Постанова

від 23.11.2017 по справі 910/5702/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р. Справа№ 910/5702/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Корсакової Г.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.11.2017 по справі №910/5702/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Консул-Партнер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017

у справі №910/5702/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Консул-Партнер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "ВІП-Гатунок"

про зобов'язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Консул-Партнер" про зобов'язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне підприємство "Консул-Партнер" незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості, без будь-яких правовстановлюючих документів, чим, за твердженням прокуратури, завдається шкода інтересам територіальної громади міста Києва та порушуються інтереси держави, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню Київській міський раді з приведенням її у придатний для використання стан на підставі ст.212 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/5702/17 позовні вимоги задоволено, зобов'язано Приватне підприємство Консул-Партнер повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Срібнокільській у Дарницькому районі міста Києва (обліковий код 90:007:0074), привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходи з наступного:

- права та обов'язки не можуть виникати з неіснуючого рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 у цивільній справі за позовом Приватного підприємства ВІП-Гатунок до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно: торгівельний комплекс з закладом громадського харчування загальною площею 587,6 кв.м. та літній майданчик з навісом загальною площею 197,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Срібнокільська, 3-Є, як на окремий об'єкт нерухомого майна;

- подані Приватним підприємством "Консул-Партнер" до суду декларація про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015, містять дефекти, зумовлені наявністю у них інформації, яка не відповідає дійсності (належність спірного нерухомого майна відповідачу на праві власності), та останні є такими, що суперечать законодавству України, - ст.ст. 317, 658 Цивільного кодексу України;

- оскільки спірний об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці за адресою: м. Київ вул. Срібнокільська, 3-Є, що не була належним чином відведена для цієї мети, тобто, об'єкт нерухомості є самочинним, а тому в силу ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України право власності у ПП "Консул-Партнер" або інших осіб не виникало, у зв'язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство Консул-Партнер звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Прокуратурою та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано відзиви на апеляційну скаргу та письмові пояснення, в яких просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Київська міська рада та Приватне підприємство "ВІП-Гатунок" не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Приватним підприємством ВІП-Гатунок було зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587.6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 3-Є на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011.

В подальшому, Приватним підприємством ВІП-Гатунок було відчужене право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська. буд. 3-Є на користь Приватного підприємства Консул-Партнер шляхом укладення договорів купівлі-продажу від 06.10.2011 та від 11.10.2011, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за №2377 та №2429 відповідно.

За результатами проведення Приватним підприємством Консул-Партнер реконструкції торгівельного центру із закладом громадського харчування з влаштуванням антресолі та переобладнанням технічного поверху за адресою: м. Київ. вул. Срібнокільська. буд. 3-Є Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №КВ 143152990194 від 26.10.2015 (а.с.39-43 т.1).

02.11.2015 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації №КВ143152990194 від 26.10.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Приватному підприємству Консул-Партнер видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015 та зареєстровано право власності на торгівельний комплекс із закладом громадського харчування (літера А), загальною площею 2 098,7 кв.м. за адресою: м. Київ. вул. Срібнокільська. буд. 3-Є (а.с.44-47 т.1).

15.03.2017 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт обстеження земельної ділянки №17-0348-02, в якому зафіксовано, що на земельній ділянці, орієнтовною площею 0.1 га. за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 3-Є, розміщена капітальна будівля, в якій функціонує заклад громадського харчування (піцерія). У свою чергу, згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка, на якій розміщено вказаний заклад обліковується як землі не надані у власність чи користування (код ділянки 90:007:0074) (а.с.21-22 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі поданого прокурором листа Святошинського районного суду міста Києва №01/731/2017Вих/Ка-17 від 15.05.2017 прийшов до висновків про відсутність існування зазначеного рішення суду, що унеможливлює виникнення прав та обов'язків на нерухоме майно у Приватного підприємства Віп-Гатунок .

Однак, підчас дослідження матеріалів справи судовою колегією встановлено відсутність листа Святошинського районного суду міста Києва №01/731/2017Вих/Ка-17 від 15.05.2017, в зв'язку з чим в процесі розгляду даної справи було направлено судовий запит до Святошинського районного суду міста Києва з проханням надати Київському апеляційному господарському суду письмову інформацію стосовно того чи перебувала у провадженні Святошинського районного суду міста Києва справа за позовом ПП "ВІП - Гатунок" до ОСОБА_2 про визнання права власності та чи наявне судове рішення по зазначеній справі.

02.10.2017 через відділ документального забезпечення суду надійшов лист від Святошинського районного суду міста Києва (від 02.10.2017 № 01/1302/2017Вих/Ка-17) за підписом голови Святошинського районного суду міста Києва. За змістом зазначеного листа повідомлено: …що в провадженні Святошинського районного суду міста Києва за головуванням судді Кривов'яза А.П. знаходилась справа №2/4489/10 за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Рішенням суду від 05.07.2011 позов задоволено частково. Визнано право власності за ПП "ВІП-Гатунок" на нерухоме майно: торгівельний комплекс із закладом громадського харчування, загальною площею 587,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 3-Є, як на окремий об'єкт нерухомого майна. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено .

Крім того, у листі зазначено, що на даний час справа розглянута по суті та передана до архіву суду на зберігання. (м. Київ, вул. Якуба Коласа, 27-А).

При цьому, до зазначеного листа назване рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10 не приєднано.

В зв'язку з чим, 10.10.17 було направлено судовий запит до Святошинського районного суду міста Києва з проханням надати Київському апеляційному господарському суду належним чином засвідчену копію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10, на яке здійснено посилання у листі Святошинського районного суду міста Києва (26.09.2017 №01/1276/2017Вих/Ка-17).

23.10.2017 через відділ документального забезпечення суду надійшов лист від Святошинського районного суду міста Києва (від 17.10.2017 №01/1346/2017Вих/Ка-17) з належним чином засвідченою копією рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2011 по справі №2/4489/10 за позовом ПП "ВІП-Гатунок" до ОСОБА_2 про визнання права власності (а.с.133-136 т.2).

З даного рішення районного суду від 05.07.2011 вбачається, що позовні вимоги ПП ВІП-Гатунок було задоволено частково, визнано право власності на нерухоме майно: торгівельний майданчик із закладом громадського харчування загальною площею 587.6 кв.м. та літній майданчик з навісом, загальною площею 197.0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Срібнокільська. 3-Є.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений нрава власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на момент реєстрації права власності) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

У частині 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вказується, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності у ПП ВІП-Гатунок права на державну реєстрацію права власності і на подальше відчуження нерухомого майна не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам ст.41 Конституції України.

Зважаючи на встановлені обставини, декларація про готовність об'єкта до експлуатації №КВ 143152990194 від 26.10.2015 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 46776013 від 02.11.2015 є такими, що відповідають чинному законодавству України, - ст.ст. 317, 658 Цивільного кодексу України.

На підставі вищевстановленого, судова колегія приходить до висновку, що ПП Консул-Партнер набуло право власності на нерухоме майно: торгівельний комплекс із закладом громадського харчування (літера А), загальною площею 2 098.7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська. буд. 3-Є та є законним власником вказаного майна.

Відповідно до приписів ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатам аукціону.

Статтею 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.124 Земельного кодексу України (в редакції на момент звернення з даним позовом) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтаю122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки, у разі продажу права оренди, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, будівель, споруд, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не підлягають продажу на конкурентних засадах, земельних торгах.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням і охороною земель визначені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, відповідно до вимог наведеного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення договору купівлі - продажу) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходило право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 Земельного кодексу України унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Таким чином, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, оформлення права користування спірною земельною ділянкою для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного центру було розпочато ПП Консул-Партнер , про що свідчать наступні документи: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі за 2013 рік; витяг щодо чинних містобудівних регламентів виданий Департаментом містобудування та архітектури від 05.06.2013; лист Управління водних ресурсів у місті Києві та київській області від 20.12.2013 про надання попереднього висновку; клопотання від (вх. № К-28175 від 11.11.2016) та клопотання від (вх. № К- 29811 від 18.04.2017) адресоване Київській міській раді про надання в користування земельної ділянки; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 18/05/17 від 18.05.2017; договір підряду на виготовлення проектно-кошторисної документації від 23.08.2017; лист-погодження Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 01.09.2017 №064/1160-60 (а.с.122 т.1, а.с.164-294 т.2).

