Рішення

від 20.11.2017 по справі 910/16592/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017Справа №910/16592/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кушнер

До Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство Оболонь

про стягнення 33 026,98 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Шишола І.М. - по дов.

від відповідача: Микитишин О.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Кушнер звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол про стягнення 33 026,98 грн.

Ухвалою від 29.09.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 20.10.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство Оболонь .

Представник відповідача у судове засідання 20.10.2017р. не з'явився, проте, 13.10.2017р. через відділ діловодства суду подав відзив на позов, а 19.10.2017р. - клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представником позивача у судовому засіданні було надано оригінали документів для огляду суду.

Представник третьої особи у судове засідання 20.10.2017р. не з'явився, проте, 19.10.2017р. подав клопотання про розгляд справи без участі представника Приватного акціонерного товариства Оболонь .

Ухвалою від 20.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 06.11.2017р.

23.10.2017р. представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

03.11.2017р. представником відповідача було подано клопотання про зупинення провадження, розгляд якого судом було відкладено до наступного судового засідання.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 06.11.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 06.11.2017р. розгляд справи було відкладено на 20.11.2017р.

Представником відповідача у судовому засіданні було надано усні пояснення стосовно клопотання про зупинення провадження по справі, яке було подано 03.11.2017р.

Представник позивача проти задоволення означеного клопотання заперечував.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі. При цьому, суд виходив з наступного.

За приписами ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження по справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів ; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Аналогічну правову позицію наведено у п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач посилався на те, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено запис за №120161000300013171 за фактом викрадення об'єктів суборенди, що є предметом спірного правочину, а отже, на думку відповідача, розгляд справи є неможливим до моменту завершення означеного кримінального провадження.

За висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами.

До того ж, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду справи, а отже, порушення вимог Господарського процесуального кодексу України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Отже, з огляду на наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження по справі.

Представник третьої особи у судове засідання 20.11.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 20.11.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 20.11.2017р.

В судовому засіданні 20.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Кушнер (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сабкол (суборендар) було укладено договір суборенди майна №20042-20544, відповідно до п.1.1 якого орендар передає суборендареві у строкове платне користування (оперативну суборенду), а суборендар приймає торгово-рекламне обладнання та зобов'язується сплачувати орендарю орендну плату.

За умовами п.1.3 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. суборендар повідомлений, що право власності на майно належить Приватному акціонерному товариству Оболонь . У випадку припинення дії договору оренди майна, укладеного між власником та орендарем, суборендар зобов'язується повернути майно власнику протягом 10 робочих днів з дати направлення власником суборендарю такої вимоги або, за умови наявності відповідної вимоги від власника, суборендар зобов'язується переукласти аналогічний договір суборенди з іншим орендарем майна.

Майно надається суборендарю у користування з метою популяризації, демонстрації, зберігання та реалізації продукції, що виробляється/реалізується власником та корпоративними підприємствами власника. Під корпоративними підприємствами слід вважати: ДП ПАТ Оболонь Пивоварня Зіберта , ДП ПАТ Оболонь Красилівське , ПАТ Охтирський пивоварний завод , ПрАТ Бершадський комбінат , ПАТ Севастопольський завод напоїв (п.1.4 договору №20042-20544 від 17.06.2015р.).

Згідно п.2.1 укладеного між сторонами правочину стан майна на момент передання в суборенду: в діючому стані, технічно справне, комплектне, відповідає технічним вимогам та придатне для використання у відповідності до мети суборенди, визначеної у п.1.4 даного договору. В разі необхідності орендар передає суборендареві наявні у орендаря копії технічної документації, необхідної для експлуатації майна.

У п.2.2 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. вказано, що факт передачі майна в суборенду підтверджується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна в суборенду є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на орендареві.

Відповідно до п.п.2.3-2.5 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. приймання-передачі №20042-20544 від 17.06.2015р. майно повинно бути повернуто суборендарем та прийняте орендарем/власником протягом десяти банківських днів з дати закінчення дії договору (в тому числі, дострокового). Суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику. Факт повернення майна з суборенди підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна з суборенди є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на суборендареві. Суборендар зобов'язаний повернути майно орендарю/власнику в такому ж стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу.

Пунктом 2.7 вказаного правочину визначено, що представники орендаря та власника мають право здійснювати контроль за використанням суборендарем майна як шляхом безпосередньої перевірки порядку експлуатації суборендарем майна і проведення інвентаризації, так і шляхом направлення суборендарю відповідних запитів з вимогою про надання інформації і документів, підтверджуючих поточний стан майна та порядок його використання. При необхідності, контроль цільового використання майна можуть здійснювати уповноважені орендарем та власником посадові особи Торгово-промислової палати України.

Згідно п.3.1 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. розмір орендної плати за користування однією одиницею майна становить 1 гривню (з урахуванням податку на додану вартість) за один календарний рік.

У розділі 5 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. контрагентами визначено права та обов'язки суборендаря. Зокрема, визначено, що суборендар зобов'язується: з моменту прийняття майна в суборенду і до моменту повернення, здійснювати в своїх торгових точках продажу; нести всі ризики спричинені шкоди майном власнику майна та майну третіх осіб; протягом десяти робочих днів до закінчення дії договору (в тому числі, дострокового) повернути майно орендарю (а в разі отримання відповідної вимоги - власнику) у діючому стані, технічно справне та комплектне, з урахуванням нормального зносу; самостійно і за свій рахунок забезпечити належне збереження майна; не змінювати місяця знаходження майна, яке вказано у п.1.2 договору (або в специфікації) без письмового погодження такого переміщення з орендарем і власником.

У випадку втрати (повного знищення) суборендарем майна (окрім випадків, що мають підтвердження актами органів і які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили) або неповерненні майна у відповідності до п.2.3 договору, суборендар зобов'язаний відшкодовувати орендарю (або за письмовою вимогою безпосередньо власнику) вартість майна, вказану у п.1.2 договору або у специфікації із урахуванням податку на додану вартість, якщо інша сума відшкодування не буде додатково узгоджена сторонами і власником (п.6.2 договору №20042-20544 від 17.06.2015р.).

У випадку невиконання суборендарем зобов'язань, передбачених п.п.5.1.5, 5.1.17, 5.1.18 даного договору суборендар сплачує орендарю або власнику штраф за кожен окремий випадок в розмірі 2000 грн. Належним підтвердженням буде акт, складений за участю орендаря або власника та суборендаря, а у випадку ухилення суборендаря від підписання акту - одностороннім актом орендаря або власника з відповідною відміткою (п.6.7 договору №20042-20544 від 17.06.2015р.).

У п.п.7.1-7.3 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. вказано, що договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами, погодження власником. Даний договір укладається терміном на один календарний рік, якщо інше не випливатиме з тексту цього договору або чинного законодавства України. Якщо суборендар продовжує користуватись майном після закінчення терміну договору, то, за відсутності письмових заперечень сторін або власника, заявлених не пізніше 10 календарних днів до закінчення строку дії договору, то строк дії даного договору продовжується ще на один рік.

Вказаний правочин було підписано представниками контрагентів та погоджено власником ма йна.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №20042-20544 від 17.06.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать представлені суду документи, у специфікації до договору №20042-20544 від 17.06.2015р. контрагентами було погоджено перелік та загальну вартість майна (без податку на додану вартість), що є предметом суборенди за вказаним правочином. Згідно змісту вказаної специфікації у строкове платне користування суборендаря передається майно у кількості 27 одиниць загальною вартістю 25 855,82 грн. Місцем знаходження майна визначено м.Київ, Дружби Народів.

На виконання умов договору №20042-20544 від 17.06.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю Кушнер було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Сабкол прийнято у строкове платне користування майно за переліком, що наведений у специфікації до вказаного правочину, про що контрагентами складено та підписано акт від 17.06.2015р. приймання-передачі майна в суборенду.

Наказом №16-п від 04.01.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю Кушнер було призначено комісію для проведення перевірок наявності та цільового використання майна та затверджено її склад.

Згідно акту від 19.05.2017р. контрольної перевірки, складеного представниками позивача, майно, що є об'єктом оренди, за місцем його розташування, зазначеним у специфікації до договору, не знаходиться.

Наразі, судом прийнято до уваги, що представником відповідача протягом розгляду справи обставини, про які зазначено в акті від 19.05.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю Кушнер було підтверджено та вказано, що об'єкти оренди вибули з володіння суборендаря поза волею останнього, за наслідками чого Товариством з обмеженою відповідальністю Сабкол було направлено звернення до правоохоронних органів.

У претензії №265-17/2 від 26.05.2017р. позивачем було повідомлено відповідача про розірвання договору №20042-20544 від 17.06.2015р. та необхідність повернення майна На підтвердження направлення вказаної претензії, заявником представлено до матеріалів справи фіскальний чек від 31.05.2017р. №8826 та опис вкладення у цінний лист.

Листом №01/06-2017 від 08.06.2017р. у відповідь на претензію №265-17/2 від 26.05.2017р. відповідачем було повідомлено орендаря про викрадення об'єкту оренди, за наслідками чого до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про кримінальне провадження, а отже, повернення об'єкту суборенди не вбачається за можливе.

У претензії №3717 від 03.07.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю Кушнер було заявлено до відповідача вимогу про компенсацію вартості неповернутого майна, з огляду на неможливість його повернення. На підтвердження направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивачем представлено суду фіскальний чек від 11.07.2017р. та опис вкладення у цінний лист.

У відповідь на вищенаведену претензію суборендарем наголошено на відсутності вини останнього у порушенні умов спірного правочину та втраті об'єкта оренди, а отже, і відсутності підстав для відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол .

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю Сабкол майно, що є об'єктом суборенди після припинення договору №20042-20544 від 17.06.2015р. повернуто орендарю не було, його вартість у відповідності до умов вказаного правочину орендарю не відшкодовано, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем наголошено на тому, що об'єкт суборенди було втрачено за відсутністю вини суборендаря, а за наслідками настання обставин непереборної сили, що, на думку вказаного учасника судового процесу, виключає наявність підстав для задоволення розглядуваного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У ч.ч.1 - 3 ст. 774 Цивільного кодексу України вказано, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось судом, відповідно до п.п.2.3-2.5 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. приймання-передачі №20042-20544 від 17.06.2015р. майно повинно бути повернуто суборендарем та прийняте орендарем/власником протягом десяти банківських днів з дати закінчення дії договору (в тому числі, дострокового). Суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику. Факт повернення майна з суборенди підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна з суборенди є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на суборендареві. Суборендар зобов'язаний повернути майно орендарю/власнику в такому ж стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу.

У розділі 5 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. контрагентами визначено права та обов'язки суборендаря. Зокрема, визначено, що суборендар зобов'язується: з моменту прийняття майна в суборенду і до моменту повернення, здійснювати в своїх торгових точках продажу; нести всі ризики спричинені шкоди майном власнику майна та майну третіх осіб; протягом десяти робочих днів до закінчення дії договору (в тому числі, дострокового) повернути майно орендарю (а в разі отримання відповідної вимоги - власнику) у діючому стані, технічно справне та комплектне, з урахуванням нормального зносу; самостійно і за свій рахунок забезпечити належне збереження майна; не змінювати місяця знаходження майна, яке вказано у п.1.2 договору (або в специфікації) без письмового погодження такого переміщення з орендарем і власником.

У п.п.7.1-7.3 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. вказано, що договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами. Погодження власником. Даний договір укладається терміном на один календарний рік, якщо інше не випливатиме з тексту цього договору або чинного законодавства України. Якщо суборендар продовжує користуватись майном після закінчення терміну договору, то, за відсутності письмових заперечень сторін або власника, заявлених не пізніше 10 календарних днів до закінчення строку дії договору, то строк дії даного договору продовжується ще на один рік.

У претензії №265-17/2 від 26.05.2017р. позивачем було повідомлено відповідача про розірвання договору №20042-20544 від 17.06.2015р. та необхідність повернення майна На підтвердження направлення вказаної претензії, заявником представлено до матеріалів справи фіскальний чек від 31.05.2017р. №8826 та опис вкладення у цінний лист.

Отже, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк повернення суборендарем майна, отриманого у строкове платне користування за договором №20042-20544 від 17.06.2015р., настав.

Проте, як вказувалось вище, позивачем та відповідачем було зазначено, що майно суборендарем орендарю не повернуто.

За умовами п.6.2 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. у випадку втрати (повного знищення) суборендарем майна (окрім випадків, що мають підтвердження актами органів і які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили) або неповерненні майна у відповідності до п.2.3 договору, суборендар зобов'язаний відшкодовувати орендарю (або за письмовою вимогою безпосередньо власнику) вартість майна, вказану у п.1.2 договору або у специфікації із урахуванням податку на додану вартість, якщо інша сума відшкодування не буде додатково узгоджена сторонами і власником.

Наразі, посилання заявника на те, що об'єкт суборенди було втрачено за відсутністю вини суборендаря, а за наслідками настання обставин непереборної сили, суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд зауважує наступне.

За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. по справі №904/6463/14.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Проте, всупереч наведених норм чинного законодавства, відповідачем не представлено суду належних доказів на підтвердження обставин непереборної сили, які могли б бути підставою для звільнення суборендаря від обов'язку відшкодувати вартість об'єкта оренди орендарю, з огляду на його неповернення після припинення договору.

При цьому, суд зауважує, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань запису №12016100030013174 за наслідками повідомлення про викрадення майна, що є об'єктом суборенди за укладеним між позивачем та відповідачем договором, не є свідченням непереборної сили, що виключає відповідальність суборендаря у даному випадку.

До того ж, суд звертає увагу, що умовами спірного правочину визначено, що саме суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику.

Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування орендарю вартості майна, що є об'єктом суборенди у відповідності до умов п.6.2 договору №20042-20544 від 17.06.2015р.

Наразі, судом прийнято до уваги, що вказаним пунктом договору передбачено відшкодування вартості майна у розмірі, що вказаний у п.1.2 договору або у специфікації із урахуванням податку на додану вартість, якщо інша сума відшкодування не буде додатково узгоджена сторонами і власником.

Судом вказувалось, що у специфікації до договору №20042-20544 від 17.06.2015р. вказано, що загальна вартість об'єкта суборенди становить 25 855,82 грн. без урахування податку на додану вартість, тобто вартість з урахуванням податку на додану вартість складає 31 026,98 грн.

Належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів погодження учасниками спірних правовідносин іншого розміру відшкодування матеріали справи не містять.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Кушнер до Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол в частині стягнення 31 026,98 грн. та їх задоволення в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 2000 грн. При цьому, суд зауважує наступне.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, за умовами п.6.7 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. у випадку невиконання суборендарем зобов'язань, передбачених п.п.5.1.5, 5.1.17, 5.1.18 даного договору суборендар сплачує орендарю або власнику штраф за кожен окремий випадок в розмірі 2000 грн. Належним підтвердженням буде акт, складений за участю орендаря або власника та суборендаря, а у випадку ухилення суборендаря від підписання акту - одностороннім актом орендаря або власника з відповідною відміткою.

За умовами п.5.1.18 вказаного правочину суборендар зобов'язаний не змінювати місця знаходження майна, яке вказано у п.1.2 даного договору, або у специфікації без письмового погодження такого переміщення з власником та орендарем.

У специфікації до договору №20042-20544 від 17.06.2015р. визначено, що місцем знаходження майна визначено м.Київ, Дружби Народів.

Згідно акту від 19.05.2017р. контрольної перевірки, складеного представниками позивача, майно, що є об'єктом оренди, за місцем його розташування, зазначеним у специфікації до договору, не знаходиться.

Проте, за висновками суду, обставини, що встановлені в означеному акті не є підставою для застосування до відповідача заходу відповідальності, що передбачений п.6.7 договору №20042-20544 від 17.06.2015р., оскільки, останнім передбачено сплату штрафу саме за зміну місця знаходження майна, тобто, дію, вчинену з волі суборендаря, проте, ніяким чином не за відсутність майна на місці знаходження, що визначене у специфікації до договору №20042-20544 від 17.06.2015р., у зв'язку з його викраденням.

При цьому, обставини відсутності волі та вини Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол у відсутності майна за місцем знаходження, що визначене у специфікації до договору, підтверджуються представленим до матеріалів витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача неустойки, що передбачена п.6.7 договору №20042-20544 від 17.06.2015р., а отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Кушнер до Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 2000 грн.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сабкол (04209, м.Київ, вул.Озерна, будинок 4, квартира 32, ЄДРПОУ 36698041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кушнер (02192, м.Київ, вул.Миропільска, будинок 4, ЄДРПОУ 32559075) вартість переданого в суборенду майна в сумі 31026,98 грн. та судовий збір в сумі 1503,11 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

27.11.2017р.

Суддя Спичак О.М.