Рішення

від 21.11.2017 по справі 902/619/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 листопада 2017 р. Справа № 902/619/17

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючого судді - Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Банасько Олександра Олександровича, Тісецького Сергія Сергійовича, розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Селищанське

(вул. Шевченка, 135 В, с. Селище, Тиврівський район, Вінницька область, 23316)

до Тиврівської районної державної адміністрації

(вул. Тиверська, 32, смт. Тиврів, Вінницька область, 23300)

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

(вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій

за участю секретаря судового засідання Жиляк С.С.:

представників сторін:

позивача не з'явився;

відповідача-1 не з'явився;

відповідача-2 ОСОБА_1 за довіреністю №06-14/43 від 20.01.2017 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Селищанське звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою суду від 21.06.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/619/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 19.07.2017 р. та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

Ухвалою суду від 19.07.2017 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 30.08.2017р. у зв'язку з неявкою учасників процесу та невиконання сторонами вимог суду.

При розгляді справи 30.08.2017р. судом оголошено перерву до 04.09.2017р.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.09.2017 р. за заявою судді Матвійчука В.В. сформовано колегію для розгляду даної справи у складі головуючого судді Матвійчука В.В., суддів: Банаська О.О., Тісецького С.С.

Ухвалою суду від 04.09.2017р. справу прийнято до провадження колегіальним складом суду з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2017р.

В судовому засіданні 05.10.2017р. представниками сторін подано обопільне клопотання про продовження строку вирішення спору в даній справі на 15 днів з метою мирного врегулювання спору.

Ухвалою суду від 05.10.2017р. клопотання представників сторін задоволено, розгляд справи відкладено на 15.11.2017р.

Ухвалою суду від 15.11.017р. розгляд справи відкладено на 21.11.2017р. з підстав неявки всіх учасників судового процесу та ненадання пояснень щодо результатів мирного врегулювання спору.

На визначену судом дату з'явився представник відповідача 2. Позивач та відповідач 1 правом участі в судовому засіданні не скористались. Про час та місце розгляду справи останні повідомлені завчасно та належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, письмових пояснень вх. № 06-52/8367/17 від 30.08.2017 р. обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на порушення відповідачами належного йому переважного права користування орендованою згідно договору від 01.06.2011 р. земельною ділянкою (не витребуваний пай), пов'язане з ухиленням останніх у поновленні зазначеного договору.

Зокрема, за твердженням позивача, ним своєчасно повідомлено Тиврівську РДА про намір продовжити термін дії договору оренди, однак у відповідь отримано лист із повідомленням про те, що для вирішення питання продовження дії договорів йому слід звернутись до особи, яка управляє спадщиною за місцем знаходження такої земельної ділянки.

У ході з'ясування, згідно відкритих даних державного земельного кадастру інформації, ТОВ Селищанське встановлено, що земельні ділянки, які ним використовуються згідно договорів оренди мають статус державної власності.

В той же час, на думку позивача, особу можуть позбавити переважного права на оренду землі виключно прийняттям орендодавцем рішення про відмову цьому орендарю у продовженні орендних правовідносин на передбачених законом підставах. Будь-якого рішення з даного приводу Тиврівською РДА не приймалося.

Посилаючись на вищевказані обставини позивач просить про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором б/н від 01.06.2011 р. та поновлення терміну дії зазначеного договору на п'ять років.

Відповідач 1 - Тиврівська районна державна адміністрація у відзиві № 01/01-21/1719 від 15.08.2017р., додаткових письмових поясненнях № 01/01-21/2465 від 13.11.2017р. заперечує проти задоволення позову посилаючись на те, що розпорядником земельної ділянки, яка є предметом договору оренди б/н. від 01.06.2011р. є Селищенська сільська рада, а не відповідачі з даним позовом. Окрім того наголошує, що позивач просить поновити договір строком на 5 років, що суперечить положенням ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду землі , яка визначає, що строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років.

Відповідач 2 - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у відзиві вх.№06-52/6765/17 від 11.07.2017р. та поясненнях по справі вх.№ 06-52/9353/17 від 29.09.2017р. заперечує проти позову, посилаючись на те, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником такої землі, оскільки не витребуванні паї не є землями державної власності. Вказує, що управління земельною ділянкою яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 ст.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада.

Крім того зазначає, що поновлення договору на 5 років, як того вимагає позивач, не узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду землі .

Із наявних матеріалів справи вбачається, що 07.02.2011р. розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації № 44 Товариству з обмеженою відповідальністю Селищанське надано на умовах оренди терміном на 5 років на території Селищанської сільської ради непереоформлені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 48 шт. загальною площею 113,42 га з встановленням розміру орендної плати в розмірі 731 грн. за 1 ділянку (т.1, а.с. 25).

01.06.2011 р. між Тиврівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Селищанське (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_2 загальною площею 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1, а.с.20-22).

Відповідно до п. 4 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Згідно п. 15 договору, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (рілля).

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. (п.п. 33, 36 договору).

Пунктом 40 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.12.2011р. №052450004001254.

Актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.06.2011 зафіксовано приймання-передачі об`єкта оренди. Даний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками (т. 1, а.с. 23).

Відповідно до довідки виданої відділом Держкомзему у Тиврівському районі, земельним ділянкам, які належать громадянам ОСОБА_2, площею 2,6482 га присвоєно кадастровий номер 0524585600-01-006-0273 (т., а.с. 24).

04.10.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю Селищанське подані до Тиврівської районної державної адміністрації, клопотання №221 та №222 щодо продовження дії договорів оренди.

Листом від 19.10.2016 №01/01-16/2166 Тиврівською районною державною адміністрацією повідомлено позивача про те, що для вивчення та вирішення даного питання необхідно надати проекти додаткових угод, згідно встановленими нормами чинного законодавства (т.1, а.с. 29).

26.10.2016р. позивачем подано відповідачу 1 клопотання № 238 з додатковими угодами, щодо продовження дії договорів оренди землі на території Яришівської сільської ради у кількості 15 земельних ділянок загальною площею 43,7980 га та на території Селищної сільської ради у кількості 30 земельних ділянок загальною площею 76,0453 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (т.1, а.с. 246-250)

Листом №01/01-16/2391 від 17.11.2016р. позивачу надано відповідь в якій відповідач 1 посилається на те, що згідно п.5 ст.4 Закону України Про оренду землі (зі змінами від 20.09.2016р.) орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною. Так відповідно до абзацу 2, частини 1 статті 1285 Цивільного кодексу України (із змінами від 20.09.2016р.) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцем знаходження такої земельної ділянки. Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України «Про оренду землі» (зі змінами від 20.09.2016р.) особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку земельну ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації прав власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене відповідач, 1 порадив позивачу звернутись до особи, яка управляє спадщиною за місцем знаходження таких земельних ділянок. (т.1, а.с. 30)

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю Селищанське звернулося до суду з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій.

Згідно ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до п.2 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України (далі за текстом - ЗК України), Законом України Про оренду землі .

Частиною 3 статті 2 ЗК України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України Про оренду землі об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Статтею 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004р. Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказане також унеможливлює розроблення проекту землеустрою та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Водночас спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі невитребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов'язане виникнення права на розпорядження ними згідно з статті 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Так, згідно договору оренди землі від 01.11.2011р. об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 2,6482 га, в тому числі: - 2,6482 га ріллі (не витребувана земельна частка (пай) на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Відповідно до ч.9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1ст.79-1 ЗК України).

Пунктом 3 ч.2 ст. 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.3, ч.4 ст. 79-1 ЗК України).

Таким чином, право власності на такий об'єкт нерухомого майна, як земельна ділянка є речовим правом, що визначається та регламентується Цивільним кодексом України, тобто з моменту набуття землею статусу об'єкта цивільних прав, щодо неї можливо здійснювати юридично значущі дії (в тому числі і передавати в оренду) - тоді такі відносини стають цивільно-правовими.

В силу ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та згідно п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004р. №122, Тиврівській районній державній адміністрації надано право передавати в оренду земельні ділянки, до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В той же час земельною часткою - паєм є умовна частка угідь, які були передані в колективну власність сільськогосподарським підприємствам, така частка не має чітко визначених меж та розміру (розмір визначається в умовних кадастрових гектарах), відтак пай за своєю правовою природою це ще не земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, а право вимагати виділення в натурі певної земельної ділянки.

Таким чином, Тиврівській районній державній адміністрації законом надано право передавати такі землі в оренду, однак згідно вимог законодавства для здійснення законної передачі земельної частки (паю) в оренду, така земельна частка (пай) має бути спочатку сформована, як об'єкт цивільних прав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що в договорі оренди землі від 01.06.2011р. відсутня така істотна умова договору як об'єкт оренди, оскільки як вже зазначалось земельна ділянка є об'єктом цивільних прав з моменту її формування та відповідно присвоєння кадастрового номера.

Крім того, ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватись в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

В п. 8 договору оренди зазначено, що договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, в договорі оренди землі від 01.06.2011р. відсутнє належне визначення такої істотної умови, як строк дії договору.

Разом з тим, 05.06.2011 позивачем та відповідачем 1 було складено та підписано акт прийому - передачі земельної ділянки в якому не вказано індивідуалізуючих ознак об'єкта оренди - земельної ділянки таких як площа.

Також позивачем додано до матеріалів справи копію акту визначення меж земельної ділянки (на місцевості), з якої вбачається про те, що вказаний акт не підписаний сторонами та не містить дати складання (т. 1, а.с. 27).

З огляду на вищевикладене, договір оренди землі від 01.06.2011р. на момент укладення суперечив законодавству України, зокрема ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ст. 15 Закону України Про оренду землі , ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не містили всіх необхідних визначених законом істотних умов.

Щодо посилань відповідачів на те, що управління земельною ділянкою, яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 ст.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської (селищної), міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання її власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відомо їх місцезнаходження.

Частину першу статті 1285 ЦК України, доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016р., а саме: У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки . Даний Закон України відповідно до п.1 Розділу ІІ Перехідні положення набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 19.10.2016р., однак як встановлено матеріалами справи позивач вперше звернувся з клопотанням про продовження дії договору оренди 04.10.2016р., тобто до вступу вищезгаданого Закону України в дію.

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності жодного судового рішення про визнання спадщини відумерлою, стосовно земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0273, площею 2,6482 га.

Щодо посилань позивача, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273 площею 2,6482 га, є державною власністю з посиланням на відомості зазначені в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом орендодавцем за договором, станом на дату його укладення, була Тиврівська районна державна адміністрація, що узгоджувалось з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору.

Проте, як встановлено матеріалами справи Тиврівська районна державна адміністрація не встановила належний правовий статус невитребуваної земельної частки (паю), що належить покійній ОСОБА_2, загальною площею 2,6482 га за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273 всупереч норм Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , а отже в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка залишилася у державній власності.

Судом враховується те, що Законом України від 06.09.2012 р. № 5245-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (який набрав чинності 01.01.2013 р.) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 р. повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України). Таким чином, з 01.01.2013 р. від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. за №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади останній постановив (…) утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. за №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Водночас, як встановлено судом 2,6482 га ріллі є невитребуваною земельною часткою (паєм), підстав вважати її державною власністю з урахуванням всіх обставин та належних та допустимих доказів немає, а отже Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель.

Отже, вимога позивача про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011р. не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призведе до поновлення порушеного права позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин в контексті заявленого предмету позовних вимог.

Частиною 5 статті 4 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Статтею 19 Закону України Про оренду землі визначено, що особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки, тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою за межами населеного пункту, за відсутності спадкоємців, з урахуванням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) має здійснювати районні державні адміністрації.

Поряд з цим, суд відзначає, що сторони не подали в матеріали справи докази про те, що земельна ділянка, яка була предметом договору оренди 01.06.2011р. прийнята спадкоємцем, або прийнято рішення суду про визнання вказаної земельної ділянки відумерлою спадщиною.

Окрім того, згідно ч.3 ст.19 Закону України Про оренду землі , строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років. Тому поновлення договору оренду від 01.06.2011 в редакції додаткової угоди вказаній в позовній заяві суперечило б ч.3 ст.19 Закону України Про оренду землі .

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом позивача.

Керуючись ст.ст.4 3 , 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Копію рішення направити позивачу та відповідачу 1 рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 листопада 2017 р.

Головуючий судді Матвійчук В.В.

Судді Банасько О.О.

ОСОБА_3

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "Селищанське" (вул. Шевченка, 135 В, с. Селище, Тиврівський район, Вінницька область )

3 - Тиврівська РДА (вул. Тиверська, 32, смт. Тиврів, Вінницька область, 23300)