Постанова

від 07.02.2018 по справі 907/642/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. Справа № 907/642/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Елано б/н від 29.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5795/17 від 08.12.2017 р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2017 року (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст рішення виготовлено та підписано 16.11.2017 р.)

у справі № 907/642/17

порушеній за позовом

позивача: Фізичної особи-підприємця Басараба Євгена Єневича, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Елано , м. Мукачево Закарпатської області

про стягнення заборгованості в сумі 137861,38 грн., з яких: 110400,00 грн. заборгованість за надані послуги за договором від 01.09.2015 р., 4903,44 грн. 3% річних, 22557,94 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат.

За участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: Райко В.В.

ВСТАНОВИВ :

Фізичною особою-підприємцем Басарабом Євгеном Єневичем 28.08.2017 р. за вх. № 02.3.1-13/688/47 (позовна заява подана через поштове відділення зв'язку - 22.08.2017 р.) звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Елано про стягнення заборгованості в сумі 137861,38 грн., з яких: 110400,00 грн. заборгованість за надані послуги за договором від 01.09.2015 р., 4903,44 грн. 3% річних, 22557,94 грн. інфляційні втрати та стягнення судових витрат.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2017 р. у справі № 907/642/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАНО" (89600, м. Мукачево, вул. Свалявська, 78, код ЄДРПОУ 38802014) на користь фізичної особи - підприємця Басараба Євгена Єневича (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) суму 137861,38 грн. у тому числі 110400,00 грн. заборгованості надані послуги за договором від 01.09.2015р., 4903,44 грн. три відсотки річних, 22557,94 грн. інфляційних втрат, а також суму 2067,93 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору (а. с. 84, 85-91).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, апелянт (Товариство з обмеженою відповідальністю Елано ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5795/17 від 08.12.2017 р.), просить призначити по даній справі судово-почеркознавчу експертизу, доручивши її проведення Львівському науково-дослідному інституту (79024, м. Львів, вул. Липинського, 54, телефон/факс: (032) 231-70-61) та на вирішення експерта необхідно подати наступне питання: Чи виконаний підпис в графі Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_4 м.п./підпис на наданих Позивачем Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р, №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. директором ТОВ Елано ОСОБА_4, НОМЕР_2 виданий Ужгородським MB УМВС в Закарпатській області від 12.05.1996р, мешканець АДРЕСА_2. Чи відповідає давність виконання Актів прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., № 4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. вказаним в них датах? У який період часу виконані друкований набір, рукописні тексти та підписи осіб у Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р.? Чи присутні ознаки впливу на паперові носії цих документів з метою їх штучного старіння? В розпорядження експерта надати матеріали справи. Оплату за проведення експертизи покласти на Відповідача по справі. Провадження в даній справі зупинити на час проведення судової почеркознавчої експертизи.

Також просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2017 року у справі № 907/642/17 та прийняти нове рішення яким повністю відмовити у задоволені позову, судові витрати віднести на позивача по справі (а. с. 100-105).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що між сторонами у справі дійсно існували правовідносини на підставі договору про надання послуг від 01.09.2015 р., однак даний договір припинив свою дію з 01.11.2015 р., тобто договірні відносини діяли з 01.09.2015 р. по 01.11 2015 року та існували всього два місяці, про що позивачу було перераховано 60075 грн. по двох актах № 1 від 18.11.17р. та № 2 від 09.12.2017р.

Крім того, договір про надання послуг не був пролонгований, а дані акти виконаних робіт дійсно були підписані колишнім директором ОСОБА_4, який був звільнений 25.05.2016р. тобто позивач жодних послуг (робіт) в 2016 році для потреб відповідача не надавав та інших правочинів між сторонами у справі не існує.

Також апелянт стверджує, що в бухгалтерії відповідача відсутні акти прийому-передачі за 2016 рік (№ 3, 4, 5, 6, 7, 8) на загальну суму 110400,00 грн., а також, немає жодних відомостей щодо надання позивачем указаних ним послуг, а про існування цих актів стало відомо тільки в ході судового спору по господарській справі № 907/178/17.

Щодо актів прийому-передачі виконаних робіт (послуг) апелянт зазначає, що в наданих позивачем актах підпис уповноваженої особи відповідача не засвідчений печаткою. Крім того, позивачем жодних робіт (послуг) в 2016 році для потреб відповідача не надавались, а у спірних актах (№ № 3, 4, 5, 6, 7, 8) немає жодної розшифровки, калькуляції, детального найменування, і т.п., нібито наданих позивачем послуг, отже, на думку апелянта, дані акти не містять навіть інформації за який період нібито було надано послуги відповідачеві.

Апелянт також покликається на те, що підпис директора ОСОБА_4 на спірних актах візуально відрізняється від підпису на договорі. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що незважаючи на нібито підписання спірних актів в січні-березні 2016р., вони не були оплачені на протязі п'яти днів (згідно п. 4.3 Договору), однак, позивач жодних претензій до вересня 2016 р. не виставляв. Після звільнення ОСОБА_4 в бухгалтерії (і взагалі на підприємстві) спірних актів не було, заборгованості перед позивачем по даним бухгалтерського та податкового обліку не існувало. Жодних виплат (тобто будь-яких конклюдентних дій) по спірним актам не було.

Апелянт також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевий господарський суд, позбавив апелянта права на належний судовий захист, знехтувавши нашими процесуальними правами, а саме не відомо з яких підстав, було відмовлено в задоволені клопотання щодо проведення судової почеркознавчої експертизи та надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування.

Таким чином, викладене вказує на те, що суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що вказує на незаконність оскаржуваного рішення у даній справі.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якій останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що твердження відповідача, що правовідносини між сторонами діяли з 1.09.2015 р. по 01.11.2015 року та припинилися 01.11.2015 року не ґрунтуються на положеннях, а ні укладеного між сторонами договору, а ні закону. оскільки заперечень жодної із сторін не було і не має до теперішнього часу, то договір автоматично продовжується на наступний місяць і діє по теперішній час.

Також позивач вважає, що покликання апелянта на відсутність в його бухгалтерії екземплярів актів виконаних робіт, не є виною позивача, який виконав відповідні роботи, а попередній директор ТОВ Елано прийняв ці роботи без будь-яких зауважень та підписав відповідні акти виконаних робіт.

Крім того, твердження відповідача, що підписані між сторонами акти виконаних робіт не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є хибними, оскільки ч. 2 ст. 9 даної норми права визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг, господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, таким чином, для ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції достатньо підпису особи, яка приймала участь у проведенні господарської операції, тобто була її учасником.

Щодо обов'язковості печатки на спірних актах позивач зазначає, що печатка Відповідача не обов'язкова для посвідчення актів виконаних робіт, оскільки Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу від 15.04.2014 року № 1206-VII використання печаток, не є обов'язковим.

Також позивачем заперечується, щодо клопотання апелянта про призначення судової експертизи, оскільки на думку позивача експертиза призначається лише у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування, в даному випадку заявлена відповідачем експертиза не потрібна, а заявлене відповідачем клопотання призведе до затягування розгляду справи.

12.12.2017 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 12.12.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Елано , б/н від 29.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5795/17 від 08.12.2017 р.), до провадження та розгляд скарги призначено на 10 січня 2018 року, про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 97-99).

З підстав зазначених в ухвалах суду від 10.01.2018 р. та від 24.01.2018 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони були належним чином повідомлені.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак суд апеляційної інстанції розглядає справу за правилами Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

В судове засідання 07.02.2018 р. представник апелянта/відповідача не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, яке отримано апелянтом за двома адресами ТзОВ Елано : 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Свалявська, 78 - 25.01.2018 р. за № 89600 05608816 та за адресою: 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Я.Мудрого, 10 - за № 89600 05653200.

Як вбачається з апеляційної скарги, призначити по даній справі судово-почеркознавчу експертизу, доручивши її проведення Львівському науково-дослідному інституту (79024, м. Львів, вул. Липинського, 54, телефон/факс: (032) 231-70-61) та на вирішення експерта необхідно подати наступне питання: Чи виконаний підпис в графі Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_4 м.п./підпис на наданих Позивачем Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р, №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. директором ТОВ Елано ОСОБА_4, НОМЕР_2 виданий Ужгородським MB УМВС в Закарпатській області від 12.05.1996р, мешканець АДРЕСА_2. Чи відповідає давність виконання Актів прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. вказаним в них датах? У який період часу виконані друкований набір, рукописні тексти та підписи осіб у Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р.? Чи присутні ознаки впливу на паперові носії цих документів з метою їх штучного старіння? В розпорядження експерта надати матеріали справи. Оплату за проведення експертизи покласти на Відповідача по справі. Провадження в даній справі зупинити на час проведення судової почеркознавчої експертизи.

Також просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2017 року у справі № 907/642/17 та прийняти нове рішення яким повністю відмовити у задоволені позову, судові витрати віднести на позивача по справі (а. с. 100-105).

Від позивача в судове засідання представник прибув, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить відмовити в задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи та апеляційної скарги, рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 907/642/17 від 07.11.2017 р. залишити без змін.

