Ухвала

від 21.11.2017 по справі 816/689/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 р.Справа № 816/689/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспрессервіс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 816/689/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспрессервіс"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

11 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будекспрессервіс" (далі по тексту - ТОВ "Будекспрессервіс", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2017 р. № 0003911405.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ТОВ "Будекспрессервіс" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивача, представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 21.11.2017 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Будекспрессервіс" (ідентифікаційний код 38252517) пройшло передбачену законом процедуру та зареєстроване як юридична особа 02.08.2012 р. (т.1 а.с. 11-12), з 01.04.2016 р. зареєстровано в якості платника податку на додану вартість ( т.1 а.с. 13).

У період з 20.03.2017 р. по 25.03.2017 р. фахівцем ГУДФС у Полтавській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Будекспрессервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Агропромінвест-К" за період з 01.08.2016 р. по 31.08.2016 р., ТОВ "Техкомпроект" за період з 01.10.2016р. по 31.10.2016 р. та правомірності їх відображення в податковій звітності, за результатами якої складено акт № 428/16-31-14-05-09/38252517 від 31.03.2017 р. ( надалі - акт перевірки) (т.1 а.с. 19-36), яким встановлено порушення п. 44.1 ст.44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 303996 грн., у тому числі за серпень 2016 року - 115530 грн., за жовтень 2016 року - 188466 грн.

На акт перевірки позивачем подано заперечення (т. 1 а.с. 43 - 47), за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Полтавській області залишено висновки акту перевірки без змін, про що повідомлено позивача листом від 20.04.2017 р. № 5833/10/16-31-14-05-18 (т. 1 а.с. 48 - 52).

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0003911405 від 25.04.2017 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 379995 грн., в тому числі за основним платежем - 303996 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 75999 грн. (т. 1 а.с. 14).

Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням № 0003911405 від 25.04.2017 р., позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем по справі доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивачем не спростовано доводи відповідача, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення слугували висновки податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Агропромінвест-К" за серпень 2016 року у розмірі 115530 грн та з ТОВ "Техкомпроект" за жовтень 2016 року у розмірі 188466 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а) пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, право на формування податкового кредиту платнику податку на додану вартість надається, зокрема, на суму податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, за наявності зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних/ розрахунків коригування до таких податкових накладних

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 р. у справі 808/1062/14.

Згідно з ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Щодо господарських операцій ТОВ "Будекспрессервіс" з ТОВ "Агропромінвест-К" та правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за їх наслідками у серпні 2016 року у розмірі 115530 грн., колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ "Агропромінвест-К" (по тексту договору - Постачальник) та ТОВ "Будекспрессервіс" (по тексту договору - Покупець) укладено договір поставки від 25.08.2016 р. № 25/08-16, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у визначені строки Покупцеві Товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар (пункт 1.1. Договору). Асортимент, номенклатура, загальна кількість та вартість Товару, що підлягає поставці, визначаються Сторонами у Рахунках або Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору (пункт 2.1. Договору). Поставка Товару на склад Покупця здійснюється на умовах DDP транспортом Постачальника й за рахунок Постачальника за адресою та у строк, зазначені в письмовій або усній заявці Покупця (пункт 3.2. Договору) (т.1 а.с. 68-70).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано засвідчені копії видаткової накладної від 25.08.2016 р. № 825-06 щодо поставки наступних товарів: цемент ПЦ ІІ_БШ-400 (25 кг) у кількості 305 шт.; брус 50х50 у кількості 80 м3;ддошка у кількості 78 м3; куток 50х50 у кількості 12 т; швелер №10 у кількості 18 т; брус у кількості 17 м3, на загальну суму 693 181,32 грн., в тому числі - ПДВ - 115530,22 грн (т.1 а.с. 72), рахунку на оплату від 25.08.2016 № 825-07 (т. 1 а.с. 71), податкової накладної від 25.08.2016 № 8, виданої ТОВ "Агропромінвест-К" (т.1 а.с. 73).

Перевезення товару оформлено товарно-транспортними накладними за формою № 1-ТН, а саме: трьома товарно-транспортними накладними від 25.08.2016 № Р825-06 щодо перевезення брусу 50х50 та цементу ПЦ ІІ_БШ-400 (25 кг) у кількості 305 шт., двома товарно-транспортними накладними від 26.08.2016 № Р825-06 щодо перевезення дошки вагою 39 м3, двома товарно-транспортними накладними від 27.08.2016 з № Р825-06 щодо перевезення куток 50х50 вагою 12т, швелера №10 вагою 18 т (т.1 а.с. 133-139).

У всіх товарно-транспортних накладних автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1, замовником - ТОВ "Будекспрессервіс".

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997 (надалі - Правила перевезень вантажів) надано визначення поняттю "замовник", яким є вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Виходячи зі змісту товарно-транспортних накладних, особою, яка уклала договір із перевізником є ТОВ "Будекспрессервіс" (замовник, вантажоодержувач), однак згідно із поясненнями представника позивача товариством договір із автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 не укладався, натомість обов'язок із доставки товару покладався на постачальника - ТОВ "Агропромінвест-К", а у товарно-транспортних накладних допущено помилку у зазначенні найменування замовника.

Із матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки встановлено і підтверджено в ході розгляду справи, що за даними АІС "Податковий блок" взаємовідносини ТОВ "Агропромінвест-К" із ФОП ОСОБА_1 за період серпень 2016 року також відсутні (т. 2 а.с. 169 - 171, а.с. 236 - 242), натомість ТОВ "Агропромінвест-К" у серпні 2016 року у податковій звітності відображено єдиного постачальника - ТОВ "ЕНКОР ПРОДАКТ", при цьому останнім подано податкову звітність за серпень 2016 року з нульовими показниками, а з вересня 2016 року зазначене підприємство не звітується.

Отже, надані позивачем документи щодо перевезення товару від ТОВ "Агропромінвест-К" не дають можливості встановити факт укладення вантажовідправником (вантажоодержувачем) договору перевезення із ФОП ОСОБА_1, а відтак і здійснення останнім транспортування товару.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

У товарно-транспортних накладних щодо перевезення товарів від ТОВ "Агропромінвест-К" до позивача пункт розвантаження товару зазначено як м. Кременчук, вул. Артема, буд. №9, тоді як згідно із поясненнями представника позивача пунктом розвантаження товарів було с. Солонці, Полтавська область, де знаходилося орендоване майно позивача відповідно до Договорів суборенди майна від 01.04.2016 р. № Д-4 та № С-2, від 03.10.2016 р. № С-4, а також актів приймання-передачі такого майна (т. 2 а.с. 119-130).

Судовим розглядом встановлено, що товарно-транспортні накладні із зазначеним пунктом розвантаження містять підписи відповідальної особи вантажоодержувача щодо прийняття товарів, при цьому зауваження щодо помилкового визначення пункту розвантаження відсутні. У свою чергу жодних документів щодо перевезення товару від пункту розвантаження м. Кременчук, вул. Артема, буд. №9 до с. Солонців позивачем не надано. Крім того, із договорів суборенди майна неможливо встановити місце знаходження такого майна.

За змістом листів ТОВ "ДАСТ і К" від 21.06.2017 р. № 1, від 20.07.2017 р. № 1 та ПП "СВІТАН ПЛЮС" від 23.06.2017 р. № 23/06, від 20.07.2017 р. № 20/07 (т. 2 а.с. 189 - 190, т. 3 а.с. 78 - 79) орендоване за договором суборенди майна № Д-4 від 01.04.2016 р. та договором суборенди № С-4 від 03.10.2016 р. ТОВ "Будекспрессервіс" майно розташоване на земельній ділянці за межами с. Солонці Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області, яка перебуває у довгостроковому користуванні на підставі договору оренди землі, укладеного з Полтавською обласною державною адміністрацією. Площа земельної ділянки, що знаходилася у розпорядженні ТОВ "Будекспрессервіс" протягом дії договору суборенди, становить 1,1020 га.

Під час розгляду справи встановлено, що договору оренди або суборенди земельної ділянки, на якій розташоване суборендоване майно, позивачем не надано, договір суборенди земельної ділянки, як і будь-який інший правовстановлюючий документ на земельну ділянку, у позивача відсутній.

Відповідно до частини 6 статті 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

За приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації прав.

Згідно із положеннями статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не володіє на будь-якій правовій підставі земельною ділянкою, на якій розташоване суборендоване майно, у зв'язку з чим неможливо підтвердити точне місцезнаходження пункту відвантаження товару. При цьому у ТТН пункт відвантаження товару зазначено як с. Солонці, тоді як за змістом листів ТОВ "ДАСТ і К" від 21.06.2017 р. № 1, від 20.07.2017 р. № 1 та ПП "СВІТАН ПЛЮС" від 23.06.2017 р. № 23/06, від 20.07.2017 р. № 20/07 (т. 2 а.с. 189 - 190, т. 3 а.с. 78 - 79) орендоване ТОВ "Будекспрессервіс" за договорами суборенди майна майно розташоване на земельній ділянці за межами с. Солонці Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області.

Проте, позивачем не надано будь-якої документації, що свідчить про розмір суборендованих вагончиків металевих /складів, в яких, за поясненнями представника позивача, зберігався отриманий від ТОВ "Агропромінвест-К" товар, тому, зважаючи на значні обсяги та вагу вказаних у видатковій накладній товарів, не виявляться можливим підтвердити реальність їх прийняття і зберігання.

Крім того, актом перевірки встановлено, що ТОВ "Агропромінвест-К" не має матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання товару, за наявними у матеріалах справи документами (повідомлення про прийняття працівника на роботу, відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам (т. 2 а.с. 177 - 178) лише з 01.10.2016 р. ТОВ "Агропромінвест-К" прийнято на роботу одного працівника. Єдиним постачальником ТОВ "Агропромінвест-К" у серпні 2016 року у податковій звітності відображено - ТОВ "ЕНКОР ПРОДАКТ", яким у свою чергу податкових зобов'язань не відображено, натомість подано податкову звітність за серпень 2016 року з нульовими показниками, а з вересня 2016 року зазначене підприємство не звітується. За таких обставин неможливо встановити дійсне походження товару (формування активу) у ТОВ "Агропромінвест-К", а відтак і його подальший продаж позивачу.

На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача із ТОВ "Агропромінвест-К" щодо поставки товару не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій у часі, за місцем та колом осіб, та не спричиняють реальних змін майнового стану платника податків, а тому не можуть бути об'єктом оподаткування та підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

За таких обставин висновок перевірки про заниження податкового зобов'язання ПДВ за результатами господарської операції з ТОВ "Агропромінвест-К" у серпні 2016 року у розмірі 115530 грн є обґрунтованим.

Крім того, в ході з'ясування питання про подальше використання позивачем товарів, отриманих від ТОВ "Агропромінвест-К" представником позивача пояснено, що частину придбаних ТМЦ використано для улаштування огорожі території АБЗ, виготовлення пандуса та риштувань в с. Солонці, на підтвердження чого позивачем надано копії договору підряду від 02.09.2016 р. № 02/09, укладеного між ТОВ "Інтера-Строй" та ТОВ "Будекспрессервіс", звіту про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за грудень 2016 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року (без номеру) (т.2 а.с.202-207).

Однак суд зауважує, що позивач не набув права суборенди земельної ділянки, на якій виконувалися роботи з улаштування огорожі території АБЗ, виготовлення пандуса та риштувань в с. Солонці, а відтак використання матеріалів для таких робіт на земельній ділянці, яка належить іншій особі, не може свідчити про зв'язок такої діяльності із господарською діяльністю позивача. Крім того, відомостей про надання дозволу на проведення такого улаштування від орендодавця до суду позивачем не надано.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, при вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). Однак податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, а податкова вигода не є самостійною діловою метою. Таким чином, улаштування огорожі, пандусу, риштувань на земельній ділянці, що не перебуває у володінні позивача, судом не може розцінюватись як належна ділова мета при здійсненні господарської діяльності.

Що стосується реальності здійснення господарських операцій позивача із ТОВ "Техкомпроект" та правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за їх наслідками у жовтні 2016 року у розмірі 188466 грн, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ "Техкомпроект" (по тексту договору - Постачальник) та ТОВ "Будекспрессервіс" (по тексту договору - Покупець) укладено договір поставки від 19.10.2016 р. № 19/10/2016-1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати Товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та сплатити за нього певну грошову суму. Товаром за цим Договором є Бітум дорожній БНД 60/90 (пункти 1.1., 1.2. Договору). Товар, що є предметом цього Договору, постачається автомобільним транспортом за реквізитами, вказаними в кожній окремій заявці Покупця. Постачальник зобов'язаний забезпечити навантаження Товару (пункти 3.1., 3.2. Договору) (т.1 а.с.53-55).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду засвідчені копії:

- рахунку-фактури від 20.10.2016 р. №102017, видаткової накладної від 20.10.2016 № 386, податкової накладної від 20.10.2016 р. № 386 щодо поставки бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90 масою 61,620 т на загальну суму 480044,45 грн, в тому числі ПДВ - 80 007,41 грн (т.1 а.с.59-61);

- рахунку-фактури від 24.10.2016 р. №102404, видаткової накладної від 24.10.2016 р. № 471, податкової накладної від 24.10.2016 № 471 щодо поставки бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90 масою 61,700 т на загальну суму 480667,68 грн, у тому числі ПДВ - 80111,28 грн (т.1 а.с.65-67).

Перевезення товару оформлено наступними товарно-транспортними накладними за формою № 1-ТН: від 20.10.2016 р. № 20/10/16-1 щодо перевезення бітуму БНД 60/90 вагою 37,120 т, від 20.10.2016 р. № 20/10/16-2 щодо перевезення бітуму БНД 60/90 вагою 24,500 т, від 24.10.2016 р. № 24/10/16-1 щодо перевезення бітуму БНД 60/90 вагою 30,700 т, від 24.10.2016 р. № 24/10/16-2 щодо перевезення бітуму БНД 60/90 вагою 31 т (т. 1 а.с. 109-112).

На перевірку позивачем надано такі ж товарно-транспортні накладні, однак без дати (т. 3 а.с. 36 - 39), що представником позивача пояснено наявністю у позивача двох примірників товарно-транспортних накладних: із датою та без дати, однак законодавчих підстав відповідних обставин не наведено.

Бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 належить до нафтопродуктів.

Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. №281/171/578/155 (надалі - Інструкція) інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Отже, під час відпуску, приймання, транспортування, зберігання бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90 підлягали застосуванню положення Інструкції.

Відповідно до пункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно із пунктом 5.4.2 Інструкції маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Розділом 7.5 Інструкції встановлено порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

За приписами пунктів 7.5.1., 7.5.2. Інструкції нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється.

Відповідно до пункту 7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Пунктом 7.5.8 Інструкції передбачено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Судовим розглядом встановлено, що товарно-транспортні накладні щодо перевезення бітуму БНД 60/90 не відповідають формі № 1-ТТН (нафтопродукт), натомість складені за формою 1-ТН, при цьому не містять дані про номер резервуара, з якого відпущено нафтопродукт, об'єм, густину, температуру нафтопродукту, а також час виїзду автоцистерни з підприємства. Крім того, у таких товарно-транспортних накладних пункт навантаження товару зазначено як м. Київ, без зазначення конкретної адреси, що унеможливлює визначити місце, де навантажувався товар. При цьому, докази наявності у ТОВ "Техкомпроект" технічних можливостей відпуску бітуму загальною масою 123 тонни, відсутні, а відповідно до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ ТОВ "Техкомпроект" за ІІІ квартал 2016 р. на підприємстві працювала 1 особа (т. 2 а.с.179).

Типові форми первинного обліку нафтопродуктів, зокрема типова форма товарно-транспортної накладної № 1-ТТН (нафтопродукт) наведена в Інструкції.

Таким чином, надані позивачем товарно-транспортні накладні, виписані з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, які не містять обов'язкових реквізитів, на підставі яких здійснюється відпуск та приймання нафтопродуктів, не є належними доказами на підтвердження транспортування та фактичного отримання позивачем нафтопродуктів.

Крім того, пунктом 4.1.1 Інструкції передбачено, що для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси та об'єму нафти і нафтопродуктів підприємства зобов'язані користуватися ЗВТ, що мають чинні відбитки повірочних тавр та/або свідоцтва про їх повірку чи державну метрологічну атестацію.

Позивачем а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо наявності засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) для перевірки маси та об'єму нафтопродуктів.