В свою чергу, як вбачається з матеріали справи, зі сторони Київської міської ради були вчинені дії, які свідчать про погодження дій ПП Консул-Партнер про намір укласти в подальшому договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно. Про вказані обставини свідчить, зокрема те, що 02.03.2017 між Київською міською радою та ПП Консул-Партнер було підписано договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м. Києва №76, предметом якого є сплата замовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м.Києва у зв'язку з реконструкцією спірного нерухомого майна (а.с.108-113 т.1).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань ПП Консул-Партнер було перераховано на користь місцевого бюджету суму коштів у розмірі 435 690,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 13.03.2017 та довідкою про виконання умов договору на пайову участь №050/08-2269 від 22.03.2017 (а.с.114-115 т.1).

Таким чином, вказані дії свідчать про реалізацію власником нерухомого майна свого права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування.

Отже, виходячи з викладеного, судова колегія приходить до висновку, що в діях ПП Консул-Партнер відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником будівлі на підставі Договорів купівлі-продажу, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування.

Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи вищевикладене, відсутність у ПП Консул-Партнер , на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Посилання прокурора на те, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги водойми Срібний Кіл, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки наразі проект щодо відведення даної земельної ділянки проходить погодження у відповідних інстанціях. Крім того, зазначений проект вже погоджений Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища (а.с.207-209 т.1)

Щодо позовних вимог в частині приведення спірної земельної ділянки у придатний для використання стан, судова колегія зазначає наступне.

В силу норм ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст.179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці ПП Консул-Партнер на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) загальною площею 2 098,7 кв.м., яка розташована по вул.Срібнокільська, 3-Є у м. Києві.

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Крім того, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Так, у ПП Консул-Партнер виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права ПП Консул-Партнер , як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання ПП Консул-Партнер в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Київській міській раді, фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

В процесі розгляду даної справи, ні прокурором ні Київської міської радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ПП Консул-Партнер , так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ПП ВІП-Гатунок з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

При цьому, як встановлено вище, ПП Консул-Партнер зареєструвавши право власності на реконструйоване майно ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами ПП Консул-Партнер .

З огляду на наведене, обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання ПП Консул-Партнер повернути спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Питання наявності/відсутності повноважень у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повноважень із здійснення контролю за використанням та охороною земель, та складення ним акта обстеження земельної ділянки №17-0348-02 від 15.03.2017, ніяким чином не спростовує та не підтверджує наявність у ПП Консул-Партнер права власності на нерухомий об'єкт, розташований на спірній земельній ділянці, та не впливає на вирішення питання про наявність у нього права користування даною спірною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову у повній мірі не врахував норми матеріального права, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про повернення Київській міській раді спірної земельної ділянки (обліковий код 90:007:0074) привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Судовою колегією враховано посилання як прокурора так і апелянта на судову практику Вищого господарського суду України в подібних правовідносинах.

При цьому, відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, нормами ст.111-28 ГПК України передбачено, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Натомість щодо Вищого господарського суду України, то положеннями ст. 111-12 ГПК України визначено обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, до даної справи норми ст.111-12 ГПК не підлягають застосуванню.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; в позові слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на прокуратуру.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32-35, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Консул-Партнер" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/5702/17 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/5702/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

3.Стягнути з Прокуратури міста Києва (03150, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062) на користь Приватного підприємства "Консул-Партнер" (02068, м.Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 35792700) 1 760 (тисяча сімсот шістдесят) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5.Матеріали справи №910/5702/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текс постанови складено 27.11.2017.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Г.В. Корсакова