Постанова

від 22.11.2017 по справі 820/3180/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 р. № 820/3180/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області до Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Зоря" про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду,-

В С Т А Н О В И В:

Суб'єкт владних повноважень, Державна екологічна інспекція у Харківській області у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про 1) застосування до Приватного сільськогосподарськогоо підприємства Червона Зоря заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного зупинення роботи джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розташованих за адресою: Близнюківський район, с. Новоукраїнка, а саме: токарного станку, свердлильного станку, компресорної, літнього ангару СТФ, що введений в експлуатацію у 2015 році, установки малярної СО - 203/220В, що введена в експлуатацію 03.06.2016 року до отримання ПСП Червона Зоря до отримання відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на зазначені джерела викидів та діяльності по забору води із артезіанської свердловини №1, що розташована поблизу господарського двору підприємства (Близнюківський район, с. Новоукраїнка, кадастровий номер № 6320684700:02:000:0562) до отримання ПСП Червона Зоря дозволу на користування надрами (підземні води), шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області; 2) контроль за виконання рішення покласти на Державну екологічну інспекцію у Харківській області

Аргументуючи заявлену вимогу зазначив, що у відповідача відсутні необхідні дозволи.

Відповідач, Приватне сільськогосподарське підприємство Червона Зоря з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що виробнича діяльність підприємства повністю відповідає вимогам закону. Крім того, стверджував, що ані в акті перевірки, ані в адміністративному позові не ідентифіковано обладнання, до якого необхідно застосувати відповідні заходи.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повністю виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Правовідносини у галузі охорони навколишнього природного середовища, зокрема, атмосферного повітря, у томі числі запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, унормовані ст.ст.13, 50 Конституції України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» , Законом України «Про охорону атмосферного повітря» , Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» , Положенням про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 454/2011).

Так, за визначенням ст.1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Відповідно до ст.10 цього закону підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік; заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря; забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок; забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин; використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел; здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря; своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

Проаналізувавши положення чинних актів законодавства з питань захисту атмосферного повітря, суд дійшов висновку, що законодавець не сформулював виключного переліку джерел викидів.

На думку суду, вказане обумовлено об'єктивною неможливістю передбачити наперед технологічні процедури та пристрої, котрі можуть бути задіяні у виробничих процесах.

Натомість законодавець у приписах ст.1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» навів ознаки забруднення атмосферного повітря (як змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища), а також забруднюючої речовини (як речовини хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища), що у поєднанні з викладеним у цій же статті визначенням джерела викидів, дає всі підстави для висновку про те, що як джерело викиду може бути кваліфікована будь яка річ (у розумінні ст.179 Цивільного кодексу України), існування (функціонування) якої не відкидає беззаперечно зміну стану атмосферного повітря внаслідок надходження фізично та хімічно непритаманних повітрю (за звичайних умов) речовин.

Розглядаючи спір, суд бере до уваги також і приписи Постанови КМУ від 29.09.2001р. №1598, де затверджено Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, та Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. (далі за текстом - Інструкція №7).

З урахуванням покладеного законодавцем на суб'єкта господарювання обов'язку проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві суд вважає, що саме суб'єкт господарювання обтяжений обов'язком довести той факт, що будь-який пристрій, обладнання, устаткування, інша аналогічна річ тощо або не є джерелом викидів, або не вимагає одержання відповідного дозволу на експлуатацію з інших причин.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 03.07.2017р. по 14.07.2017р. у відповідача працівниками Державної екологічної інспекції у Харківській області була проведена планова перевірка з питання дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Результати перевірки оформлені актом №300/01-04/02-09.

Згідно з викладеними у даному акті судженнями суб'єкта владних повноважень наданий до перевірки дозвіл №6320684701-3007 від 20.03.2017р. (з необмеженим терміном дії) не покриває викидів від токарного станку, свердлильного станку, компресорної, літнього ангару СТФ, що введений в експлуатацію у 2015 році, установки малярної СО - 203/220В, що введена в експлуатацію 03.06.2016 року.

Розглядаючи справу за даним епізодом, суд на виконання вимог ст.11 КАС України витребував у відповідача докази відсутності відображених в акті порушень.

Відповідач подав до суду звіт екологічного аудитора ОСОБА_2 (сертифікат екологічного аудитора ЕА 082 ОСОБА_2, термін чинності сертифіката продовжено на 3 роки протоколом від 14.04.2017р. № 04), який був наданий на запит директора ПСП Червона Зоря .

Зі змісту наданого звіту вбачається, що за результатами обстеження промислового майданчика ПСП Червона Зоря , розташованого за адресою: Харківська область, Близнюківський район, с. Новоукраніка. вул. Центральна, 1, проведеного екологічним аудитором ОСОБА_2 встановлено, що у звіті по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферу на ПСП Червона Зоря виконані розрахунки викидів від неорганізованого джерела №25. У звіті зазначено, що тварини знаходяться взимку у приміщенні, а влітку - на майданчику біля будівлі (літнній ангар СТФ). Викиди забруднюючих речовин від утримання тварин як взимку так і в літній час враховані при розрахунках джерела № 25 та присутні у дозволу на викиди.

Установка малярна СО-203/220В є переносним обладнанням, що може застосовуватись при необхідності і не має постійного місця використання. Отже, установка малярна не може бути ідентифікована, як стаціонарне джерело забруднення, оскільки не зберігає свої просторові, координати протягом певного часу і не підпадає під ознаки стаціонарного джерела забруднення за пунктом 1.15.5 Інструкції № 7.

Компресорна установка призначена для отримання стиснутого повітря. Джерелом живлення установки є електрична енергія. В результаті роботи компресорної установки не утворюються забруднюючі речовини. Тобто компресорна установка взагалі не є джерелом утворення та викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря.

На неодноразові вимоги суду позивач не подав ані письмових заперечень на цей доказ, ані фактичних даних на спростування змісту означеного звіту.

Тому суд вважає, що пояснення екологічного аудитора в частині низки речей матеріального світу, а саме: компресорної установки, літнього ангару СТФ, установки малярної СО - 203/220В відповідають матеріалам справи, не спростовані позивачем належними та допустимими доказами в ході розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що подані позивачем документи у вигляді дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ Тахоспецсервіс , суд вважає, неналежними доказами по цій справі, оскільки такі документи стосуються інших суб'єктів господарювання та іншого устаткування. Так, предметом розгляду даної справи є компресорна установка (без жодних ідентифікаційних ознак, яке живиться від електричного струму), а в наданому до суду дозволу вказані компресор СО7Б та компресор POLI Position (які не виключено працюють на дизельному паливі чи бензині).

Разом з тим, суд зазначає, що в наданому звіті екологічний аудитор при дослідженні токарного та свердлильного станку встановив, що станки розміщені у закритому приміщенні, яке не обладнано системою вентиляції та не має виходу безпосередньо до відкритого простору. У зв'язку з цим, аудитор прийшов до висновку, що пил металевий та абразивно-металевий, що утворюються під час роботи станків, осідає у приміщенні та не надходить до атмосферного повітря. Отже, безпосередньо джерело викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, на яке потрібно отримувати дозвіл, відсутнє. Самі станки не є таким джерелом.

Суд не погоджується з даним висновком, оскільки і екологічним аудитором, і працівниками відповідача під час перевірки встановлено, що вказані станки є джерелом утворення забруднюючих речовин.

Довід екологічного аудитора про те, що станки знаходяться в закритому приміщенні суд відхиляє, оскільки вказана обставина не засвідчує безперечно відсутність викидів в атмосферне повітря.

За таких обставин, позов за епізодами експлуатації відповідачем токарного та свердлильного станків підлягає задоволенню, адже вказані речі за своїми технічними властивостями є джерелом викидів і здатні змінити стан атмосферного повітря.

Розглядаючи справу за епізодом відсутності дозволу на користування надрами, суд зазначає, що згідно з судженнями, викладеними у складеному суб'єктом владних повноважень акті, відповідач не є ані власником земельної ділянки, ані землекористувачем цієї ділянки, будь-яких документів про речові права на користування земельною ділянкою до перевірки не подав, а відтак, для видобування води з підземних джерел (свердловин) повинен одержати дозвіл на користування надрами.

Так, у тексті акту перевірки зазначено, що позивач здійснює забір води з артезіанської свердловини № 1, що розташована поблизу господарського двору підприємства (Близнюківський район, с. Новоукраїнка, кадастровий номер № 6320684700:02:000:0562), за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

Тому з посиланням на ч.1 ст. 23 Кодексу України про надра працівники позивача дійшли висновку, що у зв'язку з тим, що оскільки відповідач не є землевласником та землекористувачем земельної ділянки під свердловиною, то отримання спеціального дозволу на користування надрами є обов'язковим.

З цього приводу суд відмічає, що згідно з положеннями Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра підземні води є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, у правовідносинах з використання підземних вод, належить одночасно керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень ст. ст. 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст.49 Водного кодексу України).

Положеннями ст. ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

З приписів наведених норм закону слідує, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Випадки, у яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу передбачені ст.ст. 21 і 23 Кодексу України про надра і стосуються виключно землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб.м. на добу.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 29.09.2015 року у справі № 810/1638/13-а.

Суд не знаходить підстав для відхилення вказаного висновку Верховного Суду України і застосування у спірних правовідносинах іншого тлумачення змісту ст..ст.21 і 23 Кодексу України про надра.

Таким чином, довід позивача про наявність у суб'єкта господарювання обов'язку одержати дозвіл на користування надрами знайшов підтвердження судовим розглядом.

Водночас з цим, судом встановлено, що при реалізації у спірних правовідносинах управлінської функції нагляду (контролю) суб'єкт владних повноважень припустився суттєвих недоліків, котрі є нездоланними та непереборними, не можуть бути усунуті судом у ході розгляду справи і полягають у незабезпеченні правила юридичної визначеності як невід'ємної складової запровадженого ст..8 Конституції України принципу верховенства права.

Так, в тексті акту перевірки орган державного управління стверджуючи про здійснення підприємством забору води з однієї артезіанської свердловини, не зазначив жодних навіть щонайменших ідентифікуючих ознак цієї свердловини.

Свердловина № 1, про яку йдеться в акті перевірки та вимога про опломбування якої заявлена позивачем, у дозволі на спеціальне водокористування чи в будь-якому іншому документі взагалі не згадана.

Підприємство має дозвіл на спеціальне водокористування від 22.04.2015 р. УКР № 04.01-10-438А /Хар. (термін дії до 23.04.2018 р.) на свердловину, глибина 270м, потужність 10,0 куб м/годину (резервна), свердловину, глибина 280м, потужність 8,0 куб м/годину (резервна), шахтний колодязь, глибина 5,0 м, потужність 6,0 куб м/годину (а.с. 64-65).

Суд зауважує, що дозвіл на спеціальне водокористування підприємства перевіряючи досліджували під час здійснення перевірки.

Крім того, відповідачем наданий до матеріалів справи акт консервації двох свердловин (а.с. 85).

При цьому, в акті перевірки не зазначено чи користується відповідач водою із другої свердловини (також резервної) або шахтного колодязя.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин здійснення підприємством забору води зі свердловини ні до акту перевірки, ні до матеріалів справи не надано.

Отже, із матеріалів справи не вбачається, що відповідач здійснює фактичний водозабір зі свердловин.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про зупинення діяльності по забору води із артезіанської свердловини № 1 шляхом її опломбування до отримання дозволу на користування надрами підприємством не може бути задоволена судом, оскільки позивачем не доведений факт здійснення водозабору води та не зазначено, яку конкретну свердловину необхідно опломбувати.

Стосовно доводу відповідача про неправильне оформлення матеріалів проведеної перевірки суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України законодавцем запроваджено безумовний пріоритет інтересів невладного суб'єкта права над інтересами суб'єкта владних повноважень, і цей пріоритет має бути дотриманий адміністративним судом при відправленні правосуддя в усіх без винятку адміністративних справах.

Водночас з цим, згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

З огляду на те, що у справах, котрі розглядаються адміністративними судами у порядку п.5 ч.1 ст.183-2 КАС України, фактичним об'єктом судового захисту є життя і здоров'я людини, безпечні умови існування людини, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень при виконанні функції державного нагляду (контролю) повинен добути не лише докази наявності фактів порушень, а й докази об'єктивної здатності цих порушень спричинити шкоду життю та здоров'ю людини, тобто довести існування реальної (а не удаваної, теоретично можливої до настання) загрози.

У справі така загроза доведена позивачем лише за епізодом експлуатації токарного та свердлильного станків.

Стосовно епізоду свердловини таких доказів позивачем до суду не подано.

Відповідно до ч.5. ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб'єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Пунктом 7.1 Положення про порядок опломбування або опечатування підприємств, окремих їх цехів (дільниць) і одиниць обладнання у разі обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів (затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.09.2004р. №353, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2004р. за №1242/9841; далі за текстом - Положення №353) зазначено, що державний інспектор, який здійснив опломбування або опечатування об'єкта, зобов'язаний здійснювати контроль за цілісністю пломб або печаток.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині зупинення роботи джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розташованих за адресою: Харківська обл., Близнюківський район, с. Новоукраїнка, а саме: токарного станку, свердлильного станку до отримання ПСП Червона Зоря відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на зазначені джерела викидів шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області, а відтак позов в частині цих вимог підлягає задоволенню.

В частині решти вимог позов належить відхилити як необґрунтований.

За правилами, встановленими ст. 256 КАС України, постанова суду підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державної екологічної інспекції у Харківській області до Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Зоря" про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду задовольнити частково.

Застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до ПСП Червона Зоря у вигляді повного зупинення роботи джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розташованих за адресою: Харківська обл., Близнюківський район, с. Новоукраїнка, а саме: токарного станку, свердлильного станку до отримання ПСП Червона Зоря відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на зазначені джерела викидів шляхом опломбування (опечатування) вказаного Державною екологічною інспекцією у Харківській області.

Контроль за виконанням рішення покласти на Державну екологічну інспекцію у Харківській області.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 27.11.2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.