Натомість в ході судового розгляду позивачем надано копії сертифікату відповідності, виданого виробником ПАТ "Укртатнафта" та паспортів якості заводу-виробника ПАТ "Укртатнафта" на бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 разом із копіями квитанцій зважування до накладних від 20.10.2016 р. № 89043361, від 20.10.2016 р. № 89043368, від 24.10.2016 р. № 89043942 (11:28:54), від 24.10.2016 р. № 89043942 (16:07:24), виданих покупцеві ТОВ "Техкомпроект" (т.2 а.с. 197-199).

Однак на запит суду першої інстанції ПАТ "Укртатнафта" надано копії квитанцій зважування до тих самих накладних, які повністю не відповідають документам, наданим позивачем до суду (т. 3 а.с.63, 66, 69). Зокрема, надані ПАТ "Укртатнафта" квитанції зважування та копії накладних свідчать про відпуск бітуму нафтового дорожнього в'язкого не ТОВ "Техкомпроект", а іншим суб'єктам господарювання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ "Техкомпроект" в частині поставки бітуму у жовтні 2016 року.

Враховуючи не підтвердження факту поставки бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90 від ТОВ "Техкомпроект" до позивача, суд не бере до уваги надані позивачем докази використання вказаного бітуму у господарській діяльності позивача.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ "Техкомпроект" (по тексту договору - Постачальник) та ТОВ "Будекспрессервіс" (по тексту договору - Замовник) укладено договір постачання від 21.10.2016 р. № 21/10/2016-1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Замовника Товар та надати послуги для подальшої реалізації даного товару, а Замовник зобов'язується прийняти Товар та надані послуги та оплатити на умовах даного договору. Найменування товару та послуг вказане в документах, які супроводжують даний Товар. Документи на Товар та надані Послуги, які постачальник повинен передати Замовнику: рахунок-фактуру; накладну (або інший документ про кількість товару) чи акт про надання послуг; сертифікат якості або іншу технічну документацію (при необхідності); податкову накладну (пункти 1.1. - 1.3. Договору). Товар повинен бути повністю поставлений Замовнику в термін визначений в заявці Замовника (пункт 3.1. Договору) (т.1 а.с.56-58).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду засвідчені копії рахунку-фактури від 24.10.2016 р. №102403, видаткової накладної від 24.10.2016 р. № 470, податкової накладної від 24.10.2016 р. № 470 щодо поставки гранітного відсіву фр. 0-5мм масою 464,448 т, щебню фр. 5-10 мм масою 339,315 т, мінерального порошку масою 42,300 т на загальну суму 170080,20 грн, в тому числі ПДВ - 28 346,70 грн (т.1 а.с.62-64).

Перевезення товару оформлено наступними товарно-транспортними накладними за формою № 1-ТН:

- щодо перевезення мінерального порошку: від 24.10.2016 р. № 24/10/16-3 (21,100 т), від 24.10.2016 р. № 24/10/16-4 (21,200 т) (т.1 а.с. 113-114);

- щодо перевезення гранітного відсіву фр. 0-5мм: від 24.10.2016 р. № 24/10/16-5 ( 43,200 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-6 (43,800 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-7 (43,408 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-8 (43,940 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-9 (43,700 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-10 (45,300 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-11 (45,400 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-12 (45,420 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-13 (32 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-14 ( 33,180 т) (т.1 а.с. 115-124);

- щодо перевезення щебню фр. 5-10 мм: від 24.10.2016 р. № 24/10/16-15 ( 45,600 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-16 (45,500 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-17 (45,700 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-18 (45,800 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-19 (45,600 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-20 (37 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-21 (37,600 т); від 24.10.2016 р. № 24/10/16-22 (36,515 т) (т.1 а.с. 125-132).

На перевірку позивачем надано такі ж товарно-транспортні накладні без зазначення дати (т. 3 а.с. 40 - 59).

Отже, всупереч вимогам пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997 р., вказані товарно-транспортні накладні не містять найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, пункт навантаження із зазначенням повної адреси.

Так, у товарно-транспортних накладних щодо перевезення товарів від ТОВ "Техкомпроект" до позивача пункт навантаження товару зазначено як м. Кременчук, без зазначення конкретної адреси, при цьому місцезнаходження ТОВ "Техкомпроект" на дату господарських правовідносин із позивачем зареєстровано за адресою - м. Київ, вул. Дегтярівська, 33-Б (т. 1 а.с. 99 - 102) .

Отже, із наявних документів неможливо визначити перевізника, місце, де навантажувався товар, при цьому суд враховує, що докази наявності у ТОВ "Техкомпроект" складських приміщень або інших місць зберігання наведених вище товарів загальною масою близько 846,063 тонн, наявності у власності (оренді) транспортних засобів, або замовлення транспортних послуг відсутні, а відповідно до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ ТОВ "Техкомпроект" за ІІІ квартал 2016 року на підприємстві працювала 1 особа (т. 2 а.с.179).

Зазначені у товарно-транспортних накладних транспортні засоби ФАВ НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 115 - 119) та КАМАЗ НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 125 -129) згідно із обліковими картками (т. 2 а.с. 159) мають повну масу 14 900 кг та 14 500 кг відповідно, тоді як маса товару, зазначена в ТТН, складала 40 тонн і більше, що викликає сумнів у реальній можливості такого перевезення, при цьому відомості про причепи/напівпричепи у ТТН відсутні.

Згідно із пунктом 22.1. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

За змістом пункту 22.5. Правил дорожнього руху України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Доказів наявності відповідних дозволів при перевезенні товарів, маса яких перевищувала норми, від ТОВ "Техкомпроект" до позивача до суду не надано.

Крім того, за змістом акту перевірки при дослідженні ланцюга постачання відповідно до зареєстрованих накладних у жовтні 2016 року ТОВ "Техкомпроект" придбано товар, відмінний від того, що був в подальшому реалізовано на адресу контрагентів-покупців, що ставить під сумнів реальність господарських операцій. Зазначені в акті перевірки обставини підтверджуються долученими до справи витягами з Єдиного реєстру податкових накладних (т. 3 а.с. 6 - 35).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість реального здійснення поставки товарів від ТОВ "Техкомпроект".

Доводи апелянта про зберігання товарів, отриманих від ТОВ "Техкомпроект", на території (земельній ділянці) АБЗ, комплекс майна якого ним суборендується, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що доказів наявності у позивача у власності або оренді (суборенді) земельної ділянки, на якій могли б розміститися 846,063 тонн гран відсіву, щебеню, мінерального порошку позивачем не надано.

Документи щодо подальшого використання таких товарів під час виготовлення асфальтобетонних сумішей судом не беруться до уваги, зважаючи на не підтвердження поставки зазначених товарів саме від ТОВ "Техкомпроект".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача із ТОВ "Техкомпроект" щодо поставки товару, не є фактично здійсненними, не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій у часі, за місцем та колом осіб, та не спричиняють реальних змін майнового стану платника податків , а тому не можуть бути об'єктом оподаткування та підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

За таких обставин висновок перевірки про заниження податкового зобов'язання ПДВ за результатами господарської операції з ТОВ "Техкомпроект" у жовтні 2016 року у розмірі 188466 грн. є обґрунтованим.

Отже, висновок контролюючого органу про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 303996 грн. ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Доводи апелянта щодо наявності належним чином оформлених податкових накладних, які є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є доречними, проте, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість є факт реального придбання товару (виконання робіт) та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів (робіт) з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності останніх або ж призначення останніх для такого використання і економічну доцільність вказаних господарських операцій.

Таким чином, наявність податкових накладних за відсутності здійснення господарської операції позбавляє замовника права на формування податкового кредиту.

При цьому, право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Зважаючи на наявність недоліків первинних документів у їх сукупності, відсутності доказів реальності здійснення господарських операцій, зазначених у первинних документах, складених між позивачем та спірними контрагентами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про документальне не підтвердження здійснених операцій.

Доводи апелянта про те, що ТОВ "Будекспрессервіс" не може нести відповідальність за невиконання контрагентами своїх зобов'язань, колегія суддів зауважує на таке.

Так, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Разом з тим, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідно до підпункту 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Беручи до уваги те, що дані перевірки позивача свідчили про заниження податкового зобов'язання з ПДВ на 303996 грн., податковим органом правомірно визначено позивачу у податковому повідомленні-рішенні № 0003911405 від 25.04.2017 суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 303996 грн.

Згідно із пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання - 75999 грн. (303996 грн. х 25 %).

З урахуванням всього вищевикладеного та того, що апеляційна скарга містить посилання, які аналогічні позовній заяві, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будекспрессервіс" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 816/689/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2017 р.