Рішення

від 08.11.2017 по справі 907/688/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.11.2017 Справа № 907/688/17

За позовом Державного підприємства "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств", м. Ужгород

ДО фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Великий Березний

ПРО стягнення майнової шкоди у сумі 212 770,00 грн.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Чорній М.В., ліквідатор;

від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств", м. Ужгород звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Великий Березний про стягнення майнової шкоди у сумі 212 770,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.09.2017р.

Ухвалою суду від 27.09.2017 розгляд справи за клопотанням відповідача було відкладено на 17.10.2017.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017р. розгляд справи відкладено на 08.11.2017р.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

До початку судового засідання 15.03.2017 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.

Судом відхилено вказане клопотання, враховуючи наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, доказове наповнення матеріалів справи, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання щодо втрати переданого обладнання, яке знаходилось на зберіганні, в зв'язку з чим позивач втратив інтерес до повернення цього майна, та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 553, 554, 611, 612, 623, 629, 938, 949 Цивільного кодексу України, статей 20, 224-, 225 Господарського кодексу України просить стягнути з- відповідача вартість втраченого майна.

Зокрема позивач вказує, що відповідачем будучи відповідальним зберігачем зазначеного вище майна, умисно здійснено його розкрадання, а тому просить для захисту інтересів кредиторів, зокрема держави, з метою відновлення порушеного права, притягнути відповідача до цивільно-правової відповідальності, а саме, відшкодувати ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств майнову шкоду у розмірі 212.770,00 грн. вартості вищезазначеного обладнання пилорами.

Відповідач явку уповноваженого представника у судові засідання з розгляду справи по суті не забезпечив, витребуваних ухвалами суду від 15.09.2017, 27.09.2017 та 17.10.2017 документів не подав, своєї правової позиції по суті позовних вимог не надав. Разом з тим, від відповідача неодноразово надходили клопотання про відкладення розгляду справи, які судом, в межах строків розгляду спору, було задоволено, однак, стороною своїх прав не реалізовано у спосіб, передбачений нормами ГПК України.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 02.06.2016р. у справі №907/25/16 визнано Державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2017р. призначено ліквідатором ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств арбітражного керуючого Чорнія Мар'яна Володимировича.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Положеннями ч. 2 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює ряд повноважень, зокрема:

- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

- аналізує фінансове становище банкрута;

- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;

- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

До ліквідатора з дня його призначення переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (ч. 3 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ).

14 березня 2017 року між ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств , в особі ліквідатора Чорнія Мар'яна Володимировича (Депонент), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) укладено Договір відповідального зберігання №03/17 від 14.03.2017р.

На виконання умов вищезазначеного Договору, ліквідатор ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств , арбітражний керуючий Чорній М.В. передав, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв на відповідальне безоплатне зберігання обладнання пилорами згідно фото додатку до договору №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належну ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств , про що підписано акт приймання-передавання майна від 14.03.2017р.

Зазначене вище обладнання пилорами знаходиться в приміщенні належному Великоберезянській районній раді Закарпатської області (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно №27167958 від 23.09.2014р.), яке перебувало на балансі ДП ЗОУЛАГ згідно з актом приймання-передачі від 27.10.2004р.

Вартість переданого на зберігання майна встановлена інвентаризаційною комісією при проведенні інвентаризації основних засобів банкрута створеною відповідно до наказу №1і від 14.03.2017р. у розмірі 212 770,00 грн.

Умовами договору передбачено, що повернення обладнання пилорами з відповідального зберігання Виконавець здійснює шляхом повернення зазначеного вище майна Депоненту на підставі Акту повернення об'єкту із зберігання (п. п. 3.1 п. З Договору).

Згідно з п. п. 1.1 п. 1 Договору, об'єкт зберігання повертається Депоненту без зміни його якісних або кількісних характеристик, окрім змін спричинених форс-мажорними обставинами.

Відповідно до п. 4 Договору, Виконавець зобов'язаний прийняти всі необхідні міри для забезпечення цілодобового контролю для зберігання майна в належному стану в період дії цього Договору та нести відповідальність за втрату або ушкодження майна Депонента, що знаходиться у нього, з моменту одержання майна від Депонента до закінчення терміну його зберігання.

Згідно з п. п. 6.1. п. 6 Договору, Виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення Депоненту. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, Виконавець повинен відшкодувати Депоненту його вартість.

Як стверджує позивач,13 вересня 2017 року виїхавши на місце зберігання обладнання пилорами ліквідатором встановлено, що особою відповідальною за збереження майна ФОП ОСОБА_1 самовільно демонтовано зазначене вище обладнання, зокрема, стрічковий конвеєр (рейси для поставки деревини), відрізні та розводні станки, труби, трансформаторну та інше наявне майно (фото додаток №1 від 13.09.2017р.), що завдало збитки державі, зокрема, Державному підприємству Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств в особливо великих розмірах, а саме, у розмірі залишкової вартості майна 212 770,00 грн.

В подальшому, у зв'язку з завданою шкодою внаслідок вищенаведених дій відповідача, ліквідатором до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області подано заяву №02- 01/831 щодо вчинення злочину ФОП ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 191 КК України, привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.

Спір між сторонами даного судового процесу, як стверджує позивач, виник внаслідок порушення відповідачем обов'язку з збереження ввіреного відповідачу майна, що потягло за собою завдання позивачу збитків в сумі 212 770,00грн залишкової вартості майна, що є предметом розгляду у даній справі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини першої статті 225 Господарського кодексу України, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, відшкодування збитків (стаття 611 Цивільного кодексу України). Також за змістом статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

При реалізації права, передбаченого статтями 611 та 615 Цивільного кодексу України, внаслідок його односторонніх дій припиняється зобов'язання, зміст якого складають права кредитора та відповідні обов'язки боржника.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків; положення цієї норми передбачають відмову кредитора саме від прийняття виконання і таке право пов'язане з об'єктивною втратою ним інтересу до такого виконання, оскільки за загальним правилом саме по собі прострочення боржника не звільняє кредитора від прийняття простроченого виконання (крім випадків, обумовлених договором або законом.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідач, як зберігач майна, несе відповідальність у разі втрати (нестачі) речі в розмірі її вартості , в зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму 212.770,00 грн.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності; за статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).

Згідно із ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Приписами статті 949 Цивільного кодексу України також визначено обов'язок зберігача повернути річ, а статтею 953 Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. У разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі та наявності доказів втрати, нестачі або пошкодження спірного майна, поклажодавець має право вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, на відносини зі зберігання поширюються як правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України, так і спеціальні норми про відповідальність сторін договору зберігання.

З огляду на приписи статей 950, 951 Цивільного кодексу України та встановлені ними обставини справи, зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар, який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок).

Наявними у справі матеріалами встановлено факт порушення відповідачем свого обов'язку зі збереження та повернення об'єкта зберігання поклажодавцю. В свою чергу, відповідачем наведених позивачем обставин у встановленому порядку не спростовано.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, у відносинах, що виникають з договору зберігання поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст. 653 Цивільного кодексу України, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення.

З огляду на викладене, зважаючи на недоведення відповідачем належними та допустимим доказами факту наявності у нього майна, прийнятого на збереження, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з приписами частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2017 було відстрочено ліквідатору ДП Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств - арбітражному керуючому Чорнію М.В. сплату судового збору за подачу позовної заяви до прийняття рішення у справі, судовий збір у розмірі 3191,55грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств" (88011, м. Ужгород, вул. Гагаріна,42/1, код ЄДРПОУ 32434750) суму 212 770,00грн. (Двісті дванадцять тисяч сімсот сімдесят грн. 00 коп.) майнової шкоди.

Видати наказ.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України (вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) із зарахуванням надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (отримувач коштів - ГУК у м.Києві /м.Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ - 37993783; банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача- 31215256700001; код класифікації доходів бюджету -22030106) суму 3191, 55грн. (Три тисячі сто дев'яносто одну грн. 55 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 24.11.2017.

Суддя О.Ф. Ремецькі