Постанова

від 15.11.2017 по справі 825/1630/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року м.Чернігів Справа № 825/1630/17

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу № 825/1630/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуки-Агро до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень , -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуки-Агро (далі-позивач, ТОВ Прилуки-Агро ) до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі-відповідач, ГУДФС у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.09.2017 № 00003221400, № 00003231400, № 00003241400.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для встановлення ГУДФС у Чернігівській області порушень, викладених в акті перевірки, були висновки посадових осіб відповідача про заниження ТОВ Прилуки-Агро податку на прибуток на суму 49795 грн., податку на додану вартість на суму 179760 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму 83568 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Бромелінг та ТОВ Дронт . На думку податкового органу, не підтверджено реальність придбання товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з неможливістю провести звірки контрагентів, відсутністю контрагентів за місцем реєстрації, наявність кримінальних проваджень, що свідчить про фіктивність господарської діяльності. Однак такі висновки фіскального органу позивач вважає припущенням, оскільки у позивача в наявності є всі необхідні документи по взаємовідносинам з вказаними контрагентами, а саме видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні тощо, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України та реалізація товару в подальшому, що підтверджує реальність господарських операцій. За таких обставин, позивач вважає, що спірні рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити повністю з підстав, наведених в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до письмових заперечень (а.с. 125-127) та пояснень представник відповідача зазначив, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку у позивача, в ході якої не підтверджено реальність придбання товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з неможливістю провести звірки контрагентів, відсутністю контрагентів за місцем реєстрації, наявність кримінальних проваджень, що свідчить про фіктивність господарської діяльності. Таким чином, при винесенні спірних рішень відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуки-Агро зареєстроване як юридична особа, видами діяльності якого є: 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 46.21. Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.33. Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 46.61. Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, 46.90. Неспеціалізована оптова торгівля, 49.41. Вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань від 18.10.2017 № НОМЕР_1, (а.с.116-120).

На підставі наказу ГУДФС у Чернігівській області від 14.08.2017 № 1133 податковим органом проведено планову документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Прилуки-Агро" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.10.2014 по 31.12.2016, за результатом якої складено акт від 06.09.2017 № 499/14/39438023 (а.с.19-34).

В ході проведеної перевірки, відповідачем виявлено порушення з боку позивача, як він вважає, а саме:

-пп.134.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 49795 грн., у тому числі за 2016р. на суму 49795 грн.;

-п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 179760 грн., у тому числі за листопад 2016р. на суму 154589 грн., за грудень 2016р. на суму 25171 грн.;

-п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся на загальну суму 83568 грн., у тому числі за грудень 2016 на суму 83568 грн.

На вказані висновки, викладені в акті перевірки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуки-Агро" направило до ГУДФС у Чернігівській області письмові заперечення, за результатами розгляду яких, ГУДФС у Чернігівській області листом від 27.09.2017 № 4851/10/25-01-14-01-06 повідомило позивача, що аргументи, викладені у письмових запереченнях, не є достатньо обґрунтованими та не можуть бути враховані при винесенні податкових повідомлень-рішень. Таким чином, висновок акту перевірки від 06.09.2017 № 499/14/39438023 залишено без змін (а.с. 37-28).

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 29.09.2017 №00003221400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 179760 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 44 940 грн.;

- від 29.09.2017 №00003231400, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 83568 грн.;

- від 29.09.2017 №00003241400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 49795 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 12449 грн.

Не погоджуючись зі спірними рішеннями, вважаючи їх безпідставними та такими, що прийняті всупереч чинному законодавству України, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі-ПК України).

Відповідно до ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

За змістом ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 187.1 ст.187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з абз. 1 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201цього Кодексу.

Включена позивачем до складу податкового кредиту спірна сума податку на додану вартість на відповідну дату підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які виписані у відповідності до п.201.1 ст.201 ПК України, якою передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються певні реквізити.

Відповідно до п. 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Суд звертає увагу, що податковий орган в акті перевірки не ставить під сумнів достовірність даних, вказаних в податкових накладних, а також не зазначає про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства, відтак, вказані документи є належними доказами в розумінні ст. 69 КАС України.

З огляду на викладене, неправомірним є й висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Слід зазначити, що оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю (постанова ВАСУ від 11.02.2015 в справі № К/800/1217/13).

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За правилами, встановленими у ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає. Разом із тим, відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені при виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Однак, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, як визначено Податковим кодексом України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи. Така позиція наведена у постанові від 11.12.2007 по справі №21-1376/06 Верховного Суду України, відповідно до якої, у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Суд встановив, що 07.11.2016 між позивачем та ТОВ Бромелінг укладено договір постачання товару № 07/11/2016.

За цим договором, на підставі накладних від 09.11.2016 №1, 2, 3, 4 ТОВ Прилуки-Агро купило у ТОВ Бромелінг сою в кількості 24,68 т на суму 256672 грн. (в тому числі ПДВ- 42778,67 грн.), 25,46 т на суму 264784 грн. (в тому числі ПДВ- 44130,67 грн.), 23,28 т на суму 242112 грн. (в тому числі ПДВ- 40352 грн.) та 26,58 т на суму 276432 грн. (в тому числі ПДВ- 465072 грн.).

По вказаним операціям ТОВ Бромелінг виписані податкові накладні від 09.11.2016 № 199, 201, 200, 198, які зареєстровані в електронному вигляді в реєстрі податкових накладних.

Про реальність вказаних операцій також свідчать і товарно-транспортні накладні від 09.11.2016 №ПП27, від 10.11.2016 №ПП28, від 09.11.2017 №ПП29, від 10.11.2017 №ПП30, копії яких містяться в матеріалах справи.

Придбання сої ТОВ Прилуки-Агро відображено у рахунках: 201 Сировина і матеріали , 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками .

В подальшому рух сої щодо виробництва з неї олії соєвої та жмиху соєвого відображені по рахунку 26 Готова продукція .

За поставлений товар ТОВ Прилуки-Агро перераховані кошти згідно платіжних доручень від 25.11.2016 №371, від 01.12.2016 №380, від 02.12.2016 №381, про що зазначено в акті перевірки (а.с.24-26).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.11.2017 № НОМЕР_2 ТОВ Бромелінг зареєстровано, як юридична особа.

Податкові накладні по вказаним операціям зареєстровані в електронному вигляді у відповідності до чинного законодавства (а.с.104,106,108).

09.12.2016 ТОВ Прилуки-Агро укладено договір постачання товару з ТОВ Дронт , яке зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.11.2017 № НОМЕР_3.

На підставі накладних від 12.12.2016 № 217, 218 ТОВ Прилуки-Агро купило у ТОВ Дронт сою в кількості 27,12 т на суму 282048 грн. (в тому числі ПДВ- 47008 грн.), 24,8 т на суму 257920 грн. (в тому числі ПДВ- 42986,67 грн.).

По вказаним операціям ТОВ Дронт виписані податкові накладні від 12.12.2016 відповідно № 217, 218, які зареєстровані в електронному вигляді.

Про реальність вказаних операцій свідчать також і товарно-транспортні накладні від 12.12.2016 №ПП34, від 12.12.2016 №ПП35.

Придбання сої позивачем також відображено у відповідних рахунках: 201 Сировина і матеріали , 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками . В подальшому рух сої щодо виробництва з неї олії соєвої та жмиху соєвого відображені по рахунку 26 Готова продукція .

За поставлений товар ТОВ Прилуки-Агро перераховані кошти згідно платіжних доручень від 25.11.2016 №371, від 01.12.2016 №380, від 02.12.2016 №381, про що зазначено в акті перевірки.

Податкові накладні по вказаним операціям зареєстровані в електронному вигляді у відповідності до чинного законодавства, про що свідчать квитанції про їх реєстрації в реєстрі податкових накладних (а.с.112,114).

Вироблені у вказані періоди (шляхом переробки із сої соєвих олії та жмиху) олія та жмих соєві реалізовані покупцям, що підтверджує факт реального руху ТМЦ та зміни майнового стану позивача, що підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами, а саме:

-договором від 19.09.2016 №1/09/16, укладеного між ТОВ Прилуки-Агро та покупцем - ТОВ Прилуки-Гарантбуд , видатковою накладною від 16.11.2016 №ПП-0000077, товарно-транспортною накладною від 16.11.2016 №ПП-0000067, податковою накладною від 16.11.2016 у №83, видатковою накладною від 21.11.2016 №ПП-0000084, товарно-транспортною накладною від 21.11.2016 №ПП-0000069, податковою накладною від 21.11.2016 №84, видатковою накладною від 26.12.2016 №ПП-0000085, товарно-транспортною накладною від 26.12.2016 №ПП-0000072, податковою накладною від 26.12.2016 №93;

-договором від 07.09.2016 №2908/Б16/1, укладеного між ТОВ Прилуки-Агро та покупцем - ТОВ Вітчизна , видатковою накладною від 16.11.2016 №ПП-0000073, товарно-транспортною накладною від 16.11.2016 №ПП-0000065, податковою накладною від 16.11.2016 №79, видатковою накладною від 16.12.2016 №ПП-0000087, товарно-транспортною накладною від 16.12.2016 №ПП-0000076, податковою накладною від 16.11.2016 №95;

-договором від 04.10.2016 №3699, укладеного між ТОВ Прилуки-Агро та покупцем - ТОВ Агротрансатлантик , видатковою накладною від 15.12.2016 №ПП-0000083, товарно-транспортною накладною від 15.12.2016 №5881, податковою накладною від 15.12.2016 №91;

-договором від 17.03.2016 №4/03, укладеного між ТОВ Прилуки-Агро та покупцем - ПрАТ Кремінь , видатковою накладною від 21.11.2016 №ПП-0000075, товарно-транспортною накладною від 21.11.2016 №ПП-0000066, податковою накладною від 21.11.2016 №81.

Кошти за реалізований товар поступили на рахунок ТОВ Прилуки-Агро , що підтверджується платіжними дорученнями від 24.11.2016 № 3235, від 30.11.2016 № 991 та випискою по рахунку № 26002548085, копії яких містяться в матеріалах справи.

По питанню транспортування товару, і як зазначив відповідач у судовому засіданні, про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, суд зазначає таке.

Наказом Міністерства транспорту України Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363 від 14.10.1997 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. Відсутність документів або неналежне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Отже, неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факт придбання позивачем товару та реальності вчинення господарської операції.

У свою чергу, представник позивача в судовому засіданні додатково надав трудові договори, укладені позивачем з водіями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які здійснювали перевезення вантажу на підставі товаро-транспортних накладних та відомостей про вантаж, копії яких містяться в матеріалах справи, що підтверджує факт вчинення господарських операцій.

За змістом ч.2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Частинами 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище, визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд звертає увагу на те, що Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належними для цілей податкового обліку та обов'язковими для підтвердження платником податків правомірності формування податкового кредиту.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . У свою чергу такі вимоги полягають в тому, що первинний документ повинен містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем документи є первинними документами в розумінні вимог ст. 9 вказаного Закону та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій, а неналежне заповнення товарно-транспортних накладних дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Водночас довести правомірність своїх рішень відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, тобто відповідач.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд також наголошує на тому, що всі факти порушень стосуються не позивача у справі, а його контрагентів.

Разом із тим, чинним законодавством на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового закону. Кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Відтак, позивач не може нести відповідальність за діяльність своїх контрагентів.

Посилання представника відповідача на те, що контрагенти позивача ТОВ Бромелінг та ТОВ Дрон не подавали податкової звітності та не знаходяться за місцем реєстрації, як на підставу визнання статусу фіктивності даних товариств, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в своїй постанові від 05.04.2016 в справі №2а/0470/12010/12.

Що стосується наявних в Єдиному реєстрі судових рішень ухвал слідчих суддів щодо здійснення кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.258-5 та ч.2 ст.205 КК України, то слід зазначити, що вказані ухвали не встановлюють вину службових осіб контрагентів ТОВ Бромелінг і ТОВ Дронт у вчиненні вказаних правопорушень. Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості, особа вважається невинною в скоєнні злочину, поки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.

Із наведеного випливає, що первинні документи контрагентів факт фіктивності діяльності яких не встановлено вироком суду визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг.

Таким чином, висновки контролюючого органу щодо фіктивності підприємницької діяльності, безтоварності господарських операцій, є передчасними.

У свою чергу суд відзначає, що в силу ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник. Відповідно, на платника податків не може автоматично покладатися відповідальність за можливі порушення, які вчинені його контрагентами чи їх партнерами.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес ОСОБА_5 проти Болгарії , п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Водночас позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, може свідчити про порушення права особи мирно володіти своїм майном, закріпленого у Першому Протоколі від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка є частиною національного законодавства. Зокрема, стаття 1 названого Протоколу так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Таким чином, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (див. рішення по справі Інтерсплав проти України (заява №803/02), п. 38).

Так, Рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 (справа Щокін проти України) забезпечує гарантування одного з найважливіших принципів податкового законодавства, а саме презумпцію правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків немає зазнавати негативних наслідків через порушення допущені його контрагентом.

Крім того, як вже зазначалося, з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з реквізитами, визначеним законом.

Таким чином, податковий орган неправомірно заперечує фактичне здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та стверджує про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по цих операціях, оскільки право позивача на такий кредит підтверджується податковими накладними та сукупністю інших наданих до перевірки первинних документів.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, враховуючи факт подальшої реалізації товару, що не заперечувалась податковим органом, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 29.09.2017 № 00003221400, № 00003231400, № 00003241400.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуки-Агро" (код ЄДРПОУ 39438023) судові витрати в загальному розмірі 5557 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 69 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко