Рішення

від 13.11.2017 по справі 916/2149/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" листопада 2017 р.Справа № 916/2149/17

За позовом: ОСОБА_1;

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Граффіті";

до відповідача 2 : Приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів";

про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: 31.08.2017р. ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граффіті" та Приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів", в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу АЕР № 366448 від 16.05.2002р. в частині купівлі ТОВ Фірма "Граффіті" у ПрАТ „Одеський завод оздоблювальних матеріалів" 1/200 частки нежитлових будівель загальною площею 59,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а також стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору за подання позову.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про те, що їй, як співзасновнику ТОВ Фірма "Граффіті", стало відомо про укладення 16.05.2002р. між вказаною фірмою, ТОВ „Гобелен" та ЗАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів", правонаступником якого є ПрАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів", вищевказаного договору купівлі - продажу АЕР № 366448, згідно умов якого останній передав у спільну власність ТОВ Фірма "Граффіті" та ТОВ „Гобелен" частину нежитлового приміщення, загальною площею 119кв.м. (1/100 в рівних частках кожному). Тобто ТОВ Фірма "Граффіті" було придбано частину нежитлового приміщення площею 59,5кв.м.

Водночас позивач зазначає, що вирішення питань стосовно укладення угод, придбання, відчуження основних фондів підприємства відноситься до виключної компетенції загальних зборів ТОВ Фірма "Граффіті", натомість жодних рішень щодо укладення оспорюваного договору ТОВ Фірма "Граффіті" не приймалося.

Відтак, посилаючись на приписи ст.ст. 203, 241 ЦК України, позивач вважає, що вказаний правочин має бути визнаний недійсним, оскільки придбання основних засобів без згоди на це учасників товариства є порушенням їх права на участь в управлінні товариством у спосіб, передбачений його статутними документами.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2017р. порушено провадження у справі №916/2149/17 із призначенням розгляду в засіданні суду 20.09.2017р.

Ухвалою суду від 20.09.2017р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача 1, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового витребування та дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 09.10.2017р.

Ухвалою суду від 09.10.2017р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника позивача та представника відповідача 1, від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового витребування та дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 25.10.2017р.

Ухвалою суду від 09.10.2017р. зобов'язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман Інну Миколаївну надати суду документи, що слугували підставою здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу АЕР № 366448 від 16.05.2002р. (копію нотаріальної справи), а також договір дарування, реєстраційний № 7137 від 04.06.2003р.

Крім того, ухвалою суду від 09.10.2017р. зобов'язано юридичний департамент Одеської міської ради (Управління державної реєстрації) надати суду прошиту та пронумеровану реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Граффіті".

23.10.2017р. до канцелярії суду від вищевказаного нотаріуса на виконання вимог ухвали суду від 09.10.2017р. надійшли належним чином засвідчені документи, на підставі яких було посвідчено договір купівлі -продажу №7378 від 16.05.2002р. (а.с.100-109).

В судовому засіданні 25.10.2017р. представником позивача було надано заяву про зміну підстав позову (а.с.111-112), згідно якої останній, не змінюючи предмету позову та обставин виникнення спору, просить суд визнати договір купівлі-продажу АЕР №366448 від 16.05.2002р. недійсним з моменту його укладення в частині купівлі ТОВ Фірма „Граффіті" в ПАТ „Одеський завод оздоблювальних матеріалів" 1/200 нежитлових будівель загальною площею 59,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, виходячи з норм Цивільного кодексу УРСР.

Позивач зазначає, що при обґрунтуванні заявлених позовних вимог він помилково не врахував, що спірний договір було укладено 16.05.2002р., тобто до набуття чинності чинним ЦК України. Відтак, оскільки заявлені вимоги не пов'язані зі зміною чи розірванням договору, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР (ст.ст. 26,48,57,59,63 відповідно).

У поданій заяві ОСОБА_1 зазначає, що строк позовної давності нею не пропущений, оскільки про існування договору вона дізналася лише в червні 2017р.

Ухвалою суду від 25.10.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представників сторін було продовжено на п'ятнадцять днів та у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача 1, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконанням вимог ухвали суду, а також з урахуванням поданої позивачем вищевказаної заяви про зміну підстав позову, розгляд справи було відкладено на 13.11.2017р.

25.10.2017р. до канцелярії суду надійшла для огляду реєстраційна справа ТОВ Фірми „Граффіті".

08.11.2017р. до канцелярії суду від приватного нотаріуса Лічман І.М. надійшли пояснення (а.с.123), згідно яких остання вказує, що в документах, на підставі яких було посвідчено договір купівлі-продажу від 16.05.2002р., відсутня копія статуту ТОВ Фірма „Граффіті" та протокол загальних зборів вказаного товариства щодо купівлі майна, оскільки чинною на момент посвідчення договору Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій залучення копій статутів не вимагалося.

Крім того, зазначає, що діючий на момент посвідчення договору ЦК України не передбачав обов'язкову згоду учасників товариства на купівлю/продаж належного товариству майна.

10.11.2017р. до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.130) з огляду на його участь при здійсненні слідчих дій, що призначені на 13.11.2017р. о 12 год. 00 хв.

У судове засідання 13.11.2017р. представник позивача та представник відповідача 2 не з'явилися, хоча про місце та час розгляду справи були цілком обізнані, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 25.10.2017р. (а.с.114).

Відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Граффіті" про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, шляхом надсилання на його адресу, зазначену у витязі з ЄДР (а.с.34-37) вищевказаних судових ухвал, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що судове відправлення ухвали про порушення провадження у справі від 04.09.2017р. та ухвал суду від 20.09.2017р. та від 25.10.2017р. були отримані відповідачем-1, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.25,48,119), суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача-1, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши у судовому засіданні 13.11.2017р. клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с.130), суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

За змістом ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи у випадку, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу.

При цьому, необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Таким чином, приймаючи до уваги, що строк розгляду справи за клопотанням представника позивача (а.с.66) вже було продовжено на п'ятнадцять днів, який, у відповідності до ст. 69 ГПК України, закінчується 15.11.2017р., суд доходить висновку про відсутність підстав та можливості для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що сторони були цілком обізнані про час та дату розгляду справи, з урахуванням з'ясування усіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною другою зазначеної статті ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи,фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Крім того, у постанові Верховного суду України у справі №911/2435/14 від 1.07.2015р., яка є обов'язковою для застосування в силу ст.111-28 ГПК України, сформульовано позицію про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав , а відтак, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав , то такий спір підвідомчий господарським судам.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 р. у справі № 3-207гс14 (№911/2089/14).

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач обґрунтовує позовні вимоги щодо визнання недійсним договору порушенням своїх корпоративних прав, суд доходить до висновку про звернення позивача до суду з відповідним позовом з дотриманням встановленої підвідомчості.

Між тим, суд вказує, що розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, передбачені законом або договором, самостійно визначивши предмет та підставу позову.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Оцінюючи вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу АЕР № 366448 від 16.05.2002р. в частині купівлі ТОВ Фірма "Граффіті" у ПАТ „Одеський завод оздоблювальних матеріалів" 1/200 частки нежитлових будівель загальною площею 59,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, суд вказує наступне .

Як встановлено судом, 16.05.2002р. між Закритим акціонерним товариством "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" (Продавець), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" в особі голови правління Косюги Петра Никифоровича, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Граффіті" (Покупець) в особі директора Жданова Андрія Євгеновича, що діє на підставі статуту товариства, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Гобелен" (Покупець) в особі директора Крживецького Сергія Юрійовича було укладено договір купівлі-продажу АЕР № 366448 (а.с.13).

Згідно п. 1 вказаного договору ЗАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" продало, а ТОВ Фірма "Граффіті" та ТОВ „Гобелен" купили в рівних частинах кожне 1/100 частину не житлових будівель, що знаходяться у АДРЕСА_2.

1/100 частина не житлових будівель складає в літері „Г" наступні приміщення: коридори -6,7,8, вмивальник -9, туалети - 10,11, сходова клітка - ІІІ на другому поверсі та коридор - 5, сходова клітка - І на першому поверсі. Загальна площа 1/100 частини нежитлових будівель складає 119,0 кв.м.

Вказана частина будівлі належить продавцю ЗАТ "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі № 011168, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.12.2000р. та зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості в книгу 11 неж., на стор. 93, за Р №1037.

Відповідно до п. 2 договору продаж здійснено за три тисячі триста вісімдесят дві грн., в тому числі ПДВ, які отримані Продавцем від Покупців повністю до підписання цього договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за майно, що відчужується, здійснені повністю та про відсутність претензій до покупців по оплаті з боку продавця.

Згідно п. 3 договору інвентаризаційна оцінка вказаної частини будівлі складає 3382 грн.

Пунктом 6 договору встановлено, що подальше користування та розпорядження зазначеною вище частиною будівель буде здійснюватись власниками з дотриманням вимог чинного законодавства про спільну часткову власність.

Приписами п. 7 договору узгоджено, що право власності на частину будівель у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Вказаний договір підписано вищевказаними уповноваженими особами сторін та скріплені печатками товариств, а також посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. та зареєстровано у реєстрі за № 7378.

Як вже було зазначено судом, позивач в обґрунтування заявленого позову в частині визнання недійсним договору посилається на порушення вказаним правочином своїх корпоративних прав.

За змістом п.2.1 та п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, підставою для задоволення позову у корпоративному спорі має бути не лише зазначення про порушення таких прав, а надання належних доказів, направлених на підтвердження того, що таке порушення мало місце.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо необхідності визнання недійсним договору купівлі - продажу АЕР № 366448 від 16.05.2002р. в частині купівлі ТОВ Фірма "Граффіті" у ПАТ „Одеський завод оздоблювальних матеріалів" 1/200 частки нежитлових будівель загальною площею 59,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, позивач, як на підставу для такого визнання, посилається на те, що договір є таким, що укладено не уповноваженою особою.

Так, на думку ОСОБА_1, придбання вищевказаних приміщень, як основних засобів, без згоди на це учасників товариства, є порушенням їх прав на участь в управлінні товариством у спосіб, передбачений статутними документами останнього.

Позивач вважає, що для вирішення питання про придбання майна мали бути призначені та проведені загальні збори учасників товариства, чого, фактично, зроблено не було.

Приймаючи до уваги, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 N 11), а також враховуючи п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, застосуванню, з урахуванням укладення спірного договору 16.05.2002р., підлягають положення ЦК УРСР 1963р. у відповідній редакції.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР 1963р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ЦК УРСР 1963р. угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності , законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Водночас, приписами ст. 29 вказаного кодексу встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Суд вказує, що згідно положень п. 6.4 статуту ТОВ " Фірма "Граффіті" у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору (а.с.132-140), оригінал якого міститься в матеріалах реєстраційної справи вказаного товариства (а.с.3-11), товариство вправі без обмежень набувати і відчужувати будь-яке майно, що належать йому на праві власності, а також приймати і передавати майно у тимчасове користування, зокрема, шляхом оренди, лізингу і т.д.

Відповідно до п.п. 8.1.2 п. 8.1 статуту органом товариства, зокрема, є директор.

Згідно п.п.14.2.9 п.14.2 статуту ТОВ " Фірма "Граффіті", директор діє без довіреності від імені товариства, вирішує всі питання оперативно-господарського управління товариством, зокрема, розпоряджається майном товариства, приймає рішення з інших питань, що пов'язані з діяльністю товариства і не належать до виняткової компетенції загальних зборів учасників.

Оскільки укладення такого роду правочинів, як спірний, не належить до виняткової компетенції загальних зборів учасників товариства, яка визначена статтею 9 статуту, суд вважає, що вищевказаний договір купівлі - продажу від 16.05.2002р. зі сторони ТОВ "Фірма "Граффіті було підписано уповноваженою особою - директором Ждановим Андрієм Євгеновичем.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Як слідує з наявного в матеріалах справи протоколу загальних зборів учасників ТОВ Фірма „Граффіті" №10 від 25.11.2004р. (а.с.141-142), оригінал якого міститься в матеріалах реєстраційної справи товариства (а.с.72-73), на вказаних зборах було вирішено задовольнити заяву ОСОБА_1 про її добровільний вихід зі складу засновників вказаного товариства.

Вказаній особі виділено в натуральній формі та передано у власність в порядку розрахунку у зв'язку із виходом зі складу засновників товариства частину майна пропорційно її частці у статутному фонді товариства у вигляді:

- нежилих приміщень магазину, розміщених в АДРЕСА_1 загальною площею 46,4 кв.м., що належить ТОВ "Фірма "Граффіті" на підставі свідоцтва про право власності (НОМЕР_1) 27.05.2004р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради;

- частини нежитлових приміщень, що розміщені в АДРЕСА_2: літ. В: склад № 1, площею 360 кв.м.; літ. Д: склад № 1, площею 323 кв.м.; літ. Г: кабінети - 27, площею 13,5 кв.м.; 28 площею 13,8 кв.м, 29 площею 28,1 кв.м., що належить ТОВ Фірма „Граффіті" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 27.06.2001р., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2127;

- літ. Г - 1/400 частки приміщень: коридорів -6,7,8; вмивальника -9; туалетів -10,11; сходинкової клітки - ІІІ на другому поверсі та коридору -5; сходинкової клітки - І на першому поверсі, які знаходяться в спільній, в рівних частках власності ТОВ Фірма „Граффіті" та ТОВ „Гобелен" на підставі договору - купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 16.05.2002р. , зареєстрованого в реєстрі за № 7378 і становять разом 1/100 частину не житлових приміщень, розміщених в АДРЕСА_2.

Крім того, вказаним рішенням зборів уповноважено директора товариства Жданова Андрія Євгеновича на підписання відповідних актів приймання -передачі у власність ОСОБА_1 вищевказаного майна.

Крім того, як встановлено судом, на загальних зборах засновників ТОВ "Фірма "Граффіті", які оформлені протоколом за № 11 від 03.12.2004р. (а.с.143-144), оригінал якого міститься в матеріалах реєстраційної справи вказаного товариства (а.с.74-75), вирішено задовольнити заяву ОСОБА_1 від 24.11.2004р. (а.с.145), щодо її добровільного виходу зі складу засновників товариства та проведення з нею розрахунків в зв'язку із цим, на умовах вказаних у заяві.

Вказаним рішенням вирішено виділити в натуральній формі та передати у власність позивача - ОСОБА_1 в порядку розрахунку, у зв'язку із її виходом зі складу засновників товариства частину майна пропорційно її частці у статутному фонді ТОВ Фірма „Граффіті" у вигляді:

а) частини не житлових приміщень, що розміщені по АДРЕСА_2, а саме: літ. А - 3 магазин; літ. В - 2 -склад; літ. Г-22,23,25,26-кабінети; 24,30-кладовки; літ. Д- склад площею 956,3 кв.м.;

б) літ. Г - 1/400 частки приміщень: коридорів -6,7,8; вмивальника -9; туалетів -10,11; сходинкової клітки - ІІІ на другому поверсі та коридору -5; сходинкової клітки - І на першому поверсі, які знаходяться в спільній, в рівних частках власності ТОВ Фірма „Граффіті" та ТОВ „Гобелен" на підставі договору - купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 16.05.2002р., зареєстрованого в реєстрі за № 7378, і становлять разом 1/100 частину не житлових приміщень, розміщених в АДРЕСА_2.

Вказаним рішенням зборів уповноважено директора товариства Жданова Андрія Євгеновича на підписання відповідних актів приймання -передачі у власність ОСОБА_1 вищевказаного майна.

Відтак, зазначені вище обставини, свідчать як про виконання товариством своїх зобов'язань при виході його учасника - позивача у справі, шляхом проведення вищевказаних розрахунків з ним, щодо яких у ОСОБА_1 не було жодних претензій та зауважень, так і про цілковиту обізнаність позивача про наявність договору від 16.05.2002р.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що позивач в порядку ст. 33 ГПК України жодним чином не обґрунтував як порушення своїх корпоративних прав так і спосіб, у який вони мають бути відновлені, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Згідно з ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки . В силу ст.75 цього Кодексу позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 даного Кодексу передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу, укладеного 16.05.2002р., 31.08.2017р. тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Як слідує з матеріалів справи, позивачу - ОСОБА_1 про наявність оспорюваного договору було достеменно відомо з 25.11.2004р., про що свідчить, зокрема, наявний в матеріалах справи протокол загальних зборів засновників ТОВ Фірма „Граффіті" №10 (а.с.141-142).

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до висновків Вищого господарського суду України, викладених у п.2.2. постанови Пленуму №10 від 29.05.2013р., перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність порушеного права позивача, суд не застосовує положення про позовну давність, проте вважає за необхідне також звернути на це увагу при вирішенні спору по суті.

Враховуючи відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49,75,82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Граффіті" та Приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів" відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 20 листопада 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська