ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2017 року Справа № 910/8572/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А. Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі№ 910/8572/16 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації в АТ "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова В.В. доПублічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" третя особа. яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Коралл" провизнання правочину недійсним та витребування оригіналів документів за участю представників сторін:
позивача: Русскіна О.В.
відповідача: не з'явилися
третіх осіб: 1. не з'явилися
2. не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "ДЕЛЬТА БАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" про
- визнання недійсним укладеного між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" нікчемного договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1271;
- зобов'язання Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" повернути Публічному акціонерному товариству "ДЕЛЬТА БАНК" оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 910/8572/16 (суддя Турчин С.О.) позов задоволено повністю; визнано недійсним укладений між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" нікчемний договір про відступлення права вимоги від 10.11.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1271; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "АВАНТ-БАНК" повернути Публічному акціонерному товариству "ДЕЛЬТА БАНК" оригінали договорів переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів Алданової С.О., Зеленіна В.О.), рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 910/8572/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "ДЕЛЬТА БАНК" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі № 910/8572/16 та прийняти нову, якою позов АТ "ДЕЛЬТА БАНК" задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема вказує на те, що судом було проігноровано доводи позивача про те, що укладення договору відступлення № 1271 відбулося з порушенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не взято до уваги, що Уповноваженою особою Фонду відповідно до протоколу № 6 від 18.05.2015 віднесено спірний договір до нікчемних на підставі п.п. 1, 2, 3 вищевказаного Закону, не враховано, що договір відступлення укладено під час дії обмежень, запроваджених постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ, згідно із якими укладення договору потребувало погодження куратора Банку.
Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач і треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Апеляційним господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 01.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" (банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (позичальник) було укладено кредитний договір № К-2004459 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 5255091,23 грн. у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання зі сплатою 17% річних за користування кредитом та кінцевим терміном погашення заборгованості до 14.03.2023.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, 01.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корал" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № К-2004459/S-1 (далі - Іпотечний договір).
За умовами Іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку наступне майно:
- нежитлову будівлю кафе на 100 місць, що знаходяться за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, Пляжна алея, буд. 1, загальною площею 1044,6 кв.м.;
- земельну ділянку, кадастровий номер: 4820982200:09:000:0108, загальною площею 0,0852 га, цільове призначення: для комерційного використання, що знаходиться за адресою: зона відпочинку "Коблеве", Пляжна алея, 1, в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2014 у справі № 915/946/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, позов ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" задоволено повністю та стягнуто з ФОП ОСОБА_5 5100691,23 грн. - боргу по поверненню кредитних коштів, 2052648,38 грн. - боргу за сплату відсотків за користування кредитними коштами, 47215,72 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 119313,11 грн. - пені за несвоєчасну сплату відсотків та 73080,00 грн. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору.
Судом апеляційної інстанції вста6новлено, що 10.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір від 10.11.2014 року), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_5 за договором кредиту № К-2004459 від 01.11.2011 із змінами та доповненнями, внесеними: додатковим договором № 1 від 02.11.2011 та додатковим договором № 2 від 10.07.2012 (далі - основний договір), а саме: право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 5100691,23 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 2815096,93 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 7915788,16 грн.
Згідно із п. 1.2 Договору від 10.11.2014 року разом з правом вимоги виконання зобов'язань за основним договором до нового кредитора переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № К-2004459/S-1 від 01.11.2011 року, укладеного між ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" та ТОВ "Корал".
Пунктом 1.4 Договору від 10.11.2014 року передбачено, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 4600000,00 грн.
Як передбачено п. 2.2 Договору від 10.11.2014 року, новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора, вказану в п. 1.4 договору ціну відступлення права вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_1 в АТ "ДЕЛЬТА БАНК", МФО 380236, у розмірах та у терміни визначені п.п. 1.4-1.5 цього договору.
Відповідно до п. 2.3 Договору від 10.11.2014 року з моменту перерахування грошових коштів, зазначених в п. 1.4 цього договору, на рахунок первісного кредитора, до нового кредитора переходять всі права вимоги за основним договором та договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, в повному обсязі і на умовах, визначених основним договором, включаючи права до боржника по поверненню отриманого кредиту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафів та пені, які вже нараховані первісним кредитором на дату укладення цього договору і розмір яких зазначений в п. 1.1 цього договору, а також права вимоги, які виникнуть за договором в майбутньому.
Умовами п. 3.1 Договору від 10.11.2014 року передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору в день укладання даного договору документи, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником, а саме: оригінал основного договору, оригінали договорів та правоустановчих документів на майно, що забезпечують виконання зобов'язання боржника за основним договором, які зазначені в п. 1.2 договору та інші документи, що стосуються боржника (кредитна справа). Передача вищезазначених документів оформлюється актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін.
Як визначено апеляційним господарським судом, Договір про відступлення права вимоги від 10.11.2014 року був погоджений на засіданні Кредитного комітету ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" 23.10.2014, що оформлено протоколом № 4913.
Актом приймання-передачі від 10.11.2014 підтверджується передача позивачем та отримання відповідачем документів за Договором про відступлення права вимоги від 10.11.2014, а саме: договору кредиту № К-2004459 від 01.11.2011; додаткового договору № 1 від 02.11.2011 до договору кредиту; додаткового договору № 2 від 10.07.2012 до договору кредиту; договору іпотеки № К-2004459/S-1 від 01.11.2011.
На підставі позабалансових меморіальних ордерів № 90853472 від 10.11.2014, № 90853473 від 10.11.2014 майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № К-2004459/S-1 від 01.11.2011, було знято позивачем з обліку.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК", згідно з яким з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК". В подальшому вказаний строк подовжувався.
Постановою Національного банку України № 664 від 02.10.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" та розпочато ліквідацію останнього.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 18.05.2015 на засіданні комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "ДЕЛЬТА БАНК" № 67 від 11.03.2015 затверджено результати перевірки, оформлені протоколом № 6 від 18.05.2015, якою виявлено договір, що має ознаки нікчемності, а саме: Договір про відступлення права вимоги від 10.11.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1271, укладений між ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" та ПАТ "АВАНТ-БАНК". Вказаний Договір визнаний позивачем нікчемним на підставі п. 3 та п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
16.06.2015 позивач направив на адресу ПАТ "АВАНТ-БАНК", ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Корал" повідомлення за вих. № 327/1 від 12.06.2015, вих. № 3309 від 15.06.2015, вих. № 3311 від 15.06.2015 відповідно про нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014.
Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014 та зобов'язання повернути оригінали документів, переданих на виконання цього Договору.
Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаного договору, позивач посилається на те, що оспорюваний договір було укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку; прийнявши виконання за договором відступлення від ФОП ОСОБА_5 - неналежного платника та звільнивши забезпечення за кредитним договором, банком було порушено вимоги постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, яка забороняє Банку вивільняти отримане банком забезпечення за кредитними операціями до часу погашення позичальником заборгованості; банк здійснив відчуження майна (права вимоги) за ціною, що на 20 відсотків нижча від звичайної ціни на вказаний вид майна (оплата на 44,88% відрізняється від вартості майнових прав), що є підставою нікчемності договору згідно із п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; умови Договору відступлення права вимоги від 10.11.2014 передбачають передачу майнових прав за кредитним договором та іпотечним договором відповідачу, який є одночасно кредитором банку за договором про надання міжбанківського кредиту № ММ69765LG від 26.09.2014 та договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 180814Л від 18.08.2014, що надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами, що в силу п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності договору; спірний договір є також нікчемним на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно із якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно із договором відступлення ціну відступлення права вимоги за Кредитним договором становила 4600000,00 грн.; відповідно до наданого позивачем звіту про експертну оцінку ринкової вартості прав грошової вимоги за кредитним договором № К-2004459 від 01.11.2011, складеного 21.07.2016 суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_10, ринкова вартість права грошової вимоги за Кредитним договором станом на 10.11.2014 складала 6037612,00 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" на підставі договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014 було відчужено на користь Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" майно (права вимоги за кредитним договором № К-2004459 від 01.11.2011) за ціною, яка на більш ніж 20 відсотків (23,81%) нижча від звичайної ціни на вказаний вид майна, що згідно із п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності цього правочину, у зв'язку із чим задовольнив позовні вимоги повністю.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із висновками місцевого господарського суду про нікчемність оспорюваного договору з тих підстав, що за результатами призначеної судом апеляційної інстанції судової оціночної експертизи вартість майнових прав вимоги складає 4295000,00 грн., тобто, станом на 10.11.2014 різниця між реальною вартістю майнових прав вимоги та ціною встановленою у Договорі відступлення права вимоги від 10.11.2014 року склала 6,63%.
З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним на підставі п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відхиляючи доводи позивача про недійсність договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014 з інших підстав, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено наявності ознак нікчемності правочину, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки кошти у сумі 4600000,00 грн. були зараховані на рахунок позивача вказаний у договорі відступлення, а отже позивач отримав кошти в оплату відступленого права; порушення вимог постанови Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 є підставою для відповідальності самого банку та його посадових осіб і не може бути підставою для визнання недійсним договору; посилання позивача на нікчемність договору на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підтверджені жодними доказами.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1-5 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 2, 3 зазначеної статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
За приписами ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин на відміну від оспорюваного є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами в загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Як передбачено ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на дату укладання оспорюваного договору) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Таким чином нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює Уповноважена особа Фонду, ставиться в залежність від звичайних ринкових умов здійснення відповідних операцій щодо майна, яке відчужується за таким правочином, або в залежність від звичайної вартості майна, що відчужується за таким правочином.
Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Статтями 41, 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Як визначено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Керуючись вищенаведеними нормами законодавства, призначивши у справі судову оціночну експертизу вартості майнових прав вимоги за Кредитним договором та встановивши за результатами її проведення, що вартість відступлених майнових прав складає 4295000,00 грн., тобто, станом на 10.11.2014 різниця між реальною вартістю майнових прав вимоги та ціною встановленою у Договорі відступлення права вимоги від 10.11.2014 склала 6,63%, оцінивши інші наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності підстав нікчемності, які встановлені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із чим правомірно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.
Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків суду не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судом, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.03.2017 у справі № 3-1629гс16.
Вказані доводи були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка. З огляду на те, що позивач отримав кошти в оплату відступленого права за оспорюваним договором, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відхилили посилання позивача як на підставу нікчемності правочину на відмову банку від власних майнових вимог в результаті укладення спірного договору та, враховуючи недоведеність, - також і посилання позивача на те, що умови спірного договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання відповідачеві переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Колегія суддів вважає також необґрунтованими посилання скаржника на порушення в результаті укладення договору вимог постанови Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, оскільки вказана постанова не містить заборони на відступлення майнових прав; як встановили суди, оплата здійснювалася в грошовій формі; за оспорюваним договором не передбачалася передача в забезпечення майна та активів банку, а позивачем під час розгляду справи не було доведено, що вказаний договір був спрямований на задоволення вимог кредитора Банку - ПАТ "АВАНТ-БАНК".
З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі № 910/8572/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий суддя: Л. Іванова
судді: Л. Гольцова
Т. Козир
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 16.11.2017 |
Оприлюднено | 22.11.2017 |
Номер документу | 70387482 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Іванова Л.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні