Постанова

від 14.11.2017 по справі 910/6929/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2017 р. Справа№ 910/6929/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Буравльова С.І.

за участю представників cторін:

позивача: Токар О.А., довіреність № 05 від 22.06.2017

відповідача: Чередніченко М.О., довіреність б/н від 30.10.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.07.2017

по справі №910/6929/17 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"

про стягнення 1 453 081,34 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДЕН ДЕРРІК" (далі - відповідач) про стягнення 1 470 987,40 грн, з яких 266 623,88 грн пені, 1 080 457,64 грн інфляційних втрат, 123 905 88 грн 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 064,82 грн та витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 11 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №910/6929/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДЕН ДЕРРІК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" 120 557 (сто двадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн 46 коп 3% річних, 1 065 900 (один мільйон шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот) грн 00 коп інфляційних втрат, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн 00 коп витрат по оплаті послуг адвоката та 17 796 (сімнадцять тисяч сімсот дев'яносто шість) грн 86 коп витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі № 910/6929/17 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" збитків від інфляції в сумі 1 065 900, 00 грн, 3% річних в сумі 120 557, 46 грн, витрат на правову допомогу в сумі 1600 грн та судовий збір в сумі 17 796, 86 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік .

Протоколом автоматизованого розподілу справи від 20.09.2017 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік сформовано колегію суддів: Андрієнко В.В.(головуючий суддя), Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.10.2017.

04.10.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд винести постанову про залишення рішення Господарського суду м. Києва 03.07.2017 у справі № 910/6929/17 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

10.10.2017 у розгляді справи оголошено перерву до 14.11.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України.

07.11.2017 відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОТЕХКОНСАЛТИНГ" надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ Голден Деррік .

В судовому засіданні представник відповідача повідомив суд, що було змінено найменування юридичної особи з Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік на Товариство з обмеженою відповідальністю ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ , на підтвердження чого надав витяг з реєстру.

Відповідно до п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". За приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи. Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про перейменування відповідача у справі №910/6929/17 з Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік на Товариство з обмеженою відповідальністю ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ , код ЄДРПОУ 35251246.

14.11.2017 в судовому засіданні представники сторін надали суду усні пояснення стосовно апеляційної скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

17.01.2012 між позивачем (Кредитор) та відповідачем (Позичальник) було укладено Договір № 1/01-12 про надання фінансової позики (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор надає Позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику в термін, визначений цим Договором.

Мета використання позики - для виробничих потреб (п. 2 Договору).

Згідно з п. 3 Договору розмір позики складає 1 900 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 5, 6 термін повернення позики складає три роки, починаючи з дати фактичного отримання коштів. Позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Кредитора.

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 1 900 000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення № 89 від 24.01.2012.

Проте, відповідач в обумовлені Договором строки позику позивачу не повернув, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 900 000,00 грн, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів за договором позики.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі № 910/8741/15-г позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 900 000,00 грн заборгованості, 7 027,40 грн 3% річних, 92 136,98 грн пені та 39 983,29 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 у справі № 910/8741/15-г вищевказане судове рішення залишено без змін.

Оскільки відповідач так і не погасив стягнуту за вищевказаним судовим рішенням суму боргу, позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 120 557,46 грн, інфляційних втрат в сумі 1 065 900,00 грн, а також на підставі п. 8 Договору нарахована пеня в сумі 266 623,88 грн.

Звернувшись з апеляційною скаргою відповідач свою позицію аргументує наступним.

Стосовно стягнення 3 % річних апелянт зазначає про те, що відповідальність у формі сплати 3% річних має риси відповідальності у формі сплати пені та за своєю правовою природою є неустойкою, враховуючи, що позивач та відповідач в договорі № 1/01-12 від 17.12.2012 не домовлялись про встановлення відповідальності у розмірі 3% річних, рішення Господарського суду м. Києва від 03.07.2017 по справі № 910/6929/17 в частині стягнення з ТОВ Голден Деррік коштів в сумі 120 557,46 грн є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, зокрема ст.ст. 547, 549 ЦКУ.

Апелянт також вказує, що при розгляді справи за позовом ТОВ Геотехконсалтинг до ТОВ Голден Деррік про стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних суд не встановив причин не проведення відповідачем повернення позики за договором № 1/01-12 від 17.01.2012 р. та наявності вини відповідача у порушенні умов договору. За даних умов повернення позики судом не було досліджено наявність у відповідача умов для виконання договору, а саме: можливості вільно розпоряджатись власними рахунками, відкритими в банківських установах, хоча наявна в матеріалах справи виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ Голден Деррік містила відомості про значну кількість відкритих виконавчих проваджень, в яких ТОВ Голден Деррік виступає боржником.

Щодо стягнення з відповідача витрат на відшкодування послуг адвоката, то апелянт наголошує на тому, що судом при прийнятті рішення щодо покладання на відповідача витрат позивача з оплати послуг адвоката не врахований факт не надання позивачем до ордеру адвоката витягу з договору, або довіреності де б зазначались повноваження Панченко О.О. саме як адвоката позивача за даною справою. Тобто позивач взагалі не надав доказів того, що особа, яка представляє його інтереси в суді та надавала йому правову допомогу, є діючим адвокатом. А оскільки стату с Панченко О.О. належним чином не підтверджений, тому у суду відсутні підстави для покладення на відповідача витрат з оплати послуг адвоката.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Отже, підстави припинення зобов'язань зазначені в статтях 599, 600, 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України та не передбачають можливість припинення зобов'язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

У постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 Верховний суд України зазначив, що формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

З огляду на вищевикладене, суд вважає правомірним нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за порушення грошових зобов'язань.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 8 Договору передбачено, що за порушення строків повернення коштів Позичальник сплачує Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день такого прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відтак ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Як на тому наголошено у п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При цьому в будь-якому випадку обчислення розміру пені за кожен день прострочення платежу має здійснюватися за правилами, закріпленими у ч. 6 ст. 232 ГК України, яка надаючи сторонам право за згодою встановлювати певну тривалість періоду нарахування пені, не дозволяє їм змінювати початок перебігу вказаного періоду - з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Виходячи зі змісту п. 8 Договору, суд дійшов висновку, що умовами Договору сторонами період нарахування пені не змінено, а саме не передбачено стягнення пені за весь час прострочки виконання договірного зобов`язання по день фактичної оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі № 910/8741/15-г встановлено, що строк повернення відповідачем позики настав 24.01.2015, тому за висновком суду, право на нарахування пені виникло у позивача з 25.01.2015 та припинилось 25.07.2015, а тому відсутні підстави для повторного стягнення пені.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження зазначених витрат, позивачем було надано Договір № 21 від 18.04.2017 про надання правової допомоги, розрахунок вартості наданої правової допомоги, Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю адвоката Панченко Олени Олександрівни НОМЕР_1 від 27.06.2006, Квитанцію № 18/ПО від 04.05.2017 про оплату послуг адвоката в сумі 11 000,00 грн, Ордер НОМЕР_2 від 18.04.2017.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 11 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково у розмірі 1 600,00 грн.

Крім того, судом було враховано, що відповідно до положень статті 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості: 1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката; 2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); 3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку; 4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку; 5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Згідно з п. 1.1. Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 26 від 17.12.2012 (із змінами та доповненнями) Єдиний реєстр адвокатів України - це електронна база даних, яка містить відомості про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" набули права на зайняття адвокатською діяльністю, та про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності.

Судом встановлено, що в Єдиному реєстрі адвокатів України (інформаційний ресурс http://erau.unba.org.ua/profile/12944) міститься профайл адвоката Панченко Олени Олександрівни, що обліковується в Раді адвокатів Полтавської області із зазначенням відомостей, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

При цьому, інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю в профайлі адвоката Панченко Олени Олександрівни відсутня.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №910/6929/17, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Змінити найменування відповідача у справі № 910/6929/17 з Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Деррік на Товариство з обмеженою відповідальністю ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ , код ЄДРПОУ 35251246.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №910/6929/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ - без задоволення.

3. Матеріали справи № 910/6929/17 повернути до Господарського міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

С.І. Буравльов