Постанова

від 14.11.2017 по справі 813/1734/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року справа № 813/1734/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Кухар Н.А.

при секретарі судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Геопромсервіс" до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Геопромсервіс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.12.2016 року Головним управлінням ДФС у Львівській області було прийнято податкове повідомлення - рішення за № НОМЕР_1. Вказане податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки фінансово - господарські відносини між позивачем та ТОВ Надін Груп відбувалися повністю на законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позові, просить позов задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмовому запереченні на позов та обґрунтовується тим, що відповідно до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 01.09.2016 року по справі № 464/6680/16-к пр. №1-кс/464/1651/16 у зв'язку з досудовим розслідуванням матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 320161400000000003 від 05.01.2016 року за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідуванням встановлено, що у ТОВ ОСОБА_2 груп директор, бухгалтер та засновник в одній особі - ОСОБА_3 Підприємство не має необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності, економічної діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Вказують, що засновник та директор ТОВ Надін Груп вироком Сихівського районного суду м. Львова від 18.07.2016 року визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав наведених у запереченні на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ Геопромсервіс (далі - позивач) (код за ЄДРПОУ 36183261) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТОВ ОСОБА_2 груп (код 39477785). За результатами перевірки складено акт від 22.11.2016 року за № 4556/13-04-14-01/36183261.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом в ході перевірки встановлено порушення: 1) п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 15 870 грн., в т.ч. за січень 2016 року в сумі 11 146 грн., за лютий 2016 року № 4724 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення форми Р : від 08.12.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19838, 00 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням у розмірі 15 870 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3968 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до ст.134 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу .

Положеннями п. 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.(п. 198.3. ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вказаних норм вбачається, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З матеріалів справи слідує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Надін Груп (постачальник) та ТзОВ "Геопромсервіс" (замовник) було укладено договір поставки № 2901/16 від 29.01.2016 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставити товар (передавати у власність замовника), перелік якого визначений у Додатку № 1 до цього Договору, а замовник зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов договору №2901/16 від 29.01.2016 року, позивач надав наступні докази: оборотно - сальдові відомості по рахунку:631, картки рахунку: 631, видаткову накладну № РН -00000060 від 29.02.2016 року, податкову накладу від 29.02.2016 року № 60, видаткову накладну № РН-00000050 від 31.01.2016 року, податкову накладну № 50 від 31.01.2016 року, видаткову накладну № РН-000043 від 29.01.2016 року, податкову накладну № 43 від 29.01.2016 року.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність контрагента, а саме ТОВ Надін Груп і свої доводи підтвердив вироком Сихівського районного суду м. Львова від 18.07.2016 року у справі № 464/5323/16-к.пр.№1-кп/464/264/16

Вироком від 18.07.2016 року в кримінальній справі №464/5323/16-к , який набрав законної сили 17.08.2016 року, Сихівський районний суд м. Львова затвердив угоду між обвинуваченим ОСОБА_3, та прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Львівської області ОСОБА_4 ОСОБА_3 визнано винуватим за ч. 2 ст. 27, ч.1 ст. 205 КК України та призначено йому покарання штраф - п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить вісім тисяч п'ятсот (8500) гривень. З тексту цього вироку від 18 липня 2017 року вбачається, що з метою здійснення незаконної діяльності ТОВ ОСОБА_2 груп (ЄДРПОУ 39477785), створення видимості реальної господарської діяльності та прикриття незаконної діяльності, обвинувачений ОСОБА_3, за співучастю із невстановленими слідством особами, відкрив та використовував рахунок ТОВ ОСОБА_2 груп (ЄДРПОУ 39477785) у Львівському відділенні №1 ПАТ КОМІНВЕСТБАНК . Достовірно знаючи, що в силу статусу малозабезпеченої та малоосвіченої особи не зможе здійснювати фактичну підприємницьку діяльність, і не буде здійснювати господарську діяльність ТОВ ОСОБА_2 груп , а також самостійно виконувати функції директора підприємства, обвинувачений ОСОБА_3, надав фактичне право управління діяльністю підприємствами невстановленим слідством особам, яким віддав у розпорядження документи фінансово-господарської діяльності та печатки ТОВ ОСОБА_2 груп . Так, в період лютого 2016 року по березня 2016 року на рахунки ТОВ ОСОБА_2 груп надходили кошти від реально діючих суб'єктів господарської діяльності в якості оплати товарів, робіт, послуг, які в подальшому перераховувалися на рахунки фізичних осіб в тому числі обвинуваченого ОСОБА_3 Такі дії обвинуваченого ОСОБА_3, який в період лютого 2016 року по березня 2016 року, будучи службовою особою і єдиним працівником товариств, надавали можливість лише документально оформляти нібито проведення господарських операцій, для відображення фіктивних господарських операцій у податковому обліку та конвертації безготівкових коштів у готівкові, тоді як встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), у згаданих товариствах відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької (економічної) діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що свідчить про нікчемність укладених угод. Дії ОСОБА_3, вірно кваліфіковано за ч.2 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, так як він вчинив фіктивне підприємництво в співучасті з невстановленими особами, тобто створення субєкта підприємницької діяльності (юридичної особи), з метою прикриття незаконної діяльності. Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У зв'язку з чим, суд вважає правомірним врахування відповідачем під час перевірки вироку Сихівського районного суду м.Львова від 18.07.2016 року у справі №№464/5323/16-к, які доводять вину засновника та директора ТОВ ОСОБА_2 груп у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 27, ч. 1 ст.205 КК України, за кваліфікуючими ознаками: фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі.

При цьому, як вбачається з вироку суду, дії ОСОБА_3, надавали можливість лише документально оформляти нібито проведення господарських операцій, для відображення фіктивних господарських операцій у податковому обліку та конвертації безготівкових коштів у готівкові, тоді як встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), у згаданих товариствах відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької (економічної) діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що свідчить про нікчемність укладених угод.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття іншої незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірної операції зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства.

У правовому висновку Верховного Суду України від 14 березня 2017 року, сформульованому у справі № 21-2239а16 (826/757/13-а), йдеться про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Суд відзначає, що визначальним у питанні правомірності декларування платником податків витрат та податкового кредиту є встановлення реальності (товарності) господарських правовідносин, що в ході розгляду даної справи судом не знайшло свого підтвердження.

Більш того, навіть за наявності у позивача документів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом, не доводять змісту цих операцій та реальності їх здійснення.

Таким чином, оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно було прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 17 -19, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови складено та підписано 20 листопада 2017 року.

Суддя Кухар Н.А.