Колегією суддів у зв'язку з неявкою в судове засідання апелянта вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

12.12.2017 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 12.12.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Елано , б/н від 29.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5795/17 від 08.12.2017 р.), до провадження та розгляд скарги призначено на 10 січня 2018 року, про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 97-99).

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 р. та від 24.01.2018 р. розгляд справи відкладався, про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 97-99).

З огляду на наведене, останнім днем розгляду справи в суді апеляційної інстанції є 10.02.2018 р.

Згідно ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

З відмітки суду на ухвалі про відкладення розгляду справи вбачається, що дана ухвала суду надіслана на адресу сторін завчасно, а саме 30.01.2018 р.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 р. у справі № 907/642 участь уповноважених учасників по справі обов'язковою не визнавалась.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про призначення по даній справі судово-почеркознавчої експертизу, проведення якої доручити Львівському науково-дослідному інституту та на вирішення експерта необхідно подати наступне питання: Чи виконаний підпис в графі Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_4 м.п./підпис на наданих Позивачем Актах прийому-передачі № від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., № 6 від 02.03.2016р, №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. директором ТОВ Елано ОСОБА_4, НОМЕР_2 виданий Ужгородським MB УМВС в Закарпатській області від 12.05.1996р, мешканець АДРЕСА_2. Чи відповідає давність виконання Актів прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р. вказаним в них датах? У який період часу виконані друкований набір, рукописні тексти та підписи осіб у Актах прийому-передачі №3 від 12.01.2016р., №4 від 03.02.2016р., №5 від 20.02.2016р., №6 від 02.03.2016р., №7 від 04.04.2016р., №8 від 02.05.2016р.? Чи присутні ознаки впливу на паперові носії цих документів з метою їх штучного старіння?, колегія суддів вважає зазначене клопотання слід відхилити, з наступних підстав.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Крім того, клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи необґрунтовано, оскільки останнім не наведено жодних мотивів для проведення почеркознавчої експертизи з викладенням обставин, які входять до предмету доказування у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 12 постанови від 23.03.2012 № 4 зауважив про необхідність врахування того, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши обставини справи, оцінивши правомірність та обґрунтованість заявленого клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів вважає зазначене клопотання безпідставним та таким, що призведе до затягування розгляду справи по суті упродовж розумного строку.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Буланов та Купчик проти України" заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., "Чуйкіна проти України" № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Слід також зазначити, що згідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону до 15.12.2017 р.) визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно із п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням даної експертизи.

З ухвали суду першої інстанції від 23.10.2017 р. вбачається, що судом першої інстанції зазначеною ухвалою зобов'язано колишнього керівника ТОВ Елано - ОСОБА_4 з'явитись у судове засідання для надання суду письмових пояснень з доказами в їх обґрунтування з приводу обставин посвідчення актів прийому-передачі робіт (послуг) за договором від 01.09.2015 р., однак останній в судове засідання 07.11.2017 не з'явився.

Відповідно до п. 1.6. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується.

При відібранні експериментальних зразків підпису особи, від імені якої виконано підпис, слід запропонувати їй розписатися всіма застосовуваними нею варіантами підписів (п. 1.10 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень).

Пунктом п. 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень визначено, що перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

У разі неможливості пред'явити зазначені зразки (смерть виконавця, від'їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).

Отже, неявка в судове засідання колишнього керівника ТзОВ Елано ОСОБА_4 позбавило суд першої інстанції можливості відібрати експериментальні зразки почерку, а також пред'явити вказаній особі, надані представниками сторін в матеріали справи, зразки підписів на оригіналах документів як вільних та умовно-вільних зразків.

Також слід зазначити, що відповідачем також заявлялось клопотання щодо наявності у суду підстав для направлення матеріалів справи у прокуратуру для проведення досудового розслідування в порядку вимог ст. 79 ГПК України по факту можливої змови колишнього директора відповідача з позивачем та зупинення провадження у справі, однак колегія суддів приходить до висновку, вказане клопотання відхилити, як безпідставне, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону до 15.12.2017 р.), господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів.

В свою чергу, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 79 ГПК України обґрунтовано невідповідністю підписів в графі актів виконаних робіт "Роботу прийняв від замовника директор ОСОБА_4 м.п./підпис". Також вважає, що колишній директор міг ввійти в злочинну змову з ФОП Басараб Є.Є., підписавши йому акти виконаних робіт, які він не проводив.

Пунктом 2 частини другої статті 79 ГПК України передбачено, що надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів є підставою для зупинення провадження у справі, про що виноситься ухвала (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/2229 від 25.11.05.).

