Постанова від 22.11.2017 по справі 243/4152/17

Головуючий у 1 інстанції - Гусинський М.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року справа №243/4152/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2017 року у справі № 243/4152/17 (головуючий І інстанції Гусинський М.О.) за позовом ОСОБА_3 до Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення №21 про відмову в призначенні пенсії від 07.04.2017 року; зобов'язання перерахувати трудовий стаж за період роботи з 02.10.1995 року по 01.12.2002 року на посаді лікаря акушера-гінеколога виїзного центру акушерської реанімації з наданням екстреної допомоги з урахуванням вимог ст.60 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року та призначити пенсію за вислугу років.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2017 року позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги уточнюючу довідку, яка підтверджує роботу у виїзному центрі акушерської реанімації з надання естренної допомоги, що зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі у відповідності до вимог ст.60 Закону України Про пенсійне забезпечення . Не спростовуючи наявну в матеріалах справи уточнюючу довідку, суд ставить вище право на перевірку, ніж конституційне право громадянина на пенсійне забезпечення. В порушення вимог ст.8 КАС України судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, а тому згідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач зареєстрований в якості переміщеної особи, що засвідчує довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.10.2015 року №1429040518.

Позивач, 31.01.1966р. народження, звернувся до відповідача з заявою від 30.03.2017 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст..55 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Рішенням №21 від 07.04.2017 року відповідач відмовив в призначенні позивачеві пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 30 років 10 місяців 24 дні, спеціальний стаж згідно трудової книжки 23 роки 03 місяці 27 днів.

У рішенні також зазначено, що відповідно до запису № 7 у трудовій книжці серія БТ-I № 6933940, позивач з 01.10.1995р. був прийнятий на роботу лікарем акушером-гінекологом до Державного лікувально-профілактичного закладу обласної клінічної лікарні ім. Калініна, вказаний запис виявився неточним, що підтверджується Довідкою № 31 від 05.02.2015 КЛПУ Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання . У довідці зазначено, що відповідно до наказу №188 від 02.10.1995р. він з 01.10.1995р. був прийнятий на посаду лікаря акушера-гінеколога виїзного центру акушерської реанімації з надання екстренної допомоги , у якій працював до 01.02.2003р. Про роботу саме лікарем акушером-гінекологом виїзного центру акушерської реанімації з надання екстреної допомоги зазначено і у наказі № 188 від 02.10.1995р., у якому також зазначена інша дата прийому на роботу 02.10.2015 , на зазначеній посаді він пропрацював до 01.12.2002р.

Спірним питанням по цій справі є включення до спеціального стажу роботи позивача періоду з 02.10.1995 року по 01.12.2002 року у подвійному розмірі відповідно до вимог ст.60 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до п.16 Розділу ХУ Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне страхування № 1058-IV від 09.07.2003р. положення Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Згідно п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. № 1788-XII, Закону України Про загальнообов'язкове державне страхування № 1058-IV від 09.07.2003р. та Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII від 02.03.2015р. право на пенсію мають медичні працівники при наявності спеціального стажу роботи не менше 26 років 06 місяців до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (згідно постанови ВР України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення , набравшого чинності 01.04.2015р.) та за умови звільнення з посади, яка дає право на пенсію за вислугу років (ст. 7 ЗУ Про пенсійне забезпечення ).

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 року за N 909, згідно якого до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органах Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрах.

Статтею 60 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що робота у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до вимог статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі Порядок №637), також передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Згідно записів трудової книжки серія БТ-I № 6933940 позивач з 01.10.1995р. по 01.12.2002р. працював лікарем акушером-гінекологом Державного лікувально-профілактичного закладу обласної клінічної лікарні ім. Калініна на підставі наказу №188 від 02.10.1995р, з 01.12.2002р. переведений заступником головного лікаря по акушерській та гінекологічної допомоги; з 01.02.2003 року переведений завідувачем відділення акушерської та екстрагенітальної патології; 05.02.2015 року звільнений за власним бажанням.

Довідкою Комунальної лікувально-профілактичної установи Донецьке обласне клінічне територіальне медичне об'єднання (додаток N 5) від 05.02.2015р. №31 підтверджено, що позивач працював в державному лікувально-профілактичному закладі - обласній клінічній лікарні ім.Калініна повний робочий день на посадах: - лікаря акушера-гінеколога виїзного центру акушерської реанімації з наданням екстреної допомоги з 01.10.1995 року (наказ №188 від 02.10.1995 року); - з 01.12.2002 року (наказ №231-к від 02.12.2002 року) заступником головного лікаря з акушерської та гінекологічної допомоги; з 01.02.2003 року (наказ №22-к від 31.01.2003 року) завідувачем відділення акушерської та екстрагенітальної патології. Звільнений 05.02.2015 року (наказ №23-к від 05.02.2015 року) за власним бажанням. Підстава для видачі довідки - накази по лікарні та об'єднанню, особова картка Форми П-2, особові рахунки із заробітної плати.

Позивачем до матеріалів справи також надано засвідчену Комунальною лікувально-профілактичною установою Донецьке обласне клінічне територіальне медичне об'єднання копію наказу №188 від 02.10.1995р., згідно якого позивач був прийнятий на посаду акушером-гінекологом виїзного центру акушерської реанімації з надання екстреної допомоги з 02.10.1995р.

В трудовій книжці позивача, як на підставу внесення записів, йдеться посилання саме на наведений наказ.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 21.11.2017р. Комунальна лікувально-профілактична установа Донецьке обласне клінічне територіальне медичне об'єднання значиться зареєстрованою в якості юридичної особи. Будь-які зміни засновником (Донецька обласна державна адміністрація) не вносились.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям було зобов'язано забезпечити: до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Чинним законодавством не визначено особливості діяльності комунальних установ, які не були переміщені з тимчасово неконтрольованої території. Жодною нормою чинного законодавства не передбачено визнання недійсними документів, які були видані такими установами.

Згідно вимог ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За приписами ч.2 cт.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не надав відповідних доказів, що спростовують значення відомостей у наданих позивачем додаткових документах.

Положеннями ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить у залежність особу щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначення пенсії. За таких обставин посилання відповідача на неможливість проведення перевірки підприємства, оскільки воно знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, колегією суддів не прийнято до уваги.

Статтею 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

З 22.11.2014р. набрав чинності Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року № 1706-VII, у частині 1 статті 2 якої визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Даючи оцінку допустимості наданих позивачем доказів, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Так, у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого "намібійського винятку", який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, колегія суддів вважає за можливе взяти до уваги надані позивачем додаткові докази на підтвердження спеціального трудового стажу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову.

Керуючись статтями 11, 24, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2017 року у справі № 243/4152/17 - задовольнити частково.

Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2017 року у справі № 243/4152/17 - скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області №21 про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії від 07.04.2017 року; зобов'язання Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області перерахувати ОСОБА_3 трудовий стаж за період роботи з 02.10.1995 року по 01.12.2002 року на посаді лікаря акушера-гінеколога виїзного центру акушерської реанімації з наданням екстреної допомоги з урахуванням вимог ст.60 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року та призначити пенсію за вислугу років - задовольнити частково

Визнати протиправним та скасувати рішення Слов'янського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області №21 про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії від 07.04.2017 року.

Зобов'язати Слов'янське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст..55 Закону України Про пенсійне забезпечення із зарахуванням до спеціального стажу роботи періоду роботи на посаді акушера-гінеколога виїзного центру акушерської реанімації з надання екстреної допомоги Державного лікувально-профілактичного закладу обласної клінічної лікарні ім. Калініна з 02.10.1995р. по 01.12.2002р. у подвійному розмірі.

В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

ОСОБА_2