Постанова

від 22.11.2017 по справі 910/10382/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа№ 910/10382/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Кваснюк М.Г. - довіреність №40/10 від 17.10.2017

від відповідача: Коновал Д.В. - довіреність №17 від 17.10.2017

Івахно Л.Ю. - витяг з ЄДРЮОФОПГФ від 17.07.2017

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Булгаковський" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017

у справі № 910/10382/17 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Приватного підприємства Фірма "Віктор"

до Обслуговуючого кооперативу "Булгаковський"

про стягнення 246 304,85 грн.

В судовому засіданні 22.11.2017 відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Приватне підприємство Фірма "Віктор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Булгаковський" про стягнення 246 304,85 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору позики №30-07 від 06.05.2015 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 150000,00 грн., що є еквівалентом 7140,80 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладення даного договору, однак, відповідач суму позики не повернув, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 185875,02 грн., що є еквівалентом 7140,80 доларів США на момент подачі позову та 55223,07 грн. заборгованості по процентам за користування чужими коштами. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5206,76 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що позивачем не надано доказів перерахування відповідачу обумовленої договором суми позики, оскільки у платіжному дорученні в графі призначення платежу вказано безпроцентна поворотна фінансова допомога зг. договору №30-07 від 30.07.2015р. , в той час як вимоги у справі заявлені на підставі договору позики №30-07 від 06.05.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/10382/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Булгаковський" на користь Приватного підприємства Фірма "Віктор" заборгованість у розмірі 169 030,45 грн., 3% річних у розмірі 4 959,77 грн. та судовий збір у розмірі 2 609,84 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована не відповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Апелянт вважає, що договір позики №30-07 від 06.05.2015, підписаний між сторонами, є неукладеним, оскільки кошти по ньому не перераховувались.

Надане позивачем платіжне доручення №231 від 30.07.2015 на суму 150 000,00 грн., на думку апелянта, свідчить про перерахування відповідачу безпроцентної фінансової допомоги згідно договору №30-07 від 30.07.2015, який між сторонами не укладався.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 19.09.2017р. апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва, останній раз на 22.11.2017.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.11.2017 підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.11.2017 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.05.2015 між Приватним підприємством Фірма "Віктор" (позикодавець) та Обслуговуючим кооперативом "Булгаковський" (позичальник) було підписано договір позики №30-07 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим договором позикодавець перерахував у користування позичальнику, а позичальник прийняв у користування від позикодавця грошові кошти у сумі 150 000,00 грн., що є еквівалентом 7140,80 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору (1 долар США = 21,006 грн.).

Пунктом 2 Договору позики передбачено, що позичальник зобов'язується повернути суму грошових коштів, еквівалентну 7140,80 доларів США, зазначену в п. 1 договору, переведену в національну валюту України гривню згідно валютного курсу Національного банку України на момент повернення коштів до 30.06.2016.

За змістом п.п. 3, 4 Договору позики повернення має бути здійснене шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника. Позика вважається повернутою в момент перерахування позикодавцеві грошей в сумі, що еквівалентна 7140,80 доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленого на момент перерахування коштів позичальнику.

За правовою природою Договір №30-07 від 06.05.2015 є договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, з наведених положень законодавства слідує, що договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, що виступають предметом зазначеного договору.

При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним.

Якщо судом встановлено факт отримання позичальником меншої кількості грошей або "родових" речей, ніж вказано у договорі, спірний договір вважається укладеним на фактично одержану позичальником кількість грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов Договору позики позивачем перераховано на рахунок відповідача 150 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №231 від 30.07.2015.

За умовами Договору позикодавець зобов'язався перерахувати позичальнику грошові кошти, що є еквівалентом 7140,80 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору.

З огляду на те, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, що виступають предметом зазначеного договору, а станом на 30.07.2015 (дата перерахування грошових коштів відповідачу) офіційний курс гривні до долару США становив 22,07 грн. за 1 долар США, суд дійшов висновку, що Договір позики №30-07 від 06.05.2015 є фактично укладеним на суму 6796,56 доларів США (а не 7140,80 доларів США як зазначено в Договорі).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, у п.2 Договору позики сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути суму грошових коштів, еквівалентну 7140,80 доларів США, зазначену в п. 1 договору, переведену в національну валюту України гривню згідно валютного курсу Національного банку України на момент повернення коштів до 30.06.2016.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Отже, в силу приписів ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2 Договору позики, останнім днем виконання зобов'язання відповідача з повернення отриманої суми позики було 29.06.2016, а відтак не пізніше 29.06.2016 відповідач зобов'язаний був повернути позивачу суму коштів, еквівалентну 6796,56 доларів США, переведену в національну валюту України гривню згідно валютного курсу Національного банку України.

Станом на 29.06.2016 офіційний курс долару США до гривні складав 24,87 грн. за один долар, а відтак на останній день строку, коли відповідач мав повернути отриману суму позики, еквівалентом 6796,56 доларів США була сума коштів у розмірі 169 030,45 грн.

Однак, як свідчать обставини справи, в порушення умов Договору та вимог законодавства відповідач свої зобов'язання з повернення суми позики не виконав, у зв'язку з чим з 30.06.2016 у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 169 030,45 грн.

Доводи апелянта про ненадання позивачем доказів перерахування коштів за договором №30-07 від 06.05.2015 є необґрунтованими, оскільки на підтвердження виконання зобов'язання по даному договору позивачем надано платіжне доручення №231 від 30.07.2015 про перерахування відповідачеві 150 000,00 грн.

Сплачена позивачем сума узгоджується з умовами договору, який міститься в матеріалах справи та підписаний уповноваженими представниками сторін.

Щодо призначення платежу у вказаному платіжному дорученні (безпроцентна поворотна фінансова допомога зг. Договору №30-07 від 30.07.2015р.), відповідач у судовому засіданні надав пояснення про допущену описку при заповненні призначення платежу та відсутність будь-яких інших укладених з відповідачем договорів позики.

Твердження апелянта про укладення іншого договору позики або інших договірних відносин між позивачем та відповідачем не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відтак апелянтом не надано, а матеріали справи не містять доказів існування іншого договору позики, а саме №30-07 від 30.07.2015.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем отриманих від позивача коштів згідно платіжного доручення №231 від 30.07.2015.

За встановлених обставин висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення суми позики в розмірі 169 030,45 грн. є вірними та обґрунтованими, відповідно в решті вимог про стягнення 16 844,57 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки умовами Договору позики №30-07 від 06.05.2015 не визначено розміру і порядку одержання процентів, а в платіжному доручення №231 від 30.07.2015, на яке позивач посилається як на доказ надання позики, зазначено, що даний договір позики є безпроцентним, підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні.

За прострочення виконання відповідачем обов'язку з повернення отриманої позики, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5206,76 грн. за період прострочення з 30.06.2016 по 21.06.2017, виходячи із суми заборгованості у розмірі 177 448,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення 3% річних, виходячи із встановленого судом розміру простроченого грошового зобов'язання в сумі 169 030,45 грн., в межах визначеного позивачем періоду нарахування, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 4 959,77 грн. 3% річних, відповідно в решті заявлених вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Булгаковський" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/10382/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/10382/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10382/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко