Постанова

від 01.02.2018 по справі 902/619/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року Справа № 902/619/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача 1 - не з'явились

відповідача 2 - ОСОБА_1 довіреність №06-14/66 від 04.01.2018 (в режимі відеоконференції з господарським судом Вінницької області)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 21.11.17р. колегією суддів у складі: головуючого судді Матвійчука В.В., суддів Тісецького С.С., Банаська О.О. о 16:15 год. у м.Вінниці, повний текст складено 27.11.2017р.

у справі № 902/619/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області

про продовження договорів оренди та зобов'язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" до Тиврівської районної державної адміністрації та до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про поновлення на п'ять років договору оренди від 01.06.2011р. та визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011р., відмовлено повністю.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що, заявлені позивачем вимоги про визначення Головного управління Держдгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором б/н від 01.06.2011 р. та поновлення терміну дії зазначеного договору на п'ять років задоволенню судом не підлягають, позаяк за встановлених судом обставини справи обраний спосіб захисту позивача не забезпечить відновлення його порушених прав.

Не погоджуючись з означеним рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт, згідно поданої апеляційної скарги, визначає невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на ст.19 Конституції України, ст.ст. 2, 33 Закону України Про оренду землі , ст. 188, ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України, ст. 775, ч.1 ст.777 ЦК України, ст.ст. 6, 13, 21, 36, 41, 43, 50 Закону України Про місцеві державні адміністрації , п.п. б , г ст.95, ст. 122, ч.1 ст.124, ст.148-1, ч.12 Перехідних положень Земельного кодексу, ч.1 ст. 33 Закону України Про оренду землі , Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012.

Відповідач 1 надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив рішення Господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 у справі № 902/619/17 залишити без змін, а скаргу - без задоволення, зазначивши, що наведені скаржником в апеляційній скарзі підстави скасування рішення суду є необґрунтованими, а сама апеляційна скарга не містить належного обґрунтування порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права чи інших доводів, які б надали підстави дійти висновків про незаконність судового рішення.

Відповідач 2 надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечив, зазначив, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просив залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Окрім того, зазначив що 20.09.2017 проведено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку з кадастровим №0524585600:01:006:0273 за ОСОБА_2. Номер запису про право в Державному реєстрі прав 22477485. Вважає, що даний факт унеможливлює поновлення договору оренди землі від 01.06.2011, укладеного між Тиврівською районною державною адміністрацією та ТОВ Селищанське . Крім того, на адресу Головного управління надійшов лист Міністерства юстиції України від 05.12.2017 № 7/33037-0-33-17/19К з повідомленням про прийняте рішення у формі наказу № 4494/7 від 29.11.2017 року Про відмову у задоволені скарги ТОВ Селищанське від 19.10.2017 № 285. Відтак, даний факт унеможливлює поновлення договору оренди землі від 01.06.2011 року, укладеного між Тиврівською районною державною адміністрацією та ТОВ Селищанське .

В судовому засіданні представник відповідача 2 висловився на підтримку власних доводів та заперечень.

Апелянт (позивач) та відповідач 1 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи поштовими повідомленнями з відмітками підприємства поштового зв'язку про вручення поштових відправлень, в судове засідання не з'явився (а.с.163-165).

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача 2, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву та заперечень на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

07.02.2011р. розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації № 44 Товариству з обмеженою відповідальністю Селищанське надано на умовах оренди терміном на 5 років на території Селищанської сільської ради непереоформлені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 48 шт. загальною площею 113,42 га з встановленням розміру орендної плати в розмірі 731 грн. за 1 ділянку (т.1, а.с. 25).

01.06.2011 р. між Тиврівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Селищанське (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_3 загальною площею 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1, а.с.20-22).

Пунктом 4 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (рілля) (п. 15 договору).

За умовами п.п. 33, 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Пунктом 40 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.12.2011р. №052450004001254.

Актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.06.2011 зафіксовано приймання-передачі об`єкта оренди. Акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками (т. 1, а.с. 23).

Відповідно до довідки виданої відділом Держкомзему у Тиврівському районі, земельним ділянкам, які належать громадянам ОСОБА_3, площею 2,6482 га присвоєно кадастровий номер 0524585600-01-006-0273 (т., а.с. 24).

04.10.2016р. ТОВ Селищанське подані до Тиврівської районної державної адміністрації, клопотання №221 та №222 щодо продовження дії договорів оренди.

Листом від 19.10.2016 №01/01-16/2166 Тиврівською районною державною адміністрацією повідомлено позивача про те, що для вивчення та вирішення даного питання необхідно надати проекти додаткових угод, згідно встановленими нормами чинного законодавства (т.1, а.с. 29).

26.10.2016р. позивачем подано відповідачу 1 клопотання № 238 з додатковими угодами, щодо продовження дії договорів оренди землі на території Яришівської сільської ради у кількості 15 земельних ділянок загальною площею 43,7980 га та на території Селищної сільської ради у кількості 30 земельних ділянок загальною площею 76,0453 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1, а.с. 246-250)

Листом №01/01-16/2391 від 17.11.2016р. позивачу надано відповідь в якій відповідач 1 посилається на те, що згідно п.5 ст.4 Закону України Про оренду землі (зі змінами від 20.09.2016р.) орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною. Так відповідно до абзацу 2, частини 1 статті 1285 Цивільного кодексу України (із змінами від 20.09.2016р.) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцем знаходження такої земельної ділянки. Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України «Про оренду землі» (зі змінами від 20.09.2016р.) особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку земельну ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації прав власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене відповідач, 1 порадив позивачу звернутись до особи, яка управляє спадщиною за місцем знаходження таких земельних ділянок. (т.1, а.с. 30)

З урахуванням встановлених господарським судом обставин справи здійснюючи апеляційний перегляд, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду виходить з наступного

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна чи розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що і договір, що змінюється чи розривається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

За ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України (далі за текстом - ЗК України), Законом України Про оренду землі .

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною 3 статті 2 ЗК України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, Кабінету Міністрів України доручено здійснити організаційні заходи щодо запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування та виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок, запроваджено, зокрема, обов'язкове укладання підприємствами, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, а також спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування.

На виконання Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" наказом Держкомзему України від 17.01.2000 № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), сторонами якого є виключно власник (ки) земельної (-их) частки (-ок) (паю) (-їв) як орендодавці та юридичні особи, які використовують землю для сільськогосподарських потреб як орендарі.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 із змінами. Статтею 3 вказаного Закону України передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до Закону у разі подання заяв про виділення власників земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (стаття 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"). Тобто, в подальшому для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку. Однак, вказаний обов'язок визначений лише для власників земельних часток.

Враховуючи положення пункту 3 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995 № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)", встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Виходячи з наведених положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних, нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом з тим, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах.

Крім того, колегією суддів встановлено, що дана земельна ділянка відповідно до договору оренди землі від 01.06.2011 між Тиврівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Селищанське знаходиться на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у випадку оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Відповідно до пункту 17 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказане також унеможливлює розроблення проекту землеустрою та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Водночас спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі невитребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов'язане виникнення права на розпорядження ними згідно з статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Згідно договору оренди землі від 01.11.2011р. об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 2,6482 га, в тому числі: - 2,6482 га ріллі (не витребувана земельна частка (пай) на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Відповідно до ч.9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1 ст.79-1 ЗК України).

Пунктом 3 ч.2 ст. 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.3, ч.4 ст. 79-1 ЗК України).

Таким чином, право власності на такий об'єкт нерухомого майна, як земельна ділянка є речовим правом, що визначається та регламентується Цивільним кодексом України, тобто з моменту набуття землею статусу об'єкта цивільних прав, щодо неї можливо здійснювати юридично значущі дії (в тому числі і передавати в оренду) - тоді такі відносини стають цивільно-правовими.

В силу ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних частко (паїв)" та згідно п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 №122,Тиврівській районній державній адміністрації надано право передавати в оренду земельні ділянки, до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В той же час земельною часткою - паєм є умовна частка угідь, які були передані в колективну власність сільськогосподарським підприємствам, така частка не має чітко визначених меж та розміру (розмір визначається в умовних кадастрових гектарах), відтак пай за своєю правовою природою це ще не земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, а право вимагати виділення в натурі певної земельної ділянки.

Таким чином, Тиврівській районній державній адміністрації законом надано право передавати такі землі в оренду, однак згідно вимог законодавства для здійснення законної передачі земельної частки (паю) в оренду, така земельна частка (пай) має бути спочатку сформована, як об'єкт цивільних прав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що в договорі оренди землі від 01.06.2011 відсутня така істотна умова договору як об'єкт оренди, оскільки як вже зазначалось земельна ділянка є об'єктом цивільних прав з моменту її формування та відповідно присвоєння кадастрового номера.

Крім того, ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватись в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

В п. 8 договору оренди зазначено, що договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, в договорі оренди землі від 01.06.2011 відсутнє належне визначення такої істотної умови, як строк дії договору.

Разом з тим, 05.06.2011 позивачем та відповідачем 1 було складено та підписано акт прийому - передачі земельної ділянки в якому не вказано індивідуалізуючих ознак об'єкта оренди - земельної ділянки таких як площа.

Також позивачем додано до матеріалів справи копію акту визначення меж земельної ділянки (на місцевості), з якої вбачається про те, що вказаний акт не підписаний сторонами та не містить дати складання (т. 1 а.с. 27).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує, що договір оренди землі від 01.06.2011 на момент укладення суперечили законодавству України, зокрема ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не містили всіх необхідних визначених законом істотних умов.

Щодо посилань відповідачів на те, що управління земельною ділянкою, яка входила до складу спадщини за відсутністю спадкоємців згідно із ч.1 ст.1285 ЦК України має здійснювати сільська, селищна, міська рада, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської (селищної), міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання її власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відомо їх місцезнаходження.

Частину першу статті 1285 ЦК України, доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016, а саме: "У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки" Даний Закон України відповідно до п.1 Розділу ІІ "Перехідні положення" набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 19.10.2016, однак як встановлено матеріалами справи позивач вперше звернувся з клопотанням про продовження дії договору оренди 04.10.2016, тобто до вступу вищезгаданого Закону України в дію.

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності жодного судового рішення про визнання спадщини відумерлою, стосовно земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0273, площею 2,6482 га.

Щодо посилань позивача, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273 площею 2,6482 га, є державною власністю з посиланням на відомості зазначені в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом орендодавцем за договором, станом на дату його укладення, була Тиврівська районна державна адміністрація, що узгоджувалось з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору.

Проте, як встановлено матеріалами справи Тиврівська районна державна адміністрація не встановила належний правовий статус невитребуваної земельної частки (паю), що належить покійній ОСОБА_3, загальною площею 2,6482 га за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273 всупереч норм Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , а отже в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка залишилася у державній власності.

Судом враховується те, що Законом України від 06.09.2012 р. № 5245-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (який набрав чинності 01.01.2013 р.) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 р. повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України). Таким чином, з 01.01.2013 р. від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. за №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади останній постановив (…) утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. за №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Водночас, як встановлено судом 2,6482 га ріллі є невитребуваною земельною часткою (паєм), підстав вважати її державною власністю з урахуванням всіх обставин та належних та допустимих доказів немає, а отже Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не може бути розпорядником таких земель.

Отже, вимога позивача про визначення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011р. не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призведе до поновлення порушеного права позивача, і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який являється елементом правової оцінки спірних правовідносин в контексті заявленого предмету позовних вимог.

Частиною 5 статті 4 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Статтею 19 Закону України Про оренду землі визначено, що особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки, тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою за межами населеного пункту, за відсутності спадкоємців, з урахуванням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) має здійснювати районні державні адміністрації.

Поряд з цим, суд відзначає, що сторони не подали в матеріали справи докази про те, що земельна ділянка, яка була предметом договору оренди 01.06.2011р. прийнята спадкоємцем, або прийнято рішення суду про визнання вказаної земельної ділянки відумерлою спадщиною.

Окрім того, згідно ч.3 ст.19 Закону України Про оренду землі , строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років. Тому поновлення договору оренду від 01.06.2011 в редакції додаткової угоди вказаній в позовній заяві суперечило б ч.3 ст.19 Закону України Про оренду землі .

Колегією суддів встановлено, що рішенням 10 сесії 7 скликання Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області №155 від 09.12.2016 "Про передачу в оренду земельних часток-паїв, розташованих на території Селищенської сільської ради, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом іза законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини" вищевказані земельні частки - паї передані в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та Фермерському господарству "Зерно-А".

Станом на день розгляду справи, на вказані земельні ділянки зареєстровано право оренди із строком дії 10 років з правом пролонгації.

20.09.2017 проведено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) на земельну ділянку з кадастровим №0524585600:01:006:0273 за ОСОБА_2. Номер запису про право в Державному реєстрі прав 22477485.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 05.01.2018 в розділі - інформація про власників (користувачів) земельної ділянки за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273 зазначено - Тиврівська районна державна адміністрація (а.с. 141 т.2).

Таким чином, відповідно до доказів, наявних в матеріалах справи та вищевказаних норм законодавства особою, яка вправі управляти спадщиною, а відтак і укладати договір оренди як орендодавець щодо невитребуваної земельної частки (паю) померлій ОСОБА_3 за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району має бути районна державна адміністрація, в даному випадку Тиврівська районна державна адміністрація у відповідності до приписів ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо відмови в задоволені вимоги про продовження договору оренди землі від 01.06.2011 укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" та Тиврівської районної державної адміністрації, строком на 5 років.

Більш того, у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленою цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. При цьому, частина 1 наведеної норми регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, частина 6 - підстави поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди. У розумінні зазначених приписів для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: 1) орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; 2) орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; 4) орендодавець упродовж місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди, а саме: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тобто для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; 2) орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; 3) відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; 4) сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 25.05.16 у справі №911/1707/15, від 13.04.16 у справі №6-2027цс15, від 25.02.15 у справі №6-219цс14.

Отже, частини перша-п'ята ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (переважне право добросовісного орендаря на укладення договору на новий строк) та частини шоста-дев'ята цієї статті (поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах), регламентують різні за змістом та взаємовиключні відносини та одночасне їх застосування є некоректним.

Позивач вказав, що 04.10.2016 та 27.10.2016 звертався до Тиврівської районної державної адміністрації з двома клопотаннями №222 та №238 про продовження договорів оренди землі на новий строк - 5 (п'ять) років.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач мав намір скористатися правом добросовісного орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк що регламентується частинами першою-п'ятою ст. 33 Закону України "Про оренду землі", що виключає застосування до відносин сторін механізму, передбаченого частинами шостою-дев'ятою цієї статті. Відтак, вимога позивача про визнання договорів оренди продовженими не відповідає дійсним взаємовідносинам учасників провадження.

Таким чином, в клопотаннях йшлося не про поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк, а про укладення договору оренди на інший новий строк, тобто в порядку частин першої та другої ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яке за законом може бути здійснено як реалізація преважного права добросовісного орендаря шляхом укладення додаткової угоди.

Отже, переважне право у позивача відсутнє, враховуючи приписи законодавства, що регулюють правовідносини пов`язані з орендою земельних часток (паїв).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 03 квітня 2017 року між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди щодо земельної ділянки за кадастровим номером 0524585600:01:006:0273, площа - 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищенської сілської ради Тиврівського району Вінницької області за межами населеного пункту с.Селище Тиврівського району.

Вказаний договір та запис про державну реєстрацію права оренди в державному реєстрі на момент розгляд у справи в суді апеляційної інстанції є не оскарженими та не визнані недійсними (скасованими) у встановленому законом порядку, а відтак є чинними та такими, що створюють для його сторін певні права та обов'язки.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач не надав суду докази визнання судом недійсним договору оренди землі від 03.04.2017 укладеного Селищанською сільською радою з громадянином ОСОБА_2.

Окрім того, згідно ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі", строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути менший як 7 років. Тому поновлення договору оренду від 01.06.2011 в редакції додаткової угоди вказаній в позовній заяві суперечило б ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі".

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р. (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення-гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, обраний спосіб захисту не зможе відновити порушене право позивача, за умови наявності укладеного договору оренди земельної ділянки від 03.04.2017 р., зареєстрованих на момент прийняття рішення у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Селищанське" у позові.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Скаржником належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у судовому рішенні, що оскаржується.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 269, 270, 273, 275, 281-284, п. 9 розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 21.11.2017 у справі № 902/619/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК України.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Повний текст постанови складено 06.02.2018