Ухвала

від 09.11.2017 по справі 753/18191/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М.КИЄВА

Справа № 753 / 18191/14 -ц Головуючий у суді першої інстанції: Вовк Є.І.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11531/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Пікуль А.А., Лапчевської О.Ф.

при секретарі Пузиковій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Садове товариство Житловик про визнання права власності у порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Садове товариство Житловик , Публічне акціонерне товариство КБ Приватбанк про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання боргових зобов'язань спільними борговими зобов'язаннями, набутими у шлюбі, визнання права власності на частину майна, набутого у шлюбі, визнання права власності на майно в порядку спадкування, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Садове товариство Житловик про визнання права спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року закрито провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції позивач за первісним позовом подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на підстави та предмет позову, з якого вбачається спір про спадкування, який підлягає розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства. Відмова у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК) або закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) з тих підстав, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не відповідають зазначеним вимогам процесуального законодавства. Крім того, вважає, що судом порушено не тільки її права, але і права інших учасників процесу ОСОБА_5, яка звернулась із зустрічним позовом та ОСОБА_6, яка звернулась із самостійними вимогами, так як питання про долю їх позовів суд не розглядав взагалі, позбавивши і їх права на судовий захист.

У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги. Третя особа ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_8, представник СТ Житловик - Коротецький А.М. погодились з доводами апеляційної скарги ОСОБА_4, просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_5 та третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Публічне акціонерне товариство КБ Приватбанк в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції та інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Садове товариство Житловик про визнання права власності у порядку спадкування, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_10. Після його смерті відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно, що належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. За життя її батько не склав заповіт, а тому спадкування здійснюється за законом. Крім неї спадкоємцем першої черги є також його дружина, ОСОБА_5 (відповідач у справі). Вона та дружина ОСОБА_5 звернулися до нотаріальної контори про прийняття спадщини. При зверненні до нотаріальної контори вона дізналася про те, що відповідач заявила про належність до спадкової маси лише частину спадкового майна, не повідомила нотаріусу інформацію, яка впливає на визначення розміру спадкової маси. Просила визнати на нею право власності на Ѕ частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1; на 1/2 частку земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,06 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; на Ѕ частку садового будинку, загальною площею 100 кв.м., який розташований на земельній ділянці для ведення садівництва, площею 0,06 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; Ѕ частку легкового автомобіля марки AUDI -100, 2.8, 1992 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2. Іншу Ѕ частку вказаного майна просила визнати за відповідачем ОСОБА_5 В подальшому позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, про зміну предмета позову (а.с. 27-28 том 1, а.с. 1-3 том 2, а.с. 172 том 5) .

У січні 2015 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання боргових зобов'язань спільними борговими зобов'язаннями, набутими в шлюбі, визнання права власності на частку майна, що набуте в шлюбі, визнання права власності на спадщину за законом (а.с. 87-93 том 1). В подальшому до зустрічного позову неодноразово були внесені уточнення вимог та зміни до предмету позову про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на обов'язкову частку (а.с. 140-141 том 2, а.с. 177-179 том 2, а.с. 40-46 том 5).

Журнальною ухвалою від 16 січня 2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 та об'єднано в одне провадження до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 (а.с. 149-150 том 1).

У травні 2015 року третя особа ОСОБА_6 заявила позов із самостійними вимогами до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила суд визнати незавершений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 58 %, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом садового будинку з надвірними спорудами готовністю 58 %, розташованих за адресою: ділянка АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_4 право власності на ј частину незавершеного будівництвом садового будинку з надвірними спорудами готовністю 58 %, розташованих за адресою: ділянка АДРЕСА_3 та за ОСОБА_5 на ј частину незавершеного будівництвом садового будинку з надвірними спорудами готовністю 58 %, розташованих за адресою: ділянка АДРЕСА_3 (а.с. 235-238 том 1). В подальшому до позову із самостійними вимогами були внесені уточнення вимог ( а.с. 152-154 том 5).

Журнальною ухвалою від 26 червня 2015 року прийнято позов третьої особи із самостійними вимогами та об'єднано в одне провадження до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 та зустрічним позовом ОСОБА_5 (а.с. 24-25 том 2).

Із витребуваних матеріалів спадкової справи вбачається, що постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної контори від 15 листопада 2014 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з наявністю в Дарницькому районному суді м. Києва цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_4, що стосується матеріалів спадкової справи (а.с. 175 том 1 зворот).

Отже, за змістом позовних вимог ОСОБА_4 вбачається, що позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права, як визнання права власності у порядку спадкування.

Про своє право на майно, що входить до складу спадщини, заявили також ОСОБА_5 шляхом пред'явлення зустрічного позову та ОСОБА_6, подавши позов із самостійними вимогами.

Отже, між сторонами існує спір про право на майно, що входить до складу спадщини. У такому випадку це спір про цивільне право.

З огляду на положення статті 15 ЦПК України та заявлених вимог сторін у справі такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Також не відповідає вимогам статті 57, 159 ЦПК України висновок суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо неприйняття зустрічних вимог ОСОБА_5 та позову ОСОБА_6 із самостійними вимогами до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, що судовий розгляд справи незмінним складом суду здійснювався з 23 жовтня 2014 року по 03 липня 2017 року.

Цим складом суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 та об'єднано в одне провадження до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 та прийнято позов третьої особи із самостійними вимогами та об'єднано в одне провадження до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 та зустрічним позовом ОСОБА_5 (а.с. 149-150 том 1, а.с. 24-25 том 2).

26 липня 2017 року у даній справі проведена заміна головуючого судді, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (а.с. 202 том 5).

На розгляд новому складу суду передані матеріали цивільної справи, в яких містилися вимоги ОСОБА_4 (первісні), ОСОБА_5 (зустрічні) та ОСОБА_6 (самостійні вимоги). Питання щодо їх об'єднання в одне провадження вирішено попереднім складом суду.

За принципом безпосередності судового розгляду, визначеного статтею 159 ЦПК України - судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна хоча б одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку.

Таким чином новий склад зобов'язаний розпочати розгляд справи спочатку. Це означає, що новим складом суду усі докази досліджуються заново.

У відповідно до вимог статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Аналіз правових норм статті 57, 159 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що розгляд справи спочатку новим складом суду не зводиться до переоцінки процесуальних дій попереднього складу суду, зокрема: щодо вирішення питання відкриття провадження у справі, прийняття уточнених чи змінених вимог, об'єднання в одне провадження до спільного розгляду з первісним позовом зустрічних вимог та позову третьої особи із самостійними вимогами, а забезпечує можливість новому складу суду за правилами статті 173 ЦПК України розпочати розгляд по суті із дослідженням та оцінкою фактичних матеріалів справи на підставі заявлених вимог суб'єктів звернення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неприйняття новим складом суду зустрічних вимог ОСОБА_5 та позову ОСОБА_6 із самостійними вимогами до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 не ґрунтується на вимогам статей 57, 159 ЦПК України.

За таких обставин, ухвала суду про закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: