Рішення

від 20.11.2017 по справі 926/2604/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р. Справа № 926/2604/17

За позовом Фермерського господарства Колос , с. Путрине Кельменецького району Чернівецької області

до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області

про визнання права постійного користування

Суддя О.В. Гончарук

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 27.06.2017;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 21.08.2017;

від третьої особи - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: фермерське господарство Колос звернулось з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в якому просило:

- визнати за ФГ Колос право постійного користування земельною ділянкою, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000, та яка знаходиться в межах Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище Коноплесько ;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області зареєструвати (в державного кадастрового реєстратора) право постійного користування земельною ділянкою №1, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим № 1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000 та присвоїти земельній ділянці №1 кадастровий номер у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 10.08.2017 (суддя Скрипничук І.В.) порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 05.08.2017. Одночасно, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Перковецьку сільську раду.

Ухвалою суду від 05.09.2017 задоволено клопотання позивача про зміну предмету позову, за яким позивач просив:

- визнати землекористувачем земельної ділянки №1 площею 19,77 га, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ №001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000, місце розташування якої в межах Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище Коноплесько , за ФГ Колос ;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області зареєструвати (в державного кадастрового реєстратора) право постійного користування земельною ділянкою №1, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області віл 22.02.2000 та присвоїти земельній ділянці №1 кадастровий номер у відповідності до вимог чинного законодавства.

18 вересня 2017 року справу передано для розгляду судді Гончаруку О.В.

Ухвалою від 27.09.2017, за клопотанням відповідача, розгляд справи відкладено на 02.11.2017.

Ухвалою від 02.11.2017 відкладено розгляд справи на 16.11.2017 та задоволено клопотання представника позивача (вх. 3542) про зміну предмета позову, в якому просить:

- визнати право постійного користування земельною ділянкою №1, площею 19,77 га, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ №001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000, місце розташування якої в межах Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище Коноплесько , за ФГ Колос , код ЄДРПОУ 30869024.

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області зареєструвати земельну ділянку №1, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000 та присвоїти земельній ділянці №1 кадастровий номер у відповідності до вимог чинного законодавства.

16 листопада 2017 року через канцелярію господарського суду Чернівецької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. 3718), в якому відповідач позов не визнає, оскільки вважає, що право постійного користування земельною ділянкою належало фізичній особі (ОСОБА_3О.), а не фермерському господарству Колос .

Присутній у судовому засіданні 16.11.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 20.11.2017.

На день розгляду справи, 20.11.2017, представник позивача підтримав позицію щодо необхідності задоволення позову з підстав, зазначених у позовній заяві, а представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на обставини та на законодавство, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Неявка представника третьої особи у судові засідання не перешкоджає вирішенню спору, оскільки третю особу належним чином повідомлено про час та дату розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення VIII сесії XXIII скликання Кельменецької районної Ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22 лютого 2000 року для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею площею 30 га, що розташована на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької, області урочище Коноплесько (надалі - Державний акт на право постійного користування землею).

08 березня 2010 року громадянин України - ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим внесено зміни до Статуту фермерського господарства Колос , зокрема щодо зміни керівника цього господарства та зареєстровано Статут в новій редакції.

01 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив зареєструвати за ним земельну ділянку площею 19,77 га, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Кельменецький район, Перковецька сільська рада.

У листі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 09.06.2017, адресованому новому керівнику ФГ Колос - ОСОБА_4 здійснюється посилання на статті 31, 137 Земельного кодексу України та зазначається про те, що ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею площею 30 га, яка розташована на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище Коноплесько . Будь-яких висновків та відповідей, які мають значення для даного спору, зазначений лист не містить.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (чинного на момент створення ФГ Колос та у редакції, що діяла на момент створення ФГ), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

Згідно зі статтею 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у відповідній редакції) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Право власності або право постійного користування землею, згідно з приписами статті 23 Земельного кодексу від України 18.12.1990, посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За приписами частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування ; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

При цьому, за Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 положення вищенаведеного пункту щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано неконституційним.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26.09.2011 у справі №6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 N449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Разом з тим, позивачем не враховано, що вищенаведене могло бути застосовано лише до 08.03.2010, тобто до смерті землекористувача ОСОБА_3, а законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті землекористувача.

Суд наголошує на тому, що в межах даної справи відсутній спір щодо наявності або відсутності у ОСОБА_3 на час його життя права постійного користування у відповідності до Державного акту, тому зазначене Рішення до спірних правовідносин не застосовується.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Статтею 1225 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

У розумінні наведених приписів законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15.

За таких обставин, оцінюючи наявний в матеріалах справи Державний акт на право постійного користування, господарський суд констатує, що зазначений акт 08.03.2010 втратив свою чинність у зв'язку зі смертю ОСОБА_3

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, зокрема, визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що для визнання у судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою саме за позивачем як за юридичною особою, необхідно щоб таке право передбачалось чинним на момент вирішення спору законодавством та щоб таке право підлягало порушенню або оспорювалось іншою особою - відповідачем у справі (наявність спору про право).

Зі змісту вищезазначеної частини 2 статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що позивач не відноситься до жодної з перелічених у ній категорії осіб, тому безпідставно просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 1 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. При цьому частиною 2 цієї ж статті встановлено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З цієї правової норми витікає, що фермерські господарства наділені можливостями щодо: набуття у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку (як юридична особа); виключно володіння та користування земельною ділянкою, що належить на праві приватної власності громадянам - членам цього фермерського господарства; використання земельної ділянки фермерським господарством на умовах оренди.

Тобто, чинне на момент вирішення спору законодавство повністю виключає можливість перебування, а відповідно і набуття за фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Як мінімум, для виникнення у фермерського господарства статусу законного землекористувача (тільки щодо володіння і користування) земельною ділянкою така земельна ділянка повинна перебувати у власності одного з членів цього фермерського господарства.

Частиною 4 статті 13 Закону України Про феремерське господарство передбачено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Таким чином, державою створено сприятливі умови для набуття права власності на земельні ділянки надані членам фермерських господарств у постійне користування. Реалізація цього права могла би позбавити правової невизначеності щодо можливостей користування зазначеними землями і власне члени ФГ Колос не позбавлені до цього часу переважного права на викуп спірної земельної ділянки.

Щодо спору про право, то з листа Головного управління Держгеокадасту у Чернівецькій області від 09.06.2017 не вбачається, що Держгеокадастром невизнається або оспорюється право постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством Колос .

Позивачем додано до матеріалів справи докази сплати земельного податку та довідку сільської ради про використання ФГ Колос спірної земельної ділянки і суд погоджується з позивачем, що він дійсно міг фактично користувалися земельною ділянкою площею 30 га, розташованою на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області урочище Коноплесько (земельна ділянка згідно Державним актом на право постійного користування землею), проте таке користування не породжує правових наслідків у вигляді набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою.

Господарський суд не погоджується з посиланнями позивача, як на одну з підстав задоволення позову, на практику Європейського суду з прав людини, виходячи з того, що у справі Рисовський проти України (за заявою №29979/04, остаточне рішення від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини встановив порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пов'язані з незабезпеченням виконання судового рішення; відсутністю достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень; незалучення заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення; непослідовним і нескоординованим відношенням суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника, що створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

При цьому, у пункті 46 цього Рішення, на яке посилається позивач, вирішувалось виключно процесуальне для Європейського суду з прав людини питання, за яким визнано повноваження власника фермерського господарства подати скаргу особисто, оскільки, на думку ЄСПЛ, існує тісний зв'язок між правосуб'єктністю заявника як фізичної особи та як власника товариства, що не входить до предмету спору у справі про визнання право постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову, а наведені позивачем доводи спростовуються вищезазначеними вимогами законодавства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення підписано 27.11.2017.

Суддя О.В. Гончарук