Ухвала

від 22.11.2017 по справі 824/797/17-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

22 листопада 2017 р. м. Чернівці справа № 824/797/17-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боднарюк О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Антонюка О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач), звернувся з позовом до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області щодо неналежного розгляду його заяви від 24.03.2017 року « Про передачу земельної ділянки кадастровий номер 7324586500:02:003:0480, яка розташована в с. Михальча, Сторожинецького району, Чернівецької області безоплатно у власність» та надання листа-відповіді від 26.04.2017 року за № Б-1033/0-1282/6-17

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяви ОСОБА_3 від 24 і 27 березня 2017 р. «Про передачу земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6 га, кадастровий номер 7324586500:02:003:0480, яка розташована в с. Михальча, Сторожинецького району, Чернівецької області безоплатно у власність» із прийняттям відповідного рішення.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги. Вказував, що оскаржуваними діями та бездіяльністю порушено право позивача на отримання безоплатно у власність та розпорядження земельною ділянкою. Також наголошував на тому, що відповідач повинен був прийняти рішення про передачу у власність, а не надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, оскільки ця ділянка є сформованою з присвоєнням кадастрового номеру.

Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що відмова відповідача була правомірною, оскільки на адресу ОСОБА_4 управління також надійшов лист іншої особи ОСОБА_5, стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки за тією ж адресою, який отримав відмову з тих саме підстав, що і позивач. Після цього відповідачем було прийнято рішення про включення вказаної земельної ділянки до переліку ділянок с/г призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

З матеріалів справи встановлено, що 24.03.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою-клопотанням про прийняття наказу, яким передати йому безоплатно у власність, земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6 га, кадастровий номер 7324586500:02:003:0480, яка розташована в с. Михальча, Сторожинецького району, Чернівецької області, яке зареєстроване 27.03.2017 року за № Б-1033/0/5-17.

28.03.2017 року громадянин ОСОБА_5 звернувся з клопотанням до відповідача про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо передачі йому безоплатно у власність, земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства площею 0,6га, кадастровий номер 7324586500:02:003:0480, яка розташована в с. Михальча, Сторожинецького району, Чернівецької області, яке зареєстроване 31.03.2017 року за № П-1121/0/5-17.

ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 26.04.2017 року № Б-1033/0-1282/6-17 позивача повідомлено, що до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру надійшли два звернення про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 7324586500:02:003:0480, тому відповідач вважає за необхідне проведення земельних торгів у відповідності до ст.ст. 135,139 Земельного Кодексу України.

У відповідь на звернення ОСОБА_5 надіслано лист № П-1121/0-1291/6-17 від 27.04.2017 року з повідомленням тієї ж інформації, що і позивача в листі № Б-1033/0-1282/6-17.

23.05.2017 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з заявою, в якій просив повідомити його про дату, час та місце проведення торгів земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 7324586500:02:003:0480 та зазначити предмет торгів.

Листом від 22.06.2017 року № 1600/6-17 позивачу надано відповідь на заяву з інформацією щодо земельної ділянки.

10.11.2017 року відповідачем винесено наказ №277, згідно якого вказану земельну ділянку включено до переліку ділянок с/г призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справі « Zand v. Austria» від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)» . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом із тим, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, та відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції чинній на час спірних правовідносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ст.15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; в) організація проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи; г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; д) участь у державному регулюванні планування територій; е) проведення державної експертизи землевпорядної документації; є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; є1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 15, реалізує Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-премєр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

У відповідності з п.п. 31 п. 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приписами ст. 80 ЗК України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтями 125 та 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями ст. 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З аналізу наведених норм випливає, що рішенням про надання земельної ділянки у власність або в користування здійснюється волевиявленням власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо надання позивачу у власність сформованої земельної ділянки, на яку також претендувала і інша особа ОСОБА_5 клопотавши про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність земельної ділянки.

Відповідно до ч.9 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Оскільки предметом вказаного позову є правильність формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження сформованої земельної ділянки та передачі відповідних прав щодо неї, а також в подальшому правомірності набуття фізичною особою права власності на спірну земельну ділянку, суд приходить до висновку, що вказана справа не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За приписами ч. 2 ст. 157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у правовідносинах сторін існує очевидний спір цивільно-правового характеру, оскільки виник з приводу набуття права власності на сформовану земельну ділянку, який має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 157, 158-159, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1.Закрити провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

2.Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати - судовий збір в сумі 1280,00 грн. сплачений згідно платіжного доручення № 26 від 25 жовтня 2017 року.

У відповідності до ст.ст. 185, 186 КАС України ухвала може бути оскаржена повністю або частково в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Згідно статті 254 КАС України ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Боднарюк О.В.

Ухвала в повному обсязі складена 23 листопада 2017 р.