Рішення

від 21.11.2017 по справі 236/3210/17

КРАСНОЛИМАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 236/3210/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Бікезіної О.В.,

за участю секретаря - Плаксіної Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман за відсутності сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об"єднаної територіальної громади м. Лиман в особі ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Об"єднаної територіальної громади м. Лиман в особі ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, яка залишилася після смерті ОСОБА_3, який помер 24 серпня 2006 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що матері спадкодавця - ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка площею 4,3249 га, розташована на території ОСОБА_2 міської ради (колишньої Кіровської селищної ради Краснолиманського району) Донецької області. Після смерті ОСОБА_4 04 січня 2005 року відкрилася спадщина, що складалася із вказаної земельної ділянки, яку фактично прийняв син померлої - ОСОБА_3, який за життя не встиг оформити своїх спадкових прав та отримати свідоцтво про право на спадщину. 24 серпня 2006 року ОСОБА_3 помер. За життя ОСОБА_3 був складений заповіт, відповідно до якого все своє майно та все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідав позивачу - ОСОБА_1 Після його смерті позивач як спадкоємець за заповітом у встановленому законом порядку прийняв спадщину, однак постановою державного нотаріуса ОСОБА_2 державної нотаріальної контори від 27 жовтня 2017 року у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане майно позивачу було відмовлено, оскільки відсутні правовстановлюючі документи щодо належності спадкового майна спадкодавцеві - ОСОБА_3 Тому позивач звернувся до суду та присить визнати за ним право власності на спадкове майно.

В судове засідання позивач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не прибув, надав до суду заяву, в якій просить суд розглянути позов без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити (а.с. 46).

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради Донецької області ОСОБА_5, що діє на підставі довіреності від 03.01.2017 року (а.с.44), в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, рішення по справі просила ухвалити на розсуд суду за наявними у справі документами (а.с.43).

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 009513, виданого 08 травня 2003 року, ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,3249 га, кадастровий номер 1423055700:03:001:0498, яка розташована на території ОСОБА_2 міської ради (колишньої Кіровської селищної ради Краснолиманського району) Донецької області (а.с. 10).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії І-НО № 018644, виданим Виконавчим комітетом Кіровської селищної ради міста Красний Лиман Донецької області 10 березня 2005 року, 04 січня 2005 року ОСОБА_4 померла (а.с. 8).

ОСОБА_3 є сином померлої ОСОБА_4, що підтверджується наданою позивачем копією ОСОБА_6 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00018168953 від 08.06.2017 року (а.с. 47), та згідно акту, засвідченого 06 липня 2017 року ОСОБА_2 об"єднаною територіальною громадою, з 2000 року та по день своєї смерті проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері - ОСОБА_4 (а.с.17).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складалася із вказаної земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_3 згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України фактично прийняв спадщину, однак у встановленому законом порядку не оформив свої спадкові права та не отримав свідоцтва про право на спадщину.

24 серпня 2006 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-НО № 977204, виданого повторно 28 квітня 2017 року ОСОБА_2 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 9).

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складолася в тому числі і із земельної ділянки, що належала померлій ОСОБА_4 на праві власності.

04 жовтня 2005 року ОСОБА_3 був складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_3 заповідав все своє майно та все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, позивачу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

Згідно повідомлення приватного нотаріуса Дружківського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 від 02 серпня 2017 року заповіт, складений ОСОБА_3, на даний час не змінено та не скасовано (а.с. 13).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.ст. 1233, 1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно відомостей, наданих 14 листопада 2017 року державним нотаріусом ОСОБА_2 державної нотаріальної контори, єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є позивач - ОСОБА_1, який прийняв спадщину у встановленому законом порядкуяк спадкоємець за заповітом (а.с. 45). Однак, постановою державного нотаріуса Краснолиманської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи щодо належності спадкового майна спадкодавцеві (а.с. 19).

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регламентують порядок набуття права власності на спадкове майно і регулюються Конституцією України, ЦК України, ЗК України та ЦПК України.

Так, згідно із ст.ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ст. 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тобто, за змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.ч.1,3 ст.1296 ЦК України).

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ст.116 ЗК України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Ст. ст. 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, ренти, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Згідно наданих позивачем документів спадкове майно як після смерті ОСОБА_4 так і після смерті ОСОБА_3 складалося в тому числі і із земельної ділянки, розташованої на території ОСОБА_2 міської ради (колишньої Кіровської селищної ради Краснолиманського району) Донецької області.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки земельна ділянка правомірно належала ОСОБА_4, та яку в подальшому прийняв у спадщину ОСОБА_3.

Тому, керуючись ст.ст. 15, 16, 384, 392, 1216, 1218, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об єднаної територіальної громади м. Лиман в особі ОСОБА_2 міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП - НОМЕР_1, право власності у порядку спадкування після ОСОБА_3, померлого 24 серпня 2006 року, на спадкове майно, у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,3249 га, кадастровий номер 1423055700:03:001:0498, яка розташована на території ОСОБА_2 міської ради (колишньої Кіровської селищної ради Краснолиманського району) Донецької області, яка належала ОСОБА_4 на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 009513, виданого 08 травня 2003 року.

Рішення може бути оскаржено в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя -