Постанова

від 28.11.2017 по справі 826/17314/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И місто Київ 28 листопада 2017 року                                                                               №826/17314/13-а           Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податквих-повідомлень рішень від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2015 №К/800/13142/14 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014  у справі №826/17314/13-а та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2013  у справі №826/17314/13-а скасовано, а справу №826/17314/13-а направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України. Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією  у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 30.09.2013 №447/26-55-22-04/34614022, прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204. Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204. Адміністративну справу розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, ВСТАНОВИВ: Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” за період з 01.07.2012 по 31.08.2012. Превіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп”: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.2 статті 138, пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 585316,00 грн.; пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість 557444,20 грн. За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві складено акт від 30.09.2013 №447/26-55-22-04/346140224 та прийнято податкові повідомлення-рішення: від 18.10.2013 №71126552204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 731 645,00 грн., у тому числі: 585 316,00 грн. - основний платіж, 146 329,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 18.10.2013 №71226552204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 836 166,00 грн., у тому числі: 557 444,00 грн. - основний платіж, 278 722,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Товариство з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11. Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві від 30.09.2013 №447/26-55-22-04/346140224 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” та товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” за договором поставки від 19.06.2012 №1906. Матеріали справи свідчать, що між товариством з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” (продавець) укладено договір поставки від 19.06.2012 №1906, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.   На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору 