Постанова

від 20.11.2017 по справі 813/3466/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року справа № 813/3466/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма Контех до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма Контех (далі - ОСОБА_3 ВТФ Контех , позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській обл., відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - №0011561412 від 10.07.2017 р. та №0011581412 від 10.07.2017 р., прийнятих ГУ ДФС у Львівській обл.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що документальною позаплановою виїзною перевіркою, проведеною Головним управлінням ДФС у Львівській області з 12.06.2017 року по 16.06.2017 року, встановлені хибні висновки щодо порушень ОСОБА_3 ВТФ Контех податкового законодавства, а саме: п.44.1, п.44.3. ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПКУ), п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПКУ. Стверджує, що усі господарські операції з ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД , реальність здійснення яких заперечується відповідачем, підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку. Вважає, що висновки в акті перевірки від 23.06.2017 №824/13-01-14-12/13833204, є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутністю інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідач в письмових запереченнях стверджує, що за результатами проведеної перевірки, оформленої актом від 23.06.2017 №824/13-01-14-12/13833204, встановлено заниження позивачем податку на прибуток. Зокрема, покликається на нереальність здійснення господарських операцій ОСОБА_3 ВТФ Контех з ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД . Зазначає, що взаємовідносини ОСОБА_3 ВТФ Контех з ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД , які відображені у документах, наданих до перевірки, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарський операцій, як наслідок, така діяльність, була спрямована лише на створення умов для отримання права на податкову вигоду, що вплинуло на розмір сплачених ним податків до бюджету. Таким чином, на порушення п.44.1, п.44.3. ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138 ПКУ за рахунок зайвого включення суми витрат з придбання робіт, факт отримання яких від ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД не доведено, ОСОБА_3 ВТФ Контех завищено за 2014 рік собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів на загальну суму 281 110 грн.

На порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПКУ ОСОБА_3 ВТФ Контех за рахунок віднесення суми ПДВ по операціях, що фактично не здійснювались та не мали на меті подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності підприємства, завищено податковий кредит всього на суму 56 222 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надали суду пояснення аналогічні позовній заяві, просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, просила у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу ГУ ДФС у Львівській обл. від 09.06.2017 №2337 Про проведення документальної виїзної позапланової перевірки проведена перевірка ОСОБА_3 ВТФ Контех по взаємовідносинах із ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД за липень-жовтень 2014 року, із ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД за листопад 2014 року, за результати якої складено акт від 23.06.2017 №824/13-01-14-12/13833204 (далі - Акт перевірки). Перевірка проводилась з 12.06.2017 по 16.06.2017 року.

Згідно з Актом перевірки встановлено порушення ОСОБА_3 ВТФ Контех вимог п.44.1, п.44.3. ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50 600 грн., у тому чисті за 2014 рік в сумі 50 600 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 56 222 грн., в тому числі за липень 2014 року в сумі 10 294 грн., серпень 2014 року в сумі 10 294 грн., за вересень 2014 року в сумі 15 046 грн., за жовтень 2014 року в сумі 10 294 грн., за листопад 2014 року в сумі 10 294 грн.

За результати перевірки ГУ ДФС у Львівській обл. були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2017: №0011561412 щодо збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на 50 600,00 грн. та застосування штрафної санкції на 12 650 грн.; №0011581412 щодо збільшення грошового зобов'язання ПДВ на 56 222 грн. та застосування штрафної санкції на 14 056 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомлення-рішеннями позивач оскаржив їх до Державної фіскальної служби України.

Згідно з рішенням про результат розгляду скарги, повідомлено, що доводи скаржника не спростовують висновків акта перевірки та залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській обл. від 10.07.2017 р. №0011561412, №0011581412, а скаргу без задоволення.

Відтак, вважаючи вказані рішення контролюючого органу безпідставними та такими, що слід скасувати, позивач звернувся із позовом до суду.

Аналізуючи приписи законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, суд виходить з наступного.

Пунктом 14.1.36 ПКУ визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження; її метою є досягнення економічних і соціальних результатів.

В пункті 14.1.228 ПКУ надано визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу як витрат, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Статтею 44 ПКУ встановлені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а саме п.44.1 ст.44 передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік , є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Первинний документ, згідно визначення наведеного в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД позивачем надано копії:

- по правовідносинах з ОСОБА_3 І.К.С. КО ЛТД :

1)контракт про надання будівельних послуг від 01.07.2014р. № 14/07;

2)акти виконаних робіт/наданих послуг: № ІКС0020 від 31.07.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0020 від 31.07.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; № ІКС0103 від 29.08.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0104 від 29.08.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн: №ІКС0193 від 30.09.2014 на суму 28512,00 в т.ч. ПДВ 4752,00 грн; №ІКС0192 від 30.09.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №ІКС0191 від 30.09.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0240 від 31.10.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0241 від 31.10.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн;

3)податкові накладні: №56 від 31.07.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; № 57 від 31.07.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №111 від 29.08.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №112 від 29.08.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №101 від 30.09.2014 на суму 28512,00 в т.ч. ПДВ 4752,00 грн; № 100 від 30.09.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №99 від 30.09.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №79від 31.10.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; № 80 від 31.10.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн;

- по правовідносинах з ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД :

1)договір про надання послуг №132-14 від 31.10.2014р.на технічне обслуговування;

2)акти виконаних робіт/наданих послуг: № НТС-00081 від 28.11.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00грн; № НТС-00080 від 28.11.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн;

3)податкові накладні: № 57 від 28.11.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; № 68 від 28.11.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн.

Як вбачається з аналізу вищевказаних документів, такі є первинними документами бухгалтерського обліку, що складені відповідно до вимог чинного законодавства (зазначено перелік виконаних робіт, кількість і вартість виконаних робіт (без ПДВ) сума ПДВ, скріплені підписами та печатками сторін), які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та підтверджують здійснення платником податку витрат.

Попри це, при проведенні перевірки відповідачем дані документи не були враховані. Натомість в Акті перевірки зазначено, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин операцій ОСОБА_3 ВТФ Контех з ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД . На думку відповідача, документи надані для перевірки не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на податкову вигоду.

Щодо доводів відповідача про те, що при проведенні аналізу актів перевірок та податкової звітності, поданої контрагентами позивача ОСОБА_3 І.К.С.КО ЛТД та ОСОБА_3 НТС-Р КО ЛТД , встановлено, що послуги, які нібито виконувались ними, не є підтвердженими, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Оцінюючи доводи відповідача про відсутність реального настання правових наслідків досліджуваних господарських операцій, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам), дослідженим під час розгляду адміністративної справи.

Відповідно до ст. ст. 46-49 ПКУ, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. В разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Суд погоджується з твердженнями позивача про недопустимість такого підходу відповідача до правової оцінки правовідносин щодо формування податкового кредиту. З цього приводу слід також зазначити, що висновки контролюючого органу прямо суперечать не лише нормам ПКУ, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

ПКУ визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту, такі у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Закріплений у ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставлених податкових повідомлень-рішень відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення - №0011561412 від 10.07.2017 р. та №0011581412 від 10.07.2017р., прийняті Головним управлінням ДФС у Львівській області.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма Контех (79005, м.Львів, вул.І.Франка, 61, код ЄДРПОУ 13833204) судовий збір у розмірі 2 002 (дві тисячі дві) грн. 93 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови складений і підписаний 23 листопада 2017 року