Постанова

від 27.02.2018 по справі 910/16592/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа№ 910/16592/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Микитишин О.М. ордер КВ №056256 від 20.11.2017

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2017 р.

у справі № 910/16592/17 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариства "Оболонь"

про стягнення 33 026,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кушнер" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол" про стягнення 33 026,98 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2017 р. у справі № 910/16592/17 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" вартість переданого в суборенду майна в сумі 31026,98 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не представлено суду належних доказів на підтвердження обставин непереборної сили, які могли б бути підставою для звільнення суборендаря від обов'язку відшкодування вартості об'єкта оренди орендарю, з огляду на його неповернення після припинення дії договору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Сабкол" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить зупинити провадження у господарській справі № 910/16592/17 до завершення кримінального провадження та скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2017 р. у справі № 910/16592/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що при винесені судом першої інстанції рішення у даній справі, не було надано належної уваги аналізу п. 6.2. та п. 6.10. договору суборенди. Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 р. порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол" у справі № 910/16592/17 та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні 27.02.2018 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 27.02.2018 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 162-164, 197,198).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.06.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сабкол" (суборендар) було укладено договір суборенди майна №20042-20544 (договір, а.с. 34), відповідно до п.1.1 якого орендар передає суборендареві у строкове платне користування (оперативну суборенду), а суборендар приймає торгово-рекламне обладнання та зобов'язується сплачувати орендарю орендну плату.

Відповідно до пункту 1.3 договору №20042-20544 від 17.06.2015р. суборендар повідомлений, що право власності на майно належить приватному акціонерному товариству "Оболонь". У випадку припинення дії договору оренди майна, укладеного між власником та орендарем, суборендар зобов'язується повернути майно власнику протягом 10 робочих днів з дати направлення власником суборендарю такої вимоги або, за умови наявності відповідної вимоги від власника, суборендар зобов'язується переукласти аналогічний договір суборенди з іншим орендарем майна.

Майно надається суборендарю у користування з метою популяризації, демонстрації, зберігання та реалізації продукції, що виробляється/реалізується власником та корпоративними підприємствами власника. Під корпоративними підприємствами слід вважати: ДП ПАТ "Оболонь" "Пивоварня Зіберта", ДП ПАТ "Оболонь" "Красилівське", ПАТ "Охтирський пивоварний завод", ПрАТ "Бершадський комбінат", ПАТ "Севастопольський завод напоїв" (п.1.4 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що стан майна на момент передання в суборенду: в діючому стані, технічно справне, комплектне, відповідає технічним вимогам та придатне для використання у відповідності до мети суборенди, визначеної у п.1.4 даного договору. В разі необхідності орендар передає суборендареві наявні у орендаря копії технічної документації, необхідної для експлуатації майна.

Згідно з п. 2.2 вищевказаного договору - факт передачі майна в суборенду підтверджується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна в суборенду є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на орендареві.

Пунктами 2.3-2.5 договору сторони передбачили, що майно повинно бути повернуто суборендарем та прийняте орендарем/власником протягом десяти банківських днів з дати закінчення дії договору (в тому числі, дострокового). Суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику. Факт повернення майна з суборенди підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна з суборенди є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на суборендареві. Суборендар зобов'язаний повернути майно орендарю/власнику в такому ж стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу.

Разом з тим, пунктом 2.7 вказаного правочину визначено, що представники орендаря та власника мають право здійснювати контроль за використанням суборендарем майна як шляхом безпосередньої перевірки порядку експлуатації суборендарем майна і проведення інвентаризації, так і шляхом направлення суборендарю відповідних запитів з вимогою про надання інформації і документів, підтверджуючих поточний стан майна та порядок його використання. При необхідності, контроль цільового використання майна можуть здійснювати уповноважені орендарем та власником посадові особи Торгово-промислової палати України.

Згідно п. 3.1 договору розмір орендної плати за користування однією одиницею майна становить 1 гривню (з урахуванням податку на додану вартість) за один календарний рік.

У розділі 5 договору контрагентами визначено права та обов'язки суборендаря. Зокрема, визначено, що суборендар зобов'язується: з моменту прийняття майна в суборенду і до моменту повернення, здійснювати в своїх торгових точках продажу; нести всі ризики спричинені шкоди майном власнику майна та майну третіх осіб; протягом десяти робочих днів до закінчення дії договору (в тому числі, дострокового) повернути майно орендарю (а в разі отримання відповідної вимоги - власнику) у діючому стані, технічно справне та комплектне, з урахуванням нормального зносу; самостійно і за свій рахунок забезпечити належне збереження майна; не змінювати місяця знаходження майна, яке вказано у п.1.2 договору (або в специфікації) без письмового погодження такого переміщення з орендарем і власником.

У випадку втрати (повного знищення) суборендарем майна (окрім випадків, що мають підтвердження актами органів і які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили) або неповерненні майна у відповідності до п. 2.3 договору, суборендар зобов'язаний відшкодовувати орендарю (або за письмовою вимогою безпосередньо власнику) вартість майна, вказану у п. 1.2 договору або у специфікації із урахуванням податку на додану вартість, якщо інша сума відшкодування не буде додатково узгоджена сторонами і власником (п. 6.2 договору).

У випадку невиконання суборендарем зобов'язань, передбачених п.п. 5.1.5, 5.1.17, 5.1.18 даного договору суборендар сплачує орендарю або власнику штраф за кожен окремий випадок в розмірі 2000 грн. Належним підтвердженням буде акт, складений за участю орендаря або власника та суборендаря, а у випадку ухилення суборендаря від підписання акту - одностороннім актом орендаря або власника з відповідною відміткою (п.6.7 договору №20042-20544 від 17.06.2015р.).

У п.п.7.1-7.3 договору вказано, що договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами, погодження власником. Даний договір укладається терміном на один календарний рік, якщо інше не випливатиме з тексту цього договору або чинного законодавства України. Якщо суборендар продовжує користуватись майном після закінчення терміну договору, то, за відсутності письмових заперечень сторін або власника, заявлених не пізніше 10 календарних днів до закінчення строку дії договору, то строк дії даного договору продовжується ще на один рік.

У специфікації до договору № 20042-20544 від 17.06.2015р. сторонами було погоджено перелік та загальну вартість майна (без податку на додану вартість), що є предметом суборенди за вказаним правочином. Згідно змісту вказаної специфікації у строкове платне користування суборендаря передається майно у кількості 27 одиниць загальною вартістю 25 855,82 грн. Місцем знаходження майна визначено м. Київ, Дружби Народів.

17.06.2015 р. на виконання умов договору № 20042-20544 від 17.06.2015р. товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" було передано, а товариством з обмеженою відповідальністю "Сабкол" прийнято у строкове платне користування майно за переліком, що наведений у специфікації до вказаного правочину, про що контрагентами складено та підписано акт від 17.06.2015р. приймання-передачі майна в суборенду (а.с. 39).

Наказом №16-п від 04.01.2016р. товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" було призначено комісію для проведення перевірок наявності та цільового використання майна та затверджено її склад (а.с. 41).

Згідно акту від 19.05.2017р. контрольної перевірки (а.с. 42), складеного представниками позивача, майно, що є об'єктом оренди, за місцем його розташування, зазначеним у специфікації до договору, не знаходиться.

26.05.2017 р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію №265-17/2 від 26.05.2017р.,(а.с. 43) в якій повідомив останнього про розірвання договору №20042-20544 від 17.06.2015р. та необхідність повернення майна. На підтвердження направлення вказаної претензії, заявником представлено до матеріалів справи фіскальний чек від 31.05.2017р. №8826 та опис вкладення у цінний лист (а.с.44).

Листом (а.с.45) у відповідь на претензію №265-17/2 від 26.05.2017р. відповідачем було повідомлено орендаря про викрадення об'єкту оренди, за наслідками чого до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про кримінальне провадження, а отже, повернення об'єкту суборенди не вбачається за можливе.

У претензії №3717 від 03.07.2017р. (а.с.46) товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" було заявлено до відповідача вимогу про компенсацію вартості неповернутого майна, з огляду на неможливість його повернення. На підтвердження направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивачем представлено суду фіскальний чек від 11.07.2017р. та опис вкладення у цінний лист.

У відповідь на вищенаведену претензію суборендарем наголошено на відсутності вини останнього у порушенні умов спірного правочину та втраті об'єкта оренди, а отже, і відсутності підстав для відповідальності товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол".

Оскільки після закінчення дії договору суборенди №20042-20544 від 17.06.2015р., товариство з обмеженою відповідальністю "Сабкол" майно, що є об'єктом суборенди, не повернуло орендарю та його вартість, у відповідності до умов вказаного правочину, орендарю не відшкодовано, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не представлено суду належних доказів на підтвердження обставин непереборної сили, які могли б бути підставою для звільнення суборендаря від обов'язку відшкодувати вартість об'єкта оренди орендарю, з огляду на його неповернення після припинення договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Умовами ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно зі ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором суборенди майна № 20042-20544 від 17.06.2015р. щодо передачі майна у користування відповідачу виконав, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом прийому-передачі майна в суборенду від 17.06.2015 р. (а.с. 39)

Загальна вартість майна, переданого у користування відповідачу, відповідно до вищезазначених актів, становить 25 855,82 грн. без ПДВ, 31 026,98 грн. з ПДВ.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено вимогами статті 526 Цивільного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п.п.2.3-2.5 договору сторони в двохстороньому порядку погодили, що майно повинно бути повернуто суборендарем та прийняте орендарем/власником протягом десяти банківських днів з дати закінчення дії договору (в тому числі, дострокового). Суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику. Факт повернення майна з суборенди підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється печатками сторін і власника. Акт приймання-передачі майна з суборенди є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі майна в суборенду лежить на суборендареві. Суборендар зобов'язаний повернути майно орендарю/власнику в такому ж стані, в якому воно було передано в суборенду з урахуванням нормального зносу.

Матеріалами справи підтверджено, що майно за договором суборенди відповідачем повернуто не було. Належним та допустимих доказів протилежного, в розумінні ст.ст. 76, 77 суду надано не було.

Водночас, у розділі 5 договору сторонами визначено, зокрема, що суборендар зобов'язується: нести всі ризики спричинені шкоди майном власнику майна та майну третіх осіб; протягом десяти робочих днів до закінчення дії договору (в тому числі, дострокового) повернути майно орендарю (а в разі отримання відповідної вимоги - власнику) у діючому стані, технічно справне та комплектне, з урахуванням нормального зносу; самостійно і за свій рахунок забезпечити належне збереження майна.

Відповідно до ст. 323 ЦК України, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлене договором або законом.

Проте, приписами п. 6.2. договору суборенди сторони передбачили, що у випадку втрати (повного знищення) суборендарем майна (окрім випадків, що мають підтвердження актами відповідних органів і які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили) або неповерненні майна у відповідності до п. 2.3 договору суборендар зобов'язаний відшкодувати орендарю (або за письмовою вимогою безпосередньо власнику) вартість майна, вказану в п. 1.2 договору або в специфікації із врахуванням ПДВ, якщо інша сума не буде додатково узгоджена сторонами та власником.

Факт втрати майна встановлено актом контрольної перевірки від 19.05.2017р., не спростовано та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 6.10 договору сторона не нестиме відповідальності за порушення умов даного договору, якщо порушення сталося не з її вини і якщо сторона доведе, що нею було вжито всіх необхідних заходів щодо належного виконання умов договору.

За твердженнями відповідача, невстановлена особа у невстановлений період часу з подвір'я таємно викрала спірне майно, що було передано відповідачу на виконання умов договору суборенди, в зв'язку з чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань занесені відомості 12016100030013174 від 05.11.2016 р., а тому внаслідок протиправних дій третіх осіб у відповідача відсутній обов'язок з відшкодування викраденого майна позивачу.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підпунктом 3.3.1 п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Згідно з п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, вказаними нормами встановлено, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим останньою по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим, у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.

Таким чином, надана відповідачем довідка не є належним доказом існування обставин непереборної сили, відтак відповідачем належними та допустимим доказами не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

При цьому, внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань запису №12016100030013174 за наслідками повідомлення про викрадення майна, що є об'єктом суборенди за укладеним між позивачем та відповідачем договором, не є свідченням непереборної сили та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не є належними та допустимими доказами в господарській справі, оскільки відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент прийняття рішення суду першої інстанції) обов'язковим для господарського суду при вирішення спору має лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили.

Крім того, умовами спірного правочину визначено, що саме суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати майна до моменту фактичного повернення майна орендарю/власнику.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт відсутності майна за його місцезнаходженням, яке на вимогу позивача йому не повернуто, що не було спростовано відповідачем належними та допустимим доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення вартості неповернутого майна є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі у сумі 31 026,98 грн.

Відносно позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 2 000 грн. , нарахованого на підставі п. 6.7 договору суборенди № 20042-20544 від 17 червня 2015 року колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як унормовано вимогами ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України унормовано, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами п. 6.7 договору у випадку невиконання суборендарем зобов'язань, передбачених п.п.5.1.5, 5.1.17, 5.1.18 даного договору суборендар сплачує орендарю або власнику штраф за кожен окремий випадок в розмірі 2000 грн. Належним підтвердженням буде акт, складений за участю орендаря або власника та суборендаря, а у випадку ухилення суборендаря від підписання акту - одностороннім актом орендаря або власника з відповідною відміткою.

Зокрема, пунктом 5.1.18 договору передбачено, що суборендар зобов'язаний не змінювати місця знаходження майна, яке вказано у п.1.2 даного договору, або у специфікації без письмового погодження такого переміщення з власником та орендарем.

У специфікації до договору №20042-20544 від 17.06.2015р. визначено, що місцем знаходження майна визначено м. Київ, Дружби Народів.

Згідно акту від 19.05.2017р. контрольної перевірки, складеного представниками позивача, майно, що є об'єктом оренди, за місцем його розташування, зазначеним у специфікації до договору, не знаходиться.

Проте, оскільки сторонами було передбачено сплату штрафу саме за зміну місця знаходження майна, тобто, дію, вчинену з волі суборендаря, в той же час, як у даному випадку майно було відсутнє на місці знаходження не з волі відповідача, що, зокрема, підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача неустойки, що передбачена п.6.7 договору, а отже, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 2 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги апелянта про зупинення провадження у господарській справі № 910/16592/17 до завершення кримінального провадження, відомості про яке 05.11.2016 р. внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12016100030013174, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Враховуючи зазначені вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому, пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Колегія суддів зазначає, що зібрані докази у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а тому доводи апелянта стосовно зупинення провадження у справі є необґрунтованими та безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2017 року у справі № 910/16592/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сабкол" на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2017 року у справі № 910/16592/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2017 року у справі № 910/16592/17 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи № 910/16592/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.03.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко