Постанова

від 13.03.2018 по справі 926/2604/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. Справа № 926/2604/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Мирутенко О.Л.

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу фермерського господарства "Колос" (надалі ФГ "Колос"), б/н від 07.12.2017 (вх. № ЛАГС 01-05/6098/17 від 22.12.2017)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2017, суддя О.В. Гончарук, повний текст складено 27.11.2017

у справі № 926/2604/17

за позовом : ФГ "Колос", с. Путрине, Кельменецький район, Чернівецька область

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, с. Перковець, Кельменецький район, Чернівецька область

про визнання права постійного користування,

за участю учасників справи:

від позивача: Мельничук М.М. - керівник

від відповідача: Смутняк О.В. - представник (доручення від 05.01.2017р.)

від третьої особи: не з'явився

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

10.08.2017 ФГ "Колос" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання за ФГ "Колос" право постійного користування земельною ділянкою, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим №1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000, та яка знаходиться в межах Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище "Коноплесько"; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області зареєструвати (в державного кадастрового реєстратора) право постійного користування земельною ділянкою №1, що посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ № 001061 від 16.01.2002 за реєстровим № 1, який виданий на підставі рішення VІІІ сесії ХХІІІ скликання Кельменецької районної ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000р. та присвоїти земельній ділянці №1 кадастровий номер у відповідності до вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2017 у справі № 926/2604/17 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський виходив з того, що у даній справі не встановлено обставин про переоформлення ОСОБА_4 права постійного користування землею на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ Колос , оскільки вищенаведене могло бути застосовано лише до 08.03.2010, тобто до смерті землекористувача ОСОБА_4, а чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті землекористувача до фермерського господарства. Відтак, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням, ФГ Колос подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач не має на меті здійснити перехід (відчуження) права постійного користування землею від однієї особи до іншої, а навпаки, позивач хоче узаконити те, що по праву належить йому, оскільки, на думку апелянта, з моменту отримання земельної ділянки та проведення державної реєстрації фермерського господарства, землекористувачем виступає саме ФГ Колос , а не фізична особа ОСОБА_4, і саме ФГ Колос , з моменту його створення, є платником сплати земельного податку.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві (зареєстрований в канцелярії суду за вх№01-04/363/18 від 17.01.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, причини неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату час і місце розгляду справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

На підставі рішення VIII сесії XXIII скликання Кельменецької районної Ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000 для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_4 видано державний акт серії І-ЧВ №001061 на право постійного користування землею площею 30 га, що розташована на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької, області урочище "Коноплесько", який зареєстрований 16.01.2002 за реєстровим № 1 (а.с. 42, 55).

15.03.2000 було створено Селянське (фермерське) господарство Колос (а.с. 54).

Як стверджує позивач, з моменту отримання державного акту на право постійного користування землею площею 30 га, вказана земельна ділянка використовується ФГ Колос для ведення фермерського господарства.

08.03.2010 громадянин України - ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим 10.06.2011 внесено зміни до Статуту фермерського господарства "Колос", зокрема щодо зміни керівника цього господарства та зареєстровано Статут в новій редакції (а.с. 18-24, 52-53).

01.06.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зареєструвати за ним земельну ділянку площею 19,77 га, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Кельменецький район, Перковецька сільська рада (а.с. 25-26).

У відповідь на дана заяву, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області листом від 09.06.2017, адресованому новому керівнику ФГ "Колос" - Мельничук М.М., пославшись на статті 31, 137 Земельного кодексу України, зазначив, що ОСОБА_4 видано державний акт на право постійного користування землею площею 30 га, яка розташована на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, урочище "Коноплесько" (а.с. 27).

Позивач, вважаючи, що відповідач не визнає за ФГ Колос право постійного користування земельною ділянкою, що посвідчується державним актом серії І-ЧВ №001061 від 16.01.2002, чим порушує право позивача, як користувача земельної ділянку, на державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з вказаним позовом.

В свою чергу відповідач проти позову заперечив. Зокрема, зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою належало фізичній особі (ОСОБА_4.), а не фермерському господарству "Колос". Відтак, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Приписами ст.7 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції чинної на момент прийняття рішення Кельменецької районної Ради народних депутатів від 22.02.2000р.) передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ "Колос") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно з ч.5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ "Колос" ) на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Як зазначалося вище, громадянину ОСОБА_4 на підставі рішення VIII сесії XXIII скликання Кельменецької районної Ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 22.02.2000 було видано державний акт серії І-ЧВ №001061 на право постійного користування землею площею 30 га для ведення селянського (фермерського) господарства. 15.03.2000 було створено Селянське (фермерське) господарство Колос .

За приписами ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

При цьому, за Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 положення вищенаведеного пункту щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано неконституційним.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26.09.2011 у справі №6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Проте, судом у даній справі не встановлено обставин про переоформлення ОСОБА_4 права постійного користування землею на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ Колос , оскільки вищенаведене могло бути застосовано лише до 08.03.2010р., тобто до смерті землекористувача ОСОБА_4, а чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті землекористувача.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із ч.1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Разом з тим, ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

У розумінні наведених приписів законодавства, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України, від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15.

Наведеним спростовується посилання скаржника щодо можливості переоформлення право постійного користування на землю на фермерське господарство, як юридичну особу.

Щодо твердження скаржника про те, що саме ФГ Колос з моменту створення здійснює оподаткування земельної ділянки, доказом чого є квитанції про сплату земельного податку та довідка сільської ради про використання ФГ "Колос" спірної земельної ділянки, то суд погоджується з позивачем, що він дійсно міг фактично користуватися земельною ділянкою площею 30 га, розташованою на території Перковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області урочище "Коноплесько" (земельна ділянка згідно Державним актом на право постійного користування землею), проте таке користування не породжує правових наслідків у вигляді набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, зокрема, визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України (в редакції чинної на момент прийняття судом рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що для визнання у судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою саме за позивачем як за юридичною особою, необхідно щоб таке право передбачалось чинним на момент вирішення спору законодавством та щоб таке право оспорювалось іншою особою - відповідачем у справі (наявність спору про право).

Зі змісту вищезазначеної ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вбачається, що позивач не відноситься до жодної з перелічених у ній категорії осіб, тому безпідставно просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. При цьому частиною 2 цієї ж статті встановлено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З цієї правової норми вбачається, що фермерські господарства наділені можливостями щодо: набуття у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку (як юридична особа); виключно володіння та користування земельною ділянкою, що належить на праві приватної власності громадянам - членам цього фермерського господарства; використання земельної ділянки фермерським господарством на умовах оренди.

Тобто, для виникнення у фермерського господарства статусу законного землекористувача (тільки щодо володіння і користування) земельною ділянкою така земельна ділянка повинна перебувати у власності одного з членів цього фермерського господарства. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

А чинне, на момент вирішення спору, законодавство повністю виключає можливість перебування, а відповідно і набуття за фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що ФГ Колос не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею у відповідності до чинного законодавства.

Щодо посилання скаржника, як на одну з підстав задоволення позову, на практику Європейського суду з прав людини, то колегія суддів зазначає, що у справі "Рисовський проти України" (за заявою №29979/04, остаточне рішення від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини встановив порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пов'язані з незабезпеченням виконання судового рішення; відсутністю достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень; незалучення заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення; непослідовним і нескоординованим відношенням суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника, що створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

При цьому, у пункті 46 цього Рішення, на яке посилається позивач, вирішувалось виключно процесуальне для Європейського суду з прав людини питання, за яким визнано повноваження власника фермерського господарства подати скаргу особисто, оскільки, на думку ЄСПЛ, існує тісний зв'язок між правосуб'єктністю заявника як фізичної особи та як власника товариства, що не входить до предмету спору у справі про визнання право постійного користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та не доведеність позовних вимог, в зв'язку з чим позов до задоволення не підлягає.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами заперечено доводи апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 20.11.2017р. у справі № 926/2604/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

О.Л. Мирутенко