Ухвала

від 21.11.2017 по справі 813/7679/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м. Київ К/800/35345/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І., суддів:Черпака Ю.К.,Швеця В.В., при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Львівській області (далі - Мін'юст, Управління відповідно) в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 27 жовтня 2014 року № 2331/к Про звільнення ОСОБА_4. (далі - спірний наказ); поновити її на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 27 жовтня 2014 року; визнати протиправними дії Мін'юсту з використання незареєстрованої кореспонденції для видання спірного наказу; визнати протиправними дії Міністра юстиції України з підписання спірного наказу на підставі незареєстрованих документів.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що спірний наказ не ґрунтується на вимогах закону та порушує її права, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано спірний наказ, поновлено позивача на посаді з 28 жовтня 2014 року.

У касаційній скарзі третя особа, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі встановлених у справі обставин, підтверджених доказами, правильно виходив з того, що звільнення позивача з посади здійснено з порушенням прав ОСОБА_4, а також вимог законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Такі висновки судів відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що спірним наказом позивача було звільнено із займаної посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.

Наведеною правовою нормою Кодексу законів про працю України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Водночас, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

На цьому наголошується і у роз'ясненнях, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів .

При цьому, за своєю суттю одноразове грубе порушення трудових обов'язків є видом дисциплінарного проступку, а тому, звільнення працівника з цієї підстави має відбуватись також з дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, статті 149 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів, також звертає увагу і на те, що право на працю гарантоване Конституцією України, згідно з частинами 1 статті 43 якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на працю є одним із фундаментальних прав людини і громадянина, на чому неодноразово наголошується у актах міжнародного права, які визнані і ратифіковані Україною, зокрема, у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведеними міжнародними правовими актами задекларовано право кожної людини, як члена суспільства, мати право на працю, вільний вибір роботи, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття (стаття 23 Загальної декларації прав людини).

Україна, як учасник Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права визнала право на працю і взяла на себе зобов'язання вчиняти належні кроки для забезпечення цього права (стаття 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права).

Саме тому, утвердження і забезпечення прав і свобод людини, відповідно до статті 3 Основного Закону України, в тому числі і права на працю, визначено головним обов'язком держави.

Для цього, у національному законодавстві закріплено низку відповідних трудових гарантій, зокрема, щодо незаконного звільнення і передбачено правові інструменти для захисту трудових прав.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України, абзацу сьомого частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

З метою недопущення незаконного звільнення з підстав вчинення працівником дисциплінарного проступку законодавець у статті 149 Кодексу законів про працю України встановив порядок застосування дисциплінарних стягнень.

За змістом вказаної статті Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, а при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Комплексний аналіз наведених вище положень міжнародно-правових актів і приписів національного законодавства в сукупності їх юридичних зв'язків дає підстави колегії суддів для висновку, що при звільненні працівника за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, власник або уповноважений ним орган повинні вжити усіх можливих і передбачених законом заходів для з'ясування наявності обґрунтованих і беззаперечних обставин, які б однозначно свідчили про допущення особою проступку, який можна кваліфікувати як одноразове грубе порушення трудових обов'язків за яке наступає відповідальність у вигляді звільнення.

Одночасно, вирішуючи таке питання обов'язковому з'ясуванню підлягають характер проступку та усі обставини за яких його вчинено, можлива або реальна шкода, причинно - наслідковий зв'язок між допущеним особою проступком та завданою або імовірною шкодою, ставлення особи до цього проступку, з урахуванням його тяжкості та характеристики особи, яка його вчинила, її попередньої роботи, наявності або відсутності заохочень і стягнень, обтяжуючи та пом'якшуючи обставини, тощо.

Для з'ясування вищевказаних обставин, причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушення може бути призначене службове розслідування, яке, у даному випадку, має бути проведено згідно з вимогами Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України Про запобігання корупції прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Порядок № 950), з дотриманням усіх процедурних гарантій, прав та обов'язків особи, щодо якої така перевірка проводиться.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій встановили, що одноразове грубе порушення позивачем своїх трудових обов'язків полягало у внесенні нею до зведеного табелю обліку використаного робочого часу працівниками Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області за 2-гу половину липня 2014 року недостовірної інформації щодо відпрацьованого 17 липня 2014 року часу окремими працівниками меншої тривалості ніж насправді, порушенні права відповідних працівників на отримання заробітної плати в повному обсязі, халатному ставленні позивачем до виконання своїх посадових обов'язків, зазначених у пункті 10 Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 (далі - Положення).

Про порушення ОСОБА_4 своїх трудових обов'язків та прав інших працівників було повідомлено Мін'юст зверненнями начальника відділу державної виконавчої служби Ханас І.І. та державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Качмар О.І. щодо недоотримання заробітної плати за липень 2014 року.

Разом з тим, як встановили суди, звернення вищевказаних осіб не були зареєстровані як вхідна кореспонденція, або іншим чином у канцелярії як Мін'юсту так і Управління, а вказані цими особами відомості належним чином перевірені не були, зокрема не проведено службового розслідування із офіційним з'ясуванням усіх обставин, про які ішла мова у цих зверненнях.

Також, відповідачами не наведено із посиланням на докази та норми права, які саме трудові обов'язки були грубо порушені позивачем, а доводи щодо невиконання останньою пункту 10 Положення спростовуються матеріалами справи, адже цим пунктом передбачено подання начальником Управління щомісячно до 12 та 22 числа табелю обліку робочого часу до управління фінансового забезпечення Головного управління юстиції у Львівській області, що і було зроблено ОСОБА_4

Звільняючи позивача з посади, відповідачі формально констатували вчинення нею одноразового грубого порушення трудових обов'язків, погодившись із доводами авторів звернень щодо недоотримання ними заробітної плати у липні 2014 року загалом у розмірі 77,02 гривень, одночасно не з'ясувавши цих обставин достовірно і не надавши обґрунтованої оцінки стосовно істотності такої шкоди і причинно - наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_4 та цими наслідками, не врахували, що внесення до табелю обліку робочого часу відомостей відбувалось на підставі складених працівниками Управління актів про відсутність цих працівників на робочому місці.

При винесенні спірного наказу поза увагою залишились й інші обставини, як от попередня робота позивача, яка за час тривалої служби в органах Мін'юсту жодного разу не притягувалася до відповідальності, а лише заохочувалася за успішну роботу.

Окрім цього, оскільки відповідачі не провели службового розслідування або іншої ґрунтовної перевірки обставин вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків, остання була неправомірно позбавлена процесуальних гарантій, передбачених чинним законодавством, зокрема, щодо участі у процесі прийняття рішення щодо неї.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову, оскільки, спірний наказ не відповідає вимогам національного законодавства і критеріям, встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також виданий з порушенням прав ОСОБА_4

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновку не спростовують, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: Ю.К. Черпак

В.В. Швець