Постанова

від 01.08.2006 по справі 11/158-06-4368а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/158-06-4368А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛАІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"01" серпня 2006 р. Справа № 11/158-06-4368А

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді                               Ліпчанської Н.В.

          Суддів                                        Андрєєвої Е.І.

                                                                 Мацюри П.Ф.

При секретарі                              Куриленко А.В.

за участю представників сторін від:

позивача    –  Гаврюшенко О.Ю., за довіреністю;

          прокуратури – Дондов В.К.,  за посвідченням;

      відповідача –не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

на постанову господарського суду Одеської області від 19.06.2006р.

у справі № 11/158-06-4368А

за позовом Прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до ПП „ВКФ „Приватморепродукт”

про стягнення 1 542,25 грн.,

Встановив:

12 травня 2006р. Прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( надалі Фонд) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ПП „ВКФ „Приватморепродукт” (надалі Підприємство)  про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. в розмірі  1 542,25 грн.  

Обґрунтовуючи позов Прокурор послався на порушення відповідачем ст.ст. 19,20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, які вимагають від підприємств, установ та організацій, незалежно від  форми власності і господарювання створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі  4 % від загальної чисельності працюючих та інформувати Центри зайнятості населення про наявність робочих місць, пристосованих для праці інвалідів. Вищевказані вимоги Підприємством не дотримані, тому до останнього застосовуються штрафні санкції, які повинні бути стягнуті в дохід державного бюджету на рахунок Держказначейства.     

Постановою господарського суду Одеської області від 19 червня 2006 р. (суддя Власова С.Г.) в позові відмовлено. Постановляючи таке рішення, суд дійшов висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком  підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування. Як вбачається з матеріалів справи відповідач інформував позивача шляхом надання звітів за Формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць на потребу в працівниках, зокрема, станом на  01.07.2005р., 28.10.2005р., 28 грудня 2005р. Наведене свідчить про те, що відповідач створив одне робоче місце, але інваліди на підприємство не направлялись.

Не погодившись з прийнятою постановою господарського суду Одеської області, Фонд звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про задоволення вимог Фонду в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник  вважає, що відповідно до діючого законодавства Підприємство повинне самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу, встановленого ст. 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, сплачувати передбачені адміністративно-господарські санкції. У разі прострочення строку, встановленого для сплати, Підприємству нараховується пеня виходячи з 120 відсотків річних облікової  ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином загальна сума стягнення становить 1 542,25 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, у судове засідання не з'явився, а тому справа розглянута за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представників Фонду та Прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону, відповідно до “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, в редакції, що діяла у спірний період, працевлаштування інвалідів здійснюється  центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ст. 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (п. 14); розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 5); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів (п. 3).

Наказами Державного комітету статистики від № 244 від 06.07.1998 р., № 49 від 10.01.2002р. затверджені форми статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості, та № 10-ПІ „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із матеріалів справи, із наданого Підприємством звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ , середньооблікова чисельність штатних працівників  на підприємстві у 2005р. становила 13 осіб ( а.с. 4). У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів відповідач повинен був створити 1 робоче місце.

Підприємство станом на 01.07.2005р., 28.10.2005р., 28.12.2005р. подавало до Центру зайнятості звіт по формі №3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу у працівниках - інвалідах  у кількості 1 робочого місця. (а.с. 30-33)

Крім того, як свідчить лист Центру зайнятості Приморського району Одеського обласного центру зайнятості від 13.06.2006р. № 847/02/2  на звернення Фонду № 03-1/2000 від 24.05.2006р., Підприємство протягом 2005р. надавало до центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів. (а.с.55)

      Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про виконання відповідачем у 2005р. обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак, про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає постанову місцевого господарського суду такою, що відповідає обставинам справи, а тому підстав для її скасування не вбачається.

   Керуючись ст.ст.185, 195, 196, 198, 200, 205,206, 254 КАС України,  суд

ухвалив:

     Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  залишити без задоволення.

    Постанову господарського суду Одеської області від 19.06.2006р. у справі № 11/158-06-4368А залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                            Н.В.Ліпчанська

Суддя                                                                                Е.І.Андрєєва

          Суддя                                                                       П.Ф.Мацюра