09.2017 розгляд справи було відкладено на 10.10.2017.

У засіданні суду 10.10.2017 судом за згодою сторін у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 23.10.2017.

Ухвалою суду від 23.10.2017 судом в порядку вимог статті 30 ГПК України було зобов'язано колишнього керівника ТОВ Елано ОСОБА_3 з'явитись до суду для надання суду письмових пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи з доказами в їх обґрунтування та відкладено розгляд справи на 06.11.2017.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві та поданому суду додатковому їх обґрунтуванні, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Заперечує з приводу клопотання відповідача щодо призначення проведення судової почеркознавчої експертизи з мотивів, наведених у поданому суду письмовому запереченні. Зазначає про те, що оскільки колишній директор ТОВ Елано , який підписував всі Акти прийому-передачі виконаних робіт, не є учасником судового процесу, а також ухиляється від явки до суду, вбачається неможливим відібрати в нього вільні взірці почерку для проведення почеркознавчої експертизи.

При цьому, в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що за умовами договору такий автоматично продовжується на наступний місяць у випадку відсутності заперечень жодної із сторін. Єдиною умовою, яка припиняє дію даного Договору в досудовому порядку (за умовами цього ж договору) є письмове заперечення однієї із сторін цього Договору. Оскільки, заперечень жодної із сторін не було і не має до теперішнього часу, то договір автоматично продовжується на наступний місяць і діє по теперішній час.

Заперечує доводи відповідача щодо не підтвердження факту здійснення господарської операції з приводу надання послуг у зв'язку з не скріпленням відповідних актів виконаних робіт печаткою відповідача та їх відсутністю з огляду на те, що відсутність в його бухгалтерії екземплярів актів виконаних робіт, не є виною позивача, який виконав відповідні роботи, а попередній директор ТОВ Елано прийняв ці роботи без будь-яких зауважень, підписав відповідні акти виконаних робіт та отримав один екземпляр цих актів.

Також вважає, що для ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції достатньо підпису особи, яка приймала участь у проведенні господарської операції. У свою чергу, згідно вимог чинного законодавства, яке також діяло і на момент підписання актів виконаних робіт, печатка Відповідача не обов'язкова для їх посвідчення. Так, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу від 15.04.2014 року № 1206-VII, використання печаток визнано необов'язковим. Цим же ж Законом було внесено відповідні зміни до статті 58і та статті 62 ГК України, відповідно до яких суб'єкт господарювання може мати печатки, тобто їх використання не є обов'язковим.

Посилання Відповідача на вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, які затверджені наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 № 55 позивач також вважає безпідставними, оскільки такий наказ є підзаконним нормативним актом, який не регулює правовідносини між підприємством та фізичною особою - підприємцем, і не може суперечити ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу від 15.04.2014 року № 1206-УІІ, яким внесено відповідні зміни до статей 58і та 62 ГК України, а тому не може бути застосовано судом.

Також позивач вважає безпідставними доводи відповідача щодо наявності у суду підстав для надіслання матеріалів справи у прокуратуру для проведення досудового розслідування в порядку вимог ст. 79 ГПК України по факту можливої змови колишнього директора відповідача з позивачем та зупинення провадження у справі з огляду на те, що такі припущення відповідача не підтверджуються жодними наявними у справі матеріалами.

Представники відповідача заперечують з приводу заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні. Разом з тим, відповідачем поставлено під сумнів належність підписів на актах прийому-передачі виконаних робіт (послуг) та рахунках колишньому керівнику товариства, у зв'язку з чим просить суд задовольнити клопотання про призначення у справі відповідної почеркознавчої експертизи. Також, з огляду на запропоновані на розгляд експерту питання судом порядку вимог ст. 30 ГПК України було запрошено у судове засідання колишнього керівника ТОВ Елано - ОСОБА_3 для встановлення фактичних обставин з приводу надання спірних послуг та підписання відповідних актів прийому-передачі робіт (послуг), тощо.

З огляду на те, що колишній керівник у судове засідання не з'явився, відповідач просить суд зупинити провадження у справі та направити матеріали справи на досудове розслідування до органу слідства. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що на Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р, є невідповідність підписів в графі "Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_3 м.п./підпис". Також вважає, що колишній директор міг ввійти в злочинну змову з ФОП ОСОБА_1, підписавши йому акти виконаних робіт, які він не проводив.

Відтак, має місце підроблення офіційного документа, який видається чи

посвідчується підприємством, який надає права або звільняє від обов'язків, з

метою використання його підроблювачем чи іншою особою, що передбачено ст.

358 КК України.

Також заперечує доводи позивача щодо підтвердження факту надання послуг за відповідними актами виконаних робіт з огляду на те, що у листі від 11.11.2005 р. №10006 Держпідприємництво цитує ч. 2 ст. 207 ЦК: Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або інщими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою . На цій підставі Держпідприємництво робить висновок: Правочин (у тому числі акт приймання-передачі робіт), що вчиняється юридичною особою, підлягає скріпленню печаткою .

Такого самого висновку, з посиланням на ті самі норми ЦК, доходить Мін'юст у листі від 10.10.2005 р. №19-14-587, даючи відповідь на запитання щодо обов'язковості скріплення печаткою документів, які фіксують результати виконання цивільно-правових та господарських договорів. Документ, не скріплений печаткою, є дефектним. Відсутність печатки на правочині, що вчиняється юридичною особою, вважається недодержанням письмової форми.

З огляду на це відповідач визнає факт укладення договору про надання послуг та два акти виконаних робіт (№1 та №2), які підписані та скріплені печаткою. Однак, спірні шість акті №3-8 не містять печатки підприємства, а тому не визнаються відповідачем як такі, що підтверджують факт здійснення господарської операції. Також зазначає, що згідно Закону України від 23.03.2017 р. № 1982- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними-особами підприємцями", визначено необов'язковість проставлення печатки тільки з 19.07.2017 р.

Аналізуючи клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, зупинення провадження у справі з направленням такої до органів досудового розслідування, суд констатує наступне.

Згідно зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно із п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням даної експертизи.

Водночас, колишній керівник ТОВ Елано - ОСОБА_3 на вимогу суду особисто не з'явився в судове засідання 07.11.2017 для надання експериментальних зразків почерку.

Відповідно до п. 1.6. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується.

При відібранні експериментальних зразків підпису особи, від імені якої виконано підпис, слід запропонувати їй розписатися всіма застосовуваними нею варіантами підписів (п. 1.10 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень).

Пунктом п. 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень визначено, що перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

У разі неможливості пред'явити зазначені зразки (смерть виконавця, від'їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).

Неявка в судове засідання особисто ОСОБА_3 позбавляє суд можливості відібрати експериментальні зразки почерку, а також пред'явити вказаній особі, надані представниками сторін в матеріали справи, зразки підписів на оригіналах документів як вільних та умовно-вільних зразків.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає можливості проведення судової експертизи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів.

В свою чергу, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі ч.2 ст. 79 ГПК України обґрунтовано невідповідністю підписів в графі актів виконаних робіт "Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_3 м.п./підпис". Також вважає, що колишній директор міг ввійти в злочинну змову з ФОП ОСОБА_1, підписавши йому акти виконаних робіт, які він не проводив.

Пунктом 2 частини другої статті 79 ГПК України передбачено, що надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів є підставою для зупинення провадження у справі, про що виноситься ухвала (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/2229 від 25.11.05.).

Відповідно до ч. 4 ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Повідомлення прокурору або органу досудового розслідування (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки кримінального правопорушення. За наявності умов, передбачених частиною четвертою статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому прокурору або органу досудового розслідування, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій (п. 5.10, п. 5.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Натомість, наведені відповідачем припущення щодо невідповідності підпису колишнього керівника або його змови з позивачем не підтверджуються наявними у справі матеріалами. Окрім того, відповідач вправі за наявності такої позиції звернутись до органів досудового розслідування із заявою про кримінальне правопорушення.

Відтак, дане клопотання відповідача також не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.11.2017, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме, товариством з обмеженою відповідальністю Елано та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 01.09.2015 було укладено договір б/н про надання послуг, пунктом 2.1. якого передбачено вид надання послуг (навчання робітників для роботи на обладнанні та консультування з питань комерційної діяльності й керування).

Розділом 4 цього договору передбачено, що вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання за наслідками кожного календарного місяця і фіксується а актах про надані послуги. Акт про надані послуги підписується сторонами до 10 числа місяця, наступного за календарним місяцем в якому фактично надавались послуги. Замовник зобов'язаний оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг у строк 5 днів з моменту підписання такого акту.

Пунктами 6.3 та 6.4 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 01.10.2015. У випадку відсутності письмових заперечень однієї з сторін договір вважається продовженим на наступний місяць.

Позивач вказує на те, що на виконання укладеного між Сторонами договору позивач надав послуги, а відповідач прийняв їх без будь-яких зауважень, загальною вартістю 169 575,00грн. за відповідними підписаними сторонами актами виконаних робіт (№1 від 18.11.2015 на суму 45600грн., №2 від 09.12.2015 на суму 17950грн., №3 від 12.01.2016 на суму 20950грн., №4 від 03.02.2016 на суму 20250грн., №5 від 20.02.2016 на суму 9975грн., №6 від 02.03.2016 на суму 14250грн., №7 від 04.04.2016 на суму 20300грн., №8 від 02.05.2016 на суму 20300грн.).

Відповідачем в період з 24.11.2015 по 23.12.2016 здійснювалась часткова оплата за договором про надання послуг, а саме, за рахунком №1 від 17.11.2015 та актом про надані послуги №2 від 09.12.2015 на загальну суму 60075грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 110400грн., як залишку несплаченої суми вартості наданих послуг з посиланням на належним чином складені та підписані повноважними представниками позивача та відповідача акти наданих послуг.

Згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачем не сплачено у повному обсязі за жодним з актів, чим порушено умови договору в частині забезпечення своєчасності та повноти проведення розрахунків, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та три відсотки річних на загальну суму 137861,38грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про надання послуг б/н від 01.09.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надав позивачу послуги, обумовлені договором про надання послуг б/н від 01.09.2015 на загальну суму 169575,00грн. які були прийняті позивачем, що підтверджується актами надання послуг (№1 від 18.11.2015 на суму 45600грн., №2 від 09.12.2015 на суму 17950грн., №3 від 12.01.2016 на суму 20950грн., №4 від 03.02.2016 на суму 20250грн., №5 від 20.02.2016 на суму 9975грн., №6 від 02.03.2016 на суму 14250грн., №7 від 04.04.2016 на суму 20300грн., №8 від 02.05.2016 на суму 20300грн.).

Зокрема, вище зазначені акти №1 та №2 підписано та скріплено печатками обох сторін без зауважень та заперечень, а акти наданих послуг №3 від 12.01.2016, №4 від 03.02.2016, №5 від 20.02.2016, №6 від 02.03.2016, №7 від 04.04.2016, №8 від 02.05.2016 підписані повноважними особами позивача та відповідача, однак, з боку замовника (відповідача) печатками підприємства не скріплено.

Статтею 58.1 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.

Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні дає визначення поняття первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачею особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 визначено, що господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Виходячи із змісту вищенаведених норм, акти, якими оформлялися факти отримання послуг від виконавця, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів, що передбачені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

Також у спірних актах вказано перелік послуг, погоджений та визначений сторонами у договорі про надання послуг б/н від 01.09.2015.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для проведення оплати наданих послуг (робіт).

А рахунки-фактури за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ними не фіксується жодна господарська операція та встановлення договірних відносин між сторонами.

Згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 24.04.2013 р. у справі № 18/48пд/2011, відсутність підписаного двостороннього акту приймання-передачі не є перешкодою для захисту суб'єктивного матеріального права, у разі, якщо суд, на підставі зібраних у справі та оцінених у сукупності доказів, встановить факт виконання позивачем відповідних зобов'язань - щодо виконання певної роботи.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2017 р. у справі №910/20324/15.

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача щодо ненадання відповідачем послуг за договором про надання послуг б/н від 01.09.2015, а також, що спірні акти не підтверджують відображені в ньому факти надання послуг та не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", спростовуються обставинами, наведеними вище.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на можливу змову позивача з колишнім керівником ТОВ Едано не спростовують встановлених судом обставин щодо надання відповідачем послуг за договором про надання послуг б/н від 01.09.2015 згідно із актами надання послуг №3 від 12.01.2016, №4 від 03.02.2016, №5 від 20.02.2016, №6 від 02.03.2016, №7 від 04.04.2016, №8 від 02.05.2016. Крім того, дії ОСОБА_3 - особи, яка уклала договір та підписала спірні акти надання послуг, у визначеному чинним законодавством порядку (вирок суду у кримінальній справі) протиправними не визнавались.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ Елано грошових коштів в сумі 110400,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору б/н на надання послуг від 01.09.2015 або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 110400,00 грн. за спожиті за Договором послуги підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату послуг не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 22557,94 грн. за період з 23.11.2015 по 31.07.2017, 3 % річних в сумі 4903,44 грн. за період 23.11.2015 по 31.07.2017, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є вірним, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 22557,94 грн.

При цьому розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за надані позивачем послуги та в межах визначеного позивачем періоду, становить 4903,44грн. процентів річних відповідно, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 4903,44 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛАНО (89600, м. Мукачево, вул. Свалявська, 78, код ЄДРПОУ 38802014) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент.код НОМЕР_1) суму 137.861,38грн. (Сто тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят одна грн. 38 коп .), у тому числі 110.400,00грн. заборгованості надані послуги за договором від 01.09.2015р., 4.903,44грн. три відсотки річних, 22.557,94грн. інфляційних втрат , а також суму 2067,93 грн. (Дві тисячі шістдесят сім грн. 93 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.11.2017р.

Суддя Ремецькі О.Ф.