Відповідно до ч. 4 ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Повідомлення прокурору або органу досудового розслідування (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки кримінального правопорушення. За наявності умов, передбачених частиною четвертою статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому прокурору або органу досудового розслідування, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій (п. 5.10, п. 5.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Натомість, наведені відповідачем припущення щодо невідповідності підпису колишнього керівника або його змови з позивачем не підтверджуються наявними у справі матеріалами, оскільки вироку щодо вчинених кримінальних дій відповідачем не подано, такі докази в матеріалах спарив відсутні.

Крім того, з оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що вищенаведені клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі для надсилання до органів слідства матеріалів справи № 907/642/17 було заявлено відповідачем у процесі розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами якої, місцевим господарським судом у задоволенні поданих клопотань було відмовлено, з чим погоджується колегія суддів, а тому твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі в тій частині є безпідставними.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників судового процесу, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2017 р. у справі № 907/642/17.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.09.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Елано (Замовник за договором, відповідач у справі) та Фізичною особою - підприємцем Басараб Є.Є. (виконавець за договором, позивач у справі) було укладено договір б/н про надання послуг (а. с. 10-11).

Так пунктом 2.1. договору передбачено вид надання послуг (навчання робітників для роботи на обладнанні та консультування з питань комерційної діяльності й керування).

Колегією суддів встановлено, що за своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками, вказаний вище правочин є договором надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Розділом 4 цього договору передбачено, що вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання за наслідками кожного календарного місяця і фіксується а актах про надані послуги. Акт про надані послуги підписується сторонами до 10 числа місяця, наступного за календарним місяцем в якому фактично надавались послуги. Замовник зобов'язаний оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг у строк 5 днів з моменту підписання такого акту.

Пунктами 6.3 та 6.4 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 01.10.2015. У випадку відсутності письмових заперечень однієї з сторін договір вважається продовженим на наступний місяць.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір припинив свою дію, оскільки сторонами, зокрема апелянтом заперечень, щодо продовження дії договору не має, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, останнім на виконання умов укладеного між сторонами договору надано відповідачу послуги загальною вартістю 169575,00 грн. за відповідними підписаними сторонами актами виконаних робіт: № 1 від 18.11.2015 на суму 45600грн., № 2 від 09.12.2015 на суму 17950,00 грн., № 3 від 12.01.2016 на суму 20950,00 грн., №4 від 03.02.2016 на суму 20250,00 грн., № 5 від 20.02.2016 на суму 9975,00 грн., № 6 від 02.03.2016 на суму 14250,00 грн., № 7 від 04.04.2016 на суму 20300,00 грн., № 8 від 02.05.2016 на суму 20300,00 грн. (а. с. 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30, 33), які відповідачем в період з 24.11.2015 по 23.12.2016 здійснювалась часткова оплата за договором про надання послуг, а саме, за рахунком №1 від 17.11.2015 та актом про надані послуги №2 від 09.12.2015 було сплачено кошти на загальну суму 60075,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а. с. 36-38).

В решті послуг на загальну суму 110400,00 грн., відповідачем сплачено не було, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 110400,00 грн., як залишку несплаченої суми вартості наданих послуг з посиланням на належним чином складені та підписані повноважними представниками позивача та відповідача акти наданих послуг.

Згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачем не сплачено у повному обсязі за жодним з актів, чим порушено умови договору в частині забезпечення своєчасності та повноти проведення розрахунків, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137861,38 грн., з яких: 110400,00 грн. заборгованість за надані послуги за договором від 01.09.2015 р., 4903,44 грн. 3% річних, 22557,94 грн. інфляційні втрати.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як уже було вищезазанчено та вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги, обумовлені договором про надання послуг б/н від 01.09.2015 на загальну суму 169575,00грн. які були прийняті відповідачем, що підтверджується актами надання послуг: № 1 від 18.11.2015 на суму 45600грн., № 2 від 09.12.2015 на суму 17950,00 грн., № 3 від 12.01.2016 на суму 20950,00 грн., №4 від 03.02.2016 на суму 20250,00 грн., № 5 від 20.02.2016 на суму 9975,00 грн., № 6 від 02.03.2016 на суму 14250,00 грн., № 7 від 04.04.2016 на суму 20300,00 грн., № 8 від 02.05.2016 на суму 20300,00 грн. (а. с. 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30, 33).

Зокрема, вище зазначені акти № 1 та № 2 підписано та скріплено печатками обох сторін без зауважень та заперечень.

Щодо актів надання послуг № 3 від 12.01.2016, № 4 від 03.02.2016, № 5 від 20.02.2016, № 6 від 02.03.2016, № 7 від 04.04.2016, № 8 від 02.05.2016 підписані повноважними особами позивача та відповідача, однак, з боку замовника (відповідача) печатками підприємства не скріплено, з того приводу слід зазначити наступне.

У відповідності до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу від 15.04.2014 року № 1206-VII, використання печаток, не є обов'язковим,

Статтею 58-1 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.

Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Крім того, стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні дає визначення поняття первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачею особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 визначено, що господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Виходячи із змісту вищенаведених норм, акти, якими оформлялися факти отримання послуг від виконавця, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів, що передбачені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

Також у спірних актах вказано перелік послуг, погоджений та визначений сторонами у договорі про надання послуг б/н від 01.09.2015.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для проведення оплати наданих послуг (робіт).

А рахунки-фактури за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ними не фіксується жодна господарська операція та встановлення договірних відносин між сторонами.

Згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 24.04.2013 р. у справі № 18/48пд/2011, відсутність підписаного двостороннього акту приймання-передачі не є перешкодою для захисту суб'єктивного матеріального права, у разі, якщо суд, на підставі зібраних у справі та оцінених у сукупності доказів, встановить факт виконання позивачем відповідних зобов'язань - щодо виконання певної роботи.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2017 р. у справі № 910/20324/15.

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача щодо ненадання відповідачем послуг за договором про надання послуг б/н від 01.09.2015, а також, що спірні акти не підтверджують відображені в ньому факти надання послуг та не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , спростовуються обставинами, наведеними вище.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи відповідачем свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 110400,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконано, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

Крім того, доказів визнання недійсним чи розірвання Договору б/н на надання послуг від 01.09.2015 або окремих його положень як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції не надано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Також, будь-яких заперечень щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін надано не було, такі докази також відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 110400,00 грн. за спожиті за договором послуги підлягає задоволенню.

З матеріалів спарив також вбачається, що позивач крім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 4903,44 грн. 3% річних та 22557,94 грн. інфляційні втрати, які нараховано відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору у визначений строк оплату послуг не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 22557,94 грн. за період з 23.11.2015 по 31.07.2017, 3 % річних в сумі 4903,44 грн. за період 23.11.2015 по 31.07.2017, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Колегією суддів перевіривши нараховані позивачем інфляційні втрати та три відсотки річних встановлено, що розрахунок позивач є вірним та нарахованим відповідно до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг в сумі 22557,94 грн. та три відсотки річних в сумі 4903,44 грн. підлягають задоволенню в розмірі визначеному позивачем.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні в справі матеріали, враховуючи всі викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами, відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

У судовому засіданні, яке відбулося 24 січня 2018 р., на клопотання адвоката позивача, за участю повноважних представників обох сторін по справі, було оглянуто оригінал письмових пояснень, наданих гр. ОСОБА_4, оформлених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. 22.01.2018 р. зареєстровано в реєстрі за № 110 /ННА 724036/ (копія якого долучена, як додаток, до відзиву на апеляційну скаргу (а. с. 124).

У зазначених вище поясненнях гр. ОСОБА_4 пояснив, що Пред'явлені мені оригінали актів прийому-передачі виконаних робіт: № 1 від 18.11.2015 на суму 45600 грн., № 2 від 09.12.2015 на суму 17950,00 грн., № 3 від 12.01.2016 на суму 20950,00 грн., № 4 від 03.02.2016 на суму 20250,00 грн., № 5 від 20.02.2016 на суму 9975,00 грн., № 6 від 02.03.2016 на суму 14250,00 грн., № 7 від 04.04.2016 на суму 20300,00 грн., № 8 від 02.05.2016 на суму 20300,00 грн. для визначення кому належить підпис у графі прийняв від замовника директор ОСОБА_4 стверджую, що підписи на вказаних актах належать мені. .

На питання, чому на вказаних актах не має відбитку печатки ТОВ Елано , пояснюю, що печатка знаходилася у бухгалтерії підприємства і після мого підпису даних актів, ОСОБА_7, мав можливість поставити на них печатки у бухгалтерії підприємства. Чому він цього не зробив, я не знаю. .

Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. 22.01.2018 р. засвідчено справжність підпису гр. ОСОБА_4, який зроблено у присутності нотаріуса. Нотаріус також встановив особу гр. ОСОБА_4, який підписав документ, та перевірив його дієздатність.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2017 року у справі № 907/642/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складено 09.02.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин