Постанова

від 16.11.2017 по справі 816/1451/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1451/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді - Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Селянського (Фермерського) господарства "НЕРТУС" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2017 року Селянське (Фермерське) господарство "НЕРТУС" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною та скасування відмови у продовженні договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324280500:00:001:0652, площею 32,8000 га, оформлену листом № 27-16-0.332-1498/2-17 від 28 лютого 2017 року та зобов'язання продовжити термін дії договору оренди землі від 14 грудня 2010 року, що укладений між Решетилівською РДА та С(Ф)Г "НЕРТУС" на використання земельної ділянки кадастровий номер 5324280500:00:001:0652, площею 32,8000 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва /з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.10.2017/.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" має переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки добросовісно виконував обов'язки орендаря упродовж терміну дії договору та повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Представник позивача в судове засідання не з'явився надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився надав до суду заяву про розгляд справи без його участі. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що за даними картографічного матеріалу ОСОБА_1 роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Демидівське" Решетилівського району Полтавської області запитувана земельна ділянка визначена як земля природоохоронного призначення, а ОСОБА_2 управління не уповноважене розпоряджатись землями відповідної категорії.

Відповідно до положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи достатність наданих сторонами доказів, а також, беручи до уваги відсутність потреби у допиті свідка чи експерта, суд, в судовому засіданні 09 листопада 2017 року, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку в судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, відповідно до приписів частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

На підставі укладеного 14.12.2010 між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області та СФГ "Нертус" договору оренди земельної ділянки, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану на території Демидівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, площею 32,8 га ріллі для товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено на десять років /а.с. 9-11/.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2015 за № 9029506 /а.с. 12/.

01.02.2017 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про продовження дії договору оренди землі на новий строк /а.с. 33/.

Відповідач своїм листом від 28.02.2017 №27-16-0.332-1498/2-17 повідомив позивача, що за інформацією відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельна ділянка, договір оренди якої ви бажає продовжити відносяться до земель природоохоронного призначення, а ОСОБА_2 управління не розпоряджається землями природоохоронного призначення /а.с. 34/.

З наведених підстав, позивачу відмовлено у розгляді його заяви про продовження дії договору оренди землі від 14.12.2010.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції даного спору, суд виходить з такого. Суд обізнаний з правовими висновками Верховного Суду України щодо підсудності справ, предметом яких є поновлення договору оренди землі. Зокрема, у постановах від 14.02.2012 у справах №№21-1041во10, 1042во10 Верховний Суд України зазначив, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Міськрада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Водночас, відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не був.

А у постанові від 01.10.2013 у справі № 21-345а13 Верховний Суд України зазначив, що районна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 Земельного Кодексу має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - районна державна адміністрація - владних управлінських функцій не здійснювала.

У зазначених постановах Верховний Суд України дійшов висновку, що спір між фізичною/юридичною особою та органом місцевого самоврядування або райдержадміністрацією про поновлення договору оренди землі має розглядатись у порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки останні у спірних відносинах не виконують владних управлінських функцій, а мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.

Водночас, вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у даній справі, суд врахував такі обставини.

Законом України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що набув чинності з 01.01.2013, статтю 123 Земельного кодексу України викладено у новій редакції. Зокрема, частиною четвертою згаданої статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521, визначено, що ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, з 01.01.2013 ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області, як суб'єкт владних повноважень, здійснює покладені на нього саме державою функції щодо реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, збереження родючості ґрунтів і т. ін.

При цьому суд зауважує, що відповідними повноваженнями ОСОБА_2 управління наділене не в силу Закону, як це має місце у випадку з органами місцевого самоврядування (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") та місцевими державними адміністраціями (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"), що прямо визначено у частині першій 92 Конституції України, а шляхом затвердження Кабінетом Міністрів України Положення про Держгеокадастр та його територіальні органи. Тобто, саме держава через Кабінет Міністрів України наділила позивача повноваженнями з розпорядження землями та контролю за їх використанням.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області, реалізуючи покладені на нього державою функції з нагляду та контролю, а також використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, діє саме як суб'єкт владних повноважень, а не як власник землі.

У цьому, на переконання суду, полягає принципова відмінність у правовому статусі органів Держгеокадастру та органів місцевого самоврядування, адже останні в силу положень частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності від імені відповідної територіальної громади, що є їх власником.

А тому, даний спір є публічно-правовим та з огляду на суб'єктний склад має розглядатись окружним адміністративним судом.

При цьому суд також врахував, що у цій справі відсутній спір щодо цивільних прав на відповідну земельну ділянку між позивачем та третіми особами.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 6 названого Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як визначено статтею 13 згаданого Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, підставою для виникнення права оренди землі є відповідний договір.

Порядок поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі", за змістом якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Частиною другою згаданої статті визначено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач завчасно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про поновлення договору оренди землі, а відмова у його продовженні була обумовлена лише належністю земельної ділянки до земель природоохоронного призначення та відсутністю у Головного управління Держеокадастру у Полтавській області повноважень розпоряджатися вказаною землею.

Оцінюючи наведені твердження відповідача, суд враховує, що відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" установлено, що роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, передбачених частиною другою пункту 3 цієї Постанови, провадиться починаючи з 15 травня 1992 року відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств і організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів.

За змістом пункту 3.4 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15 травня 1992 року, із земель, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств і організацій, відмежовують земельні ділянки, що визначені як землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, і не можуть передаватися у колективну і приватну власність. До земель природоохоронного призначення відносяться природоохоронні території та розташовані на них об'єкти, що підлягають особливій охороні, мають велику екологічну цінність як унікальні типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, а також місцеві дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, заповідні урочища, пам'ятки природи, сільськогосподарські угіддя, що підлягають тимчасовій консервації внаслідок деградації, а також земельні ділянки, які за проектами контурно-меліоративної організації території повинні бути залісені або залужені.

Відмежовані землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення позначаються на проектному плані, обчислюється їх площа і складається відповідна експлікація.

Судом витребувано та досліджено ОСОБА_1 роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Демидівське" Решетилівського району Полтавської області, зі змісту якого встановлено, що обрана позивачами земельна ділянка знаходиться у площині, позначеній на ОСОБА_1 як землі природоохоронного позначення. Копію даного ОСОБА_1 залучено до матеріалів справи /а.с. 63-90/.

З посиланням на наведені обставини відповідач у письмових запереченнях стверджує про правомірність відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у продовженні позивачу строку дії договору оренди.

Однак, суд не погоджується з даними твердженнями відповідача, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) /стаття 44 Земельного кодексу України/.

До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність /частина перша статті 46 Земельного кодексу України/.

Як зазначено в листі Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації від 10.08.2017 №1426/03-03-06 на території Демидівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області відсутні території та об'єкти природо-заповідного фонду та об'єкти, що мають особливу наукову цінність /а.с. 8/.

Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

А в силу положень частини сьомої цієї ж статті, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що наданий відповідачем ОСОБА_1 роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Демидівське" Решетилівського району Полтавської області не містить відомостей про те, на підставі яких нормативних документів запитувану земельну ділянку позначено як об'єкт природоохоронного призначення.

Відповідачем суду не надано доказів прийняття компетентними органами рішень про віднесення запитуваної земельної ділянки до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно договору оренди землі від 14.12.2010 спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (рілля) та передана СФГ "Нертус" для ведення товарного виробництва /а.с. 9/.

Отже, наразі згадана земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських угідь, доказів зміни її цільового призначення суду не надано.

Згідно з пунктом "а" частини другої статті 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

А відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521, визначено, що ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що розпорядження обраною позивачем земельною ділянкою здійснює відповідач, як територіальний орган Держгеокадастру у Полтавській області.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вказати, що фактично розгляд клопотання позивача про продовження строку дії договору оренди землі не відбувся, оскільки ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовилось її розглядати з посиланням на відсутність у нього прав на розпорядження земельною ділянкою. Отже, питання порушення позивачем у поданому ним клопотанні залишись не розглянутими.

А відтак, відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у розгляді заяви позивача про продовження строку дії договору оренди, оформлена листом від 28.02.2017 №27-16-0.332-1498/2-17 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, зібраними у справі доказами спростовано доводи відповідача про віднесення обраної позивачем земельної ділянки до земель природоохоронного призначення.

Враховуючи відсутність відмови з боку Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у продовженні строку дії договору оренди землі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Селянського (Фермерського) господарства "НЕРТУС" про визнання протиправною відмови у продовженні договору оренди земельної ділянки, викладеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 28.02.2017 № 27-16-0.332-1498/2-17.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на суть порушеного права позивача, належним способом його захисту буде визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у розгляді заяви С(Ф)Г "Нертус" про продовження дії договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324280500:00:001:0652 площею 32,8000 га оформленої листом від 28.02.2017 № 27-16-0.332-1498/2-17.

Разом з тим, судом встановлено, що договір оренди від 14.12.2010 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2015 за № 9029506, що відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним судом України від 18.01.2017 у справі №6-2777цс16, свідчить про те, що термін дії даного договору оренди землі збігає 13.03.2025.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі". Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно, є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ч.5 ст.6 Закону України "Про оренду Землі" та п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, тобто договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Пунктом 43 розділу "Прикінцеві положення" договору оренди землі від 14.12.2010 передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Таким чином перебіг строку дії договору оренди розпочинається з моменту державної реєстрації договору.

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після його реєстрації, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії договору оренди землі від 14.12.2010 спливає 13.03.2025.

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії спірного договору не закінчився, він є чинним, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про його продовження.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

А відповідно до частини першої вказаної статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у розгляді заяви С(Ф)Г "Нертус" про продовження дії договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324280500:00:001:0652 площею 32,8000 га оформлену листом від 28.02.2017 № 27-16-0.332-1498/2-17.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь Селянського (Фермерського) господарства НЕРТУС (код ЄДРПОУ 24832679) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 600 грн. (одна тисяча шістсот гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.С. Бойко