Постанова

від 02.11.2017 по справі 910/5872/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2017 р. Справа№ 910/5872/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Цибізова О.О.

від відповідача (апелянта): Паньшин С.С.

від третьої особи: Гудзь А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 (суддя Борисенко І.І.)

За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 135 453,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 позов Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт", третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про стягнення 145 453,23 грн. - задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 122 577 (сто двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 36 коп., пені в розмірі 11 426 (одинадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн. 30 коп., три проценти річних в розмірі 1 445 (одну тисячу чотириста сорок п'ять) грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 031 (дві тисячі тридцять одна) грн. 59 коп. В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підписавши договір оренди, позивач тим самим виявив свою згоду на вступ у договірні відносини, які передбачають виникнення взаємних прав та обов'язків договірних відносинах та сторони погодилися з умовами договору щодо порядку нарахування та оплати орендної плати. Однак, відповідач з травня 2015 року по листопад 2016 року не сплачував орендну плату внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі за договором в сумі 122 577,36 грн. Крім того, за порушення зобов'язання по сплаті орендних платежів, судом першої інстанції частково задоволено вимоги про стягнення пені та 3% річних (згідно здійсненого перерахунку).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуваним рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановивши, що договір оренди припинив свою дію з 29.03.2015, безпідставо стягнув в позадоговірний період орендні платежі за період з травня 2015 по листопад 2016 року в сумі 122 577,36 грн., а також безпідставно стягнув і пеню за період після закінчення строку дії договору ореди. Крім того, апелянт наголошував, що судом першої інстанції не враховано, що внаслідок відключення електропостачання унеможливило використання відповідачем об'єкту оренди за призначенням в спірний період, про що відповідач звертався до відповідача з листом № 31/03 від 31.03.2015, у зв'язку з чим на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від сплати орендних платежів за період, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Крім того, відповідач зазначав, що ним було виконано обов'язок з повернення орендованого майна, оскільки супровідним листом № 03/07-1 від 03.04.2015 направлено позивачу акти приймання - передачі орендованого майна, а також позивачем не подано документів в підтвердження існування у відповідача перед позивачем боргу з орендної плати за спірний період.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 10.10.2017.

05.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від КП Київський метрополітен надійшли пояснення по суті спору, в яких позивач вказував на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/18311/15, задоволено вимоги КП Київський метрополітен та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" звільнити орендовану площу за договором оренди від 07.05.2012 № 310. На виконання зазначених судових рішень було видано судовий наказ, згідно якого органом виконання судових рішень проведено відповідні виконавчі дії та складено відповідний акт від 28.11.2016. Наведене у сукупності підтверджує, що відповідча у спірний період займав орендовану площу по договору оренди від 07.05.2012 № 310, а тому у нього існує обов'язок з сплати орендної плати та пені, а також 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 розгляд справи відкладено на 02.11.2017.

31.10.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких позивач вказував, що у відповідача наявний обов'язок сплатити орендну плату за весь час користування об'єктом оренди, тобто до дати повернення 28.11.2016, а розмір такої плати обраховано, виходячи з умов договору оренди.

01.11.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ Тат -Арт надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги,в яких апелянт вказував на те, що оскільки договір оренди припинив свою дію з 29.03.2015, а тому стягнення з відповідача орендної плати за період з травня 2015 по листопад 2016 року свідчить про порушення позивачем ч.ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України та обумовлену цим наявність підстав для відмови у позові згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України.

В судовому засіданні 02.11.2017 представник апелянта (відповідача) підтримав доводи апеляційної скарги та додаткових заперечень, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні 02.11.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішенян залишити без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - в судовому засіданні 02.11.2017 надав пояснення по суті спору.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Позовні вимоги КП Київський метрополітен мотивовані тим, що у відповідача існує обов'язок з оплати орендної плати в розмірі 122 577,36 грн. за період з травня 2015 по листопад 2016 року, оскільки у наведений період відповідач користувався об'єктом оренди по договору.

Відповідач в обгрунтування заперечень на позов вказував на те, що у нього відсутній обов'язок по оплаті заявленої до стягнення суми орендної плати з нарахованими на неї пенею та 3% річних, з огляду на те, що внаслідок відключення електропостачання унеможливило використання відповідачем об'єкту оренди за призначенням в спірний період, про що відповідач звертався до відповідача з листом № 31/03 від 31.03.2015, у зв'язку з чим на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу Укроаїни відповідач звільняється від сплати орендних платежів за період, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Крім того, відповідач зазначав, що у нього відсутній обов'язок по сплаті заявлених позивачем у позові сум.

Судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 07.05.2012 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (далі - підприємство, позивач), Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду №310 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 19.04.2012 №116 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючи ними конструкціями (кіосками) орендаря: далі - об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль №1), Б/Н, для торгівлі не продовольчими товарами.

Згідно з п. 1.2. договору, цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що об'єктом оренди є: частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючи ними конструкціями (кіосками) орендаря), загальною площею 12,0 кв. м та визначена в викопіюванні з схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим орендодавцем висновком про вартість майна станом на 31.12.2011 становить 231 770,00 грн.

Відповідно до п.2.4 договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 №34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ: 290,29 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 3 483,50 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, опублікованому у поточному місяці (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.5 договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського віддання чи оперативного управління (балансоутримувача) ( надалі - підприємство), а саме Комунальне підприємство "Київський метрополітен", яке знаходиться за адресою: 03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35 п. 26000321548 в ПАТ "Фортуна-банк", МФО 300904, ЄДРПОУ 03328913, св. №10033253, ІПН 03328912658, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. (п.3.6 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди.

Відповідно до п.4.2 договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012 до 29.03.2015 (п. 9.1), договір є припиненим в разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4).

Також, сторонами погоджено до договору розрахунок орендної плати станом на лютий 2012 року, згідно якого розмір орендної плати складає 3 483,50 грн. (без ПДВ).

07.05.2012 між сторонами договору підписано акт приймання-передачі майна в оренду, згідно якого позивачем передано відповідачу в оренду об'єкт оренди по договору.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

В матеріалах справи наявні надані відповідачем:

- копія листа КП Київський метрополітен від 30.03.2015 № 137-ПДД, адресованого відповідачу, в якому позивач вказує, що укладений між ними договір оренди припинився з 29.03.2015, договір не буде продовжуватись на новий термін;

- копія листа КП Київський метрополітен СП Служба електропостачання від 13.03.2015 № 15/6-692, адресованого відповідачу, в якому позивач попереджував про припинення постачання електроенергії до об'єкту оренди шляхом відключення його від електромережі метрополітену з 30 березня 2015 року з 8:00 год.;

- акт № 03/30 від 30.03.2015 спільної перевірки, фіксування відключення електропостачання до тимчасової споруди , розташованої в межах об'єкту оренди та щодо можливості подальшого використання об''єкту оренди за призначенням, який складено за участю представників відповідача, і яким зафіксовано, що 30.03.2015 КП Київський метрополітен в односторонньому порядку припинено електропостачання до об'єкту оренди за договором;

- лист № 31/03 від 31.03.2015, адресований КП Київський метрополітен , в якому відповідач зазначав, що припинення електропостачання позбавляє його можливості в подальшому сплачувати орендні платежі до моменту відновлення постачання електроенергії до орендованого об'єкту, а у випадку не відновлення постачання електроенергії до орендованого об'єкту просив направити повноважного представник для повернеянн об'єкту оренди та підписання акту приймання - передачі;

- лист відповідача № 03/07-1 від 03.04.2015, адресований позивачу, в якому відповідач вказував на припинення електропостачання на об'єкті, а також про надсилання ату приймання - передачі рухомого майна для підписання.

В свою чергу, в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/18311/15, яким позов КП Київський метрополітен задоволено, а саме присуджено виселити ТОВ Тат-Арт з нерухомого майна (частини переходу), визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) ТОВ Тат-Арт згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., а також зобов'язано Тат-Арт демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать відповідачеві та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м.

Судові акти мотивовані наступним:

- договір припинив свою дію 29.03.2015, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено;

- умовами п.8.5.6 договору встановлено, що у разі припинення дії цього договору, орендар звільняє орендовану частину приміщення вестибюлю/переходу станції метро "Мінська" в термін, визначений п. 4.15 цього договору, від своїх тимчасових огороджуючи конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, орендодавець самостійно на свій розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіоском);

- матеріалами справи підтверджується, що після закінчення строку дії договору, який визначено у п. 9.1. спірного договору, Київрадою не приймалося рішення з питання користування відповідачем об'єктом оренди. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші документи, які б надавали відповідачу право користування об'єктом площею 12,0 кв.м. за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль №1), б/н після закінчення строку оренди (а саме після 29.03.2015р.);

- в силу ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється, зокрема, у випадку закінчення строку, на який його було укладено;

- відсутні правові підстави для користування відповідачем об'єктом оренди після 29.03.2015, оскільки договір оренди № 310 від 07.05.2012 припинив свою дію;

- вимога позивача про виселення відповідача з нерухомого майна (частини вестибюлю/переходу), визначених тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском), підлягає задоволенню, оскільки з моменту припинення договору № 310 від 07.05.2012 відповідач втратив статус орендаря;

- відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами; відповідно до ч. 3 вказаної статті, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності; суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника; об'єкт Договору оренди № 310 знаходиться на балансі позивача та закріплений за ним на праві господарського відання, а право Позивача здавати вказане майно в оренду передбачено п. 5.6., 5.2. Статуту позивача.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір припинив свою дію 29.03.2015, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, і Київрадою не приймалося рішення з питання продовження користування відповідачем об'єктом оренди. Вказана обставина встановлена як рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/18311/15, так і не заперечувалась сторонами спору, а тому не підлягає повторному доведенню при вирішенні даного спору.

В свою чергу, Київським апеляційним господарським судом встановлено, і що підтверджується наявними матеріалами справи, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/18311/15, видано накази, а саме:

- про виселення ТОВ Тат-Арт з нерухомого майна (частини переходу), визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) ТОВ Тат-Арт згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., за яким постановою державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 23.08.2016 відкрито виконавче провадження ВП № 52009097, надано боржнику строк на самостійне виконання до 07.09.2016;

- про зобов'язання Тат-Арт демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать відповідачеві та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., за яким постановою державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 01.08.2016 відкрито виконавче провадження ВП № 51813405, надано боржнику 7-денний строк на самостійне виконання.

Крім того, в матеріалах справи наявні надані позивачем засвідчені копії:

- вимоги державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 24.11.2016 № 2502/16 та № 1276/7 про зобов'язання ТОВ Тат-Арт виконати вимоги виконавчих документів про виселення з нерухомого майна (частини переходу), визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) ТОВ Тат-Арт згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м. та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать відповідачеві та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м.;

- акт від 28.11.2016 державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві, складений в межах виконавчого провадження № 52009097, згідно якого посвідчено, що при примусовому виконавчого документа - наказу Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 про виселення ТОВ Тат-Арт з нерухомого майна (частини переходу), визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) ТОВ Тат-Арт згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., рішення суду виконано фактично;

- акт від 28.11.2016 державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві, складений в межах виконавчого провадження № 51813405, згідно якого посвідчено, що при примусовому виконавчого документа - наказу Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 про зобов'язання Тат-Арт демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать відповідачеві та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., рішення суду виконано фактично;

- постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 51813405 у зв'язку з фактичним виконанням наказу суду;

- постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 52009097 у зв'язку з фактичним виконанням наказу суду.

З огляду на викладене, оцінивши наявні матеріали справи в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди припинив свою дію 29.03.2015, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, проте, відповідачем фактично звільнено орендовану площу 28.11.2016, що підтверджується актами державного виконавця від 28.11.2016 в межах виконавчих проваджень з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/18311/15.

Довод відповідача про те, що внаслідок відключення електропостачання унеможливило використання відповідачем об'єкту оренди за призначенням в спірний період, про що відповідач звертався до відповідача з листом № 31/03 від 31.03.2015, у зв'язку з чим на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від сплати орендних платежів за період, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки про заплановане відключення відповідача завчасно було повідомлено листом КП Київський метрополітен СП Служба електропостачання від 13.03.2015 № 15/6-692, в якому позивач попереджував про припинення постачання електроенергії до об'єкту оренди шляхом відключення його від електромережі метрополітену з 30 березня 2015 року з 8:00 год., і вказаний лист подано відповідачем до матеріалів справи. Крім того, листом від 30.03.2015 № 137-ПДД, адресованого відповідачу, КП Київський метрополітен вказує, що укладений між сторонами договір оренди припинився з 29.03.2015, договір не буде продовжуватись на новий термін.

Також, довод відповідача про те, що ним було виконано обов'язок з повернення орендованого майна, оскільки супровідним листом № 03/07-1 від 03.04.2015 направлено позивачу акт приймання - передачі орендованого майна - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодекус України надсилання/направлення вручення позивачу наведеного листа матеріали справи не містять, і таких доказів не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач після припинення договору оренди 29.03.2016, починаючи з 30.03.2016 по 28.11.2016 включно, фактично користувався нерухомим майном (частиною переходу), визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) ТОВ Тат-Арт згідно з викопіюванням схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Мінська" (вестибюль № 1), б/н, загальною площею 12,00 кв.м., і самостійно не вчинив обумовлених договором та законом дій щодо його звільнення.

Пунктом 2 статті 26 та п.1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, керуючись правами, наданими ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що оскільки укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію і відповідно, зобов'язання між сторонами припинено, а тому нарахування позивачем орендної плати згідно умов договору - є безпідставним, оскільки нарахування та сплата орендного платежу за своєю правовою природою передбачає наявність підстави для його стягнення, зокрема, договір оренди. При цьому, за час фактичного користування майном після закінчення догвору оренди і до моменту повернення об'єкту оренди орендодавцеві - ні законом, ні умовами укладеного між сторонами договору, не передбачено обов'язку відповідача сплачувати саме орендну плату, оскільки неповернення об'кту оренди після закінчення строку дії договору тягне за собою право орендодавця заявити вимоги в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, зокрема сплату неустойки, яка за своєю правовою природою є штрафною санкцією орендаря за неповернення об'єкта оренди та користування річчю за час прострочення, розмір якої і залежить від розміру щомісячного орендного платежу за договором. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що позивач звертаючись до суду з відповідним позовом про стягнення суми коштів в розмірі 122 577,36 грн. (що складає розмір користування об'єктом оренди в спірний період) в обгрунтування позову посилається саме на те, що відповідач після закінчення догвору оренди не звільнив орендоване приміщення, не повернув його орендодавцю, а продовжував користуватися об'єктом в заявлений спірний період.

Пунктом 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 визначено, що у зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовою природою заявленої позивачем суми у розмірі 122 577,36 грн. є неустойка у розмірі плати за користування річчю за час прострочення, підстави для стягнення якої передбачені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України саме в заявленому позивачем розмірі (в межах заявлених позовних вимог), оскільки це є його правом і є одним розміром плати за користування річчю за час прострочення, що не перевищує гранично визначений розмір згідно з наведеною нормою закону. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 122 577,36 грн. за спірний період - є законною та обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, і підлягає стягненню як неустойка, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 122 577,36 грн. підлягає зміні в частині правової кваліфікації присудженої до стягнення суми і зміні її з основного боргу (заборгованості з орендної плати) на неустойку (проте у одинарному розмірі орендної плати, що є правом позивача і не перевищує подвійний розмір) згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Також, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11 426,30 грн. пені та 1 449,58 грн. 3% річних, і вимоги в цій частині були задоволені судом першої інстанції частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 11 426, 30 грн. пені та 3% річних - 1 445,59 грн.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 11 426, 30 грн. пені та 3% річних - 1 445,59 грн. підлягає скасуванню в апеляційному порядку у наведеній частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні стягнення наведених показників з огляду на наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

П.6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню у розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, пеня згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, є штрафною санкцією за порушення грошового зобов'язання, а 3% річних в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України також віднесено законодавством до відповідальності за порушення грошового господарського зобов'язання. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції вище, правовою природою заявленої позивачем суми у розмірі 122 577,36 грн. є неустойка у розмірі плати за користування річчю за час прострочення, підстави для стягнення якої передбачені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, і неустойку віднесено до виду штрафних санкцій (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України), у зв'язку з чим підстави для нарахування пені та 3% річних на штрафну санкцію - у суду апеляційної згідно з вищенаведеними правовими нормами - відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, керуючись ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає тягненню 122 577,36 грн. неустойки. В решті - позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду керуючись п. 1-4 ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 122 577,36 грн. підлягає зміні в частині правової кваліфікації присудженої до стягнення суми і зміні її з основного боргу (заборгованості з орендної плати) на неустойку, а в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 11 426, 30 грн. пені та 3% річних - 1 445,59 грн. - підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Також, судом апеляційної інтанції встановлено, що 27.07.2017 відповідачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмове клопотання про призначення у справі судової експертизи, на вирішення якої відповідач просив поставити питання чи можливе використання орендованого приміщення без постачання до таких приміщень електроенергії для цілей, передбачених умовами договору оренди, а саме: для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України Про судову експертизу . Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі спеціальні знання - не є необхідними, а тому підстави для призначення у справі судової експертизи - відсутні, у зв'язку з чим клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи - задоволенню не підлягає.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною першою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 122 577,36 грн. підлягає зміні в частині правової кваліфікації присудженої до стягнення суми і зміні її з основного боргу (заборгованості з орендної плати) на неустойку, а в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 11 426, 30 грн. пені та 3% річних - 1 445,59 грн. - підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подачу позову (з урахуванням поданих уточнень) та за подачу апеляційної скарги згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України розподіляється за насліками апеляційного провадження між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 скасувати частково, а саме скасувати в частині присудження до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" на користь Комунального підприємства Київський метрополітен 11 426, 30 грн. пені та 3% річних - 1 445,59 грн., і прийняти і цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 в частині присудження до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" на користь Комунального підприємства Київський метрополітен 122 577,36 грн. основного боргу - змінити щодо правової кваліфікації присудженої до стягнення суми, визначивши її як неустойку.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі №910/5872/17 викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" (04050, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8-А, кімната 17, код ЄДРПОУ 24738354) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) неустойку в розмірі 122 577 (сто двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 36 коп. та 1 838 (одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 66 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу позову.

У решті позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Арт" (04050, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8-А, кімната 17, код ЄДРПОУ 24738354) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 377 (триста сімдесят сім) грн. 45 коп.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови у відповідності до вимог ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров