Ухвала

від 22.11.2017 по справі 543/80/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ухвала

іменем україни

22 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Кафідової О.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лукім'я , третя особа - відділ Держгеокадарсту у Оржицькому районі Полтавської області, про визнання додаткових угод до договору оренди земельної ділянки та договору про оренду землі недійсними, за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом та просив суд визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 20 березня 2008 року, зареєстровану у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області 27 вересня 2012 року за № 532368364004073, стосовно земельної ділянки площею 3,34 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: НОМЕР_2, місцезнаходженням якої є територія Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

У березні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 25 березня 2008 року, зареєстровану у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області 20 листопада 2012 року за № 532368364005001, стосовно земельної ділянки площею 3,65 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: НОМЕР_3, місцезнаходженням якої є територія Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

У лютому 2016 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі від 26 липня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області 23 жовтня 2012 року за № 532368364004631, стосовно земельної ділянки площею 3,65 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: НОМЕР_4, місцезнаходженням якої є територія Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані угоди є недійсними внаслідок того, що вони підписані невідомою особою, яку не було уповноважено на здійснення даної дії.

Ухвалами Оржицького районного суду Полтавської області від 14 березня і від 28 березня 2016 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_8 просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачі пропустили строк позовної давності.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданим 21 грудня 2001 року Лукімською сільською радою Оржицького району Полтавської області, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 3,34 га, що розташована на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У січні 2007 року між ОСОБА_6 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Лукім'я (далі - СТОВ Лукім'я ) в особі директора ОСОБА_9 укладений договір оренди землі строком на п'ять років щодо належної йому земельної ділянки, розташованої на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області, який зареєстрований у Оржицькому виїзному офісі Полтавської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 20 березня 2008 року № 040855900316.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_5, виданим 24 грудня 2001 року Лукімською сільською радою Оржицького району Полтавської області, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 3,65 га, що розташована на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

31 січня 2007 року між ОСОБА_7 та СТОВ Лукім'я в особі директора ОСОБА_9 укладений договір оренди землі строком на п'ять років щодо належної йому земельної ділянки, розташованої на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області. Вказаний договір зареєстрований у Оржицькому виїзному офісі Полтавської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 25 березня 2008 року № 040855900331.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_6, виданим 10 травня 2012 року відділом Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки, площею 3,65 га, що розташована на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди землі від 26 липня 2012 року, підписаним від імені ОСОБА_8, орендодавець передав у строкове платне володіння і користування належну йому земельну ділянку строком на шість років. Вказаний договір був зареєстрований у Оржицькому виїзному офісі Полтавської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 23 жовтня 2012 року № 532368364004631.

18 травня 2012 року від імені ОСОБА_6 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 березня 2008 року № 040855900316, яка зареєстрована у відділі Держкомзему у Оржицькому районі 27 вересня 2012 року № 532368364004073. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

25 липня 2012 року від імені ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 25 березня 2008 року № 040855900331, яка зареєстрована у відділі Держкомзему у Оржицькому районі 20 листопада 2012 року № 532368364005001. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3.

Відповідно до висновку експерта від 10 лютого 2016 року № 213, яка проведена у межах кримінального провадження № 12015170280000364, встановлено, що підпис у додаткових угодах від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також у договорі від 26 липня 2012 року від імені ОСОБА_10 в графі Орендодавця виконаний не самим орендодавцем, а іншою особою.

ОСОБА_6 у вересні 2015 року, а ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у листопаді 2015 року зверталися до СТОВ Лукім'я із заявами, у яких повідомляли, що отримали оспорювані угоди у серпні 2015 року і виявили, що вони підписані не ними, просили припинити їх дію. Зазначені листи повернуті відправникам у зв'язку з відмовою СТОВ Лукім'я від їх отримання.

З накладних, касових ордерів, карток рахунку вбачається, що позивачі отримували орендну плату за оренду земельних ділянок протягом 2012-2015 років як грошовими коштами, так і натуроплатою. Вказана обставина сторонами не оспорювалась.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов 'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов 'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 Закону).

Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір та додаткові угоди, укладені від імені позивачів, підписані не ними, а іншою особою. Таким чином, спірний договір та додаткові угоди були укладені без волевиявлення ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а тому суди дійшли правильного висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України підстав недійсності спірного договору та додаткових угод.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Посилання судів на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору та додаткових угод, оскільки позивачі отримували плату за користування землею, суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вищевикладеного не врахував, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та не установив коли позивачі дізналися про порушення своїх прав, тобто про наявність спірного договору оренди та додаткових угод, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Кафідова Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана