Постанова

від 11.04.2018 по справі 910/6929/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6929/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Токар О.А.,

відповідача - Гойдик Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Літвінова М.Є.)

від 03.07.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Андрієнко В.В., судді - Власов Ю.Л., Буравльов С.І.)

від 14.11.2017,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехконсалтинг",

до товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум",

про стягнення 1 453 081,34 грн,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ТОВ "Геотехконсалтинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Голден Деррік" про стягнення 1 453 081,34 грн, з яких 266 623,88 грн - пеня, 1 065 900,00 грн - інфляційні втрати, 120 557,46 грн - 3% річних (із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 13/06 від 13.06.2017).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків повернення фінансової позики за договором № 1/01-12 від 17.01.2012, обставини порушення яких були встановлені Господарським судом міста Києва у справі № 910/8741/15-г про стягнення основного боргу (фінансової позики) за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Голден Деррік" на користь ТОВ "Геотехконсалтинг" 120557,46 грн 3% річних, 1 065 900,00 грн інфляційних втрат, 1 600,00 грн витрат по оплаті послуг адвоката та 17 796, 86 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факт прострочення термінів повернення фінансової позики. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, встановив, що пеня нарахована позивачем поза межами шестимісячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим задовольнив позов частково. Вимогу про стягнення із відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 11000,00 грн також задовольнив частково, вказавши, що заявлені до стягнення витрати на оплату послуг адвоката є завищеними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 залишено без змін.

При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено зміну найменування відповідача із ТОВ "Голден Деррік" на ТОВ "Іст Юроуп Петролеум", про що зазначено у постанові суду від 14.11.2017.

ТОВ "Іст Юроуп Петролеум" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, зокрема, ст.ст. 547, 549, 613 ЦК України, ст.ст. 34, 44 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). Стверджує, що відсутня його вина у завданні збитків позивачу, позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору. Оскільки умова сплати 3 % річних не була передбачена сторонами у договорі фінансової позики, відсутні підстави для їх стягнення. Щодо витрат на послуги адвоката вказав, що суду не надані належні докази того, що представник позивача ОСОБА_3 є діючим адвокатом.

Позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому зазначає, що оскаржувані рішення прийняті із дотриманням вимог матеріального і процесуального права, просить відмовити ТОВ "Іст Юроуп Петролеум" в задоволенні касаційної скарги. Позивач вказує, що вимоги про стягнення із відповідача 3 % річних, інфляційних втрат та витрат на послуги адвоката є обґрунтованими та правомірними.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 в частині відмови у стягненні 266 623,88 грн пені та 10 400,00 грн витрат на послуги адвоката не оскаржуються.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17.01.2012 між позивачем як кредитором та відповідачем як позичальником було укладено договір № 1/01-12 про надання фінансової позики, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язувався повернути позику у визначений строк. Розмір позики становив 1 900 000,00 грн. Строк повернення позики становив три роки, починаючи з дати фактичного отримання коштів. На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 1 900 000,00 грн (платіжне доручення № 89 від 24.01.2012). В обумовлені договором строки позику відповідач не повернув, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 1 900 000,00 грн перед позивачем.

Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016) у справі № 910/8741/15-г, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 1 900 000,00 грн основного боргу, 7027,40 грн 3% річних та 92 136,98 грн пені за період із 25.01.2015 по 10.03.2015.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 ГПК України в редакції до 15.12.2017).

Оскільки відповідач не сплатив стягнуту за вищевказаним судовим рішенням суму боргу, позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення за період із 11.03.2015 по 21.04.2017 3% річних в сумі 120 557,46 грн, інфляційні втрати в сумі 1 065 900,00 грн, а також пеню в сумі 266 623,88 грн на підставі п. 8 договору про надання фінансової позики № 1/01-12 від 17.01.2012.

Укладений між сторонами договір № 1/01-12 від 17.01.2012 за своєю правовою природою є договором позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу приписів статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу вимог частини 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення із "Іст Юроуп Петролеум" 3% річних в сумі 120 557,46 грн, інфляційних втрат в сумі 1 065 900,00 грн. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку суми позовних вимог доданого до позовної заяви, зокрема в частині встановлення періоду нарахування.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 8 договору про надання фінансової позики № 1/01-12 від 17.01.2012 сторонами узгоджено, що за порушення строків повернення коштів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день такого прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Строк повернення відповідачем позики настав 24.01.2015 (п. 5 договору № 1/01-12 від 17.01.2012). Право на нарахування пені виникло у позивача за період із 25.01.2015 по 25.07.2015.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 266 623,88 грн за період з 21.10.2016 по 21.04.2017, поза межами строку, встановленого приписами частиною 6 статті 232 ГК України, у зв'язку з чим господарські суди прийшли до правильних висновків, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 11 000,00 грн необхідно зазначити таке.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального їх підтвердження.

На підтвердження зазначених витрат, позивачем надані договір № 21 від 18.04.2017 про надання правової допомоги, розрахунок вартості наданої правової допомоги, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_3 № 471 від 27.06.2006, квитанцію № 18/ПО від 04.05.2017 про оплату послуг адвоката в сумі 11 000,00 грн, ордер ПТ №018083 від 18.04.2017.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Задовольняючи частково вимогу про відшкодування послуг адвоката господарський суд врахував предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача. Порушень вимог закону у частковому задоволенні позовних вимог про відшкодування послуг адвоката немає. Норми права застосовані господарськими судами правильно.

Аргумент касаційної скарги про те, що позивач взагалі не надав доказів того, що ОСОБА_3 є адвокатом, відхиляється Верховним Судом, оскільки в матеріалах справи є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 471 від 27.06.2006. На момент прийняття рішення ОСОБА_3 була зареєстрована в Єдиному реєстрі адвокатів України як адвокат.

Посилання відповідача на зміну позивачем поточного рахунку як на обставину, що перешкоджала йому сплатити борг, відхиляються Верховним Судом, оскільки ця обставина не усуває беззаперечного обов'язку відповідача сплатити борг, встановлений рішенням суду. Відповідачем не надано до суду доказів здійснення заходів із погашення боргу в період, за який було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Аргумент касаційної скарги про те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002).

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі за № 910/6929/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач