Постанова

від 16.11.2017 по справі 926/2038/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2017 р. Справа № 926/2038/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглядає апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_2, б/н, від 06.09.2017

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.07.2017

у справі №926/2038/17

за позовом Сторожинецького державно-комунального підприємства "Міські ринки", м.Строжинець, Чернівецька обл.

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Сторожинець, Чернівецька обл.

про стягнення заборгованості за договором користування торгівельною площею НОМЕР_1 від 25.12.2015 та розірвання договору користування торгівельною площею,

представники сторін:

- від позивача - Лосюк В.В.,

- від відповідача - не з'явився.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, позивачу роз'яснено. Заяв про відвід не поступало.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31.07.2017 у справі №926/2038/17 (суддя Гушилик С.М.) позов Сторожинецького державно-комунального підприємства (далі - ДКП) "Міські ринки" задоволено частково; в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 1485 грн. провадження у справі припинено; договір користування торгівельною площею НОМЕР_1, укладений 25.12.2015 року між Сторожинецьким державно - комунальним підприємством "Міські ринки" та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2, розірвано; в решті позовних вимог відмовлено; стягнено з відповідача судовий збір.

Оскаржуваним рішенням встановлено, що станом на день подання позову до господарського суду, заборгованість відповідача з орендної плати обгрунтована в сумі 1485 грн. за останні чотири місяці, що є істотним порушенням умов договору і є підставою для розірвання договору.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що місцевий господарський суд помилково не прийняв до уваги пояснення відповідача щодо наявності на суміжній земельній ділянці нежитлової будівлі, яка належить йому на праві спільної сумісної власності; що судом не дано належної правової оцінки договору користування торговельною площею, що фактично є договором оренди земельної ділянки; що в даному випадку відсутній факт систематичної несплати орендної плати, а є разове порушення умов договору. Також, скаржник вказав на те, що судом не здійснено рівноцінної оцінки завданої шкоди обом сторонам спору розірванням договору, не враховано факт добровільної сплати заборгованості як пом'якшуючої обставини для того, щоб договір не розривати.

Сторожинецьким державно-комунальним підприємством "Міські ринки" подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач звернув, зокрема, увагу на те, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що саме систематична несплата орендної плати (два і більше місяці) стала підставою розірвання договору; що, в даному випадку, договір оренди торговельної площі передбачає повне обслуговування ним торгового місця. Крім цього, відповідач не оспорював факт оплатного користування ним торговельною площею на підставі договору оренди торговельної площі.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду. Зважаючи на те, що в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд апеляційної скарги без представника відповідача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

25.12.2015 року між Сторожинецьким ДКП "Міські ринки"(далі - Ринок) та ФОП ОСОБА_2.(далі - користувач) було укладено договір користування торговельною площею НОМЕР_1 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору Ринок надає, а Користувач приймає в платне користування торговельну площу для розміщення торгового павільйону, який знаходиться в АДРЕСА_1 торговою площею 22,5 м.кв; торговельна площа передається в користування з метою проведення торгівлі (підприємницької діяльності) (п.2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що договір укладається на 2 роки і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому сторони погодили, що по закінченню терміну договору користувач, який добросовісно виконував обов'язки цього договору має переважне право на поновлення договору на новий термін.

У відповідності до пункту 3.4.8 договору користувач зобов'язаний своєчасно з першого дня укладення договору сплачувати плату за утримання торговельної площі в сумі 371,25 грн. за місяць до 10 числа поточного місяця. Розмір плати за утримання торговельної площі підлягає щорічній індексації на офіційний індекс споживчих цін (індекс інфляції) визначений Держкомстатом України. Коригування розміру плати по утриманню торговельної площі в належному стані на індекс інфляції не вимагає внесення змін до угоди.

Плата за утримання торговельної площі підлягає сплаті не від результатів провадження господарської діяльності користувача та фактичного використання ним торговельної площі (п.3.4.9 договору).

В порушення умов договору, відповідач плату вносив несвоєчасно та в неповному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості за чотири місяці, що є підставою для розірвання договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

За умовами договору НОМЕР_1 (п.4.1.) дострокове припинення дії угоди відбувається, зокрема, в разі прострочення платежів по сплаті користувачем плати за утримання торговельної площі, передбачених угодою, понад 30 днів.

Приписами частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору, передбачено можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена даною статтею можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України , не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). Згідно п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013р. №12, підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути істотне порушення договору орендарем. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ст. 651 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач вносив визначену договором плату несвоєчасно та в неповному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 1485 грн. 15.03.2017 року та 27.04.2017 року позивач направляв відповідачу претензії, в яких просив погасити заборгованість, проте зазначені претензії були залишені без реагування. При цьому, в претензії від 15.03.2017 року позивач попередив відповідача, що в разі несплати заборгованості договір буде розірвано на підставі пунктів 3.1, 4.

Пунктом 3.1.6 договору сторони, зокрема, визначили, що ринок має право розірвати договір, попередивши про це користувача за 5 днів у письмовій формі, якщо він не сплатив на протязі поточного місяця плату за утримання торговельної площі.

Актом звірки розрахунків, підписаним сторонами станом на 01.05.2017 року (а.с. 43), встановлено заборгованість відповідача в сумі 1485 грн. за чотири місяці. Після звернення позивача до суду, ФОП ОСОБА_2 сплачена дана сума заборгованості квитанцією № 17959511 від 12.07.2017р., у зв'язку з чим провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 1485 грн. припинено. В частині стягнення заборгованості (за п'ятий місяць) в сумі 371,25 грн. позивачу відмовлено за безпідставністю. Перевіривши вказані доводи позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договору. Також, судом першої інстанції правильно зазначено, щодо безпідставності доводів позивача про стягнення заборгованості за п"ятий місяць в сумі 371,25 грн., оскільки така не підтверджена жодними доказами.

Щодо доводів ФОП ОСОБА_2 про наявність у неї права власності на нежитлове приміщення на земельній ділянці, що ніби-то суміжна з торговельною площею, яку вона орендує за договором НОМЕР_1, судова колегія зазначає, що доказів на підтвердження таких скаржник не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанцій.

Слід зазначити також, що трактування скаржником договору НОМЕР_1 як договору оренди земельної ділянки, не приймається судом, оскільки даний договір передбачає повне обслуговування ринком торгового місця, надання послуг охорони, прибирання, електропостачання, тощо. Крім цього, дані про визнання договору НОМЕР_1 у встановленому законом порядку недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.07.2017 у справі №926/2038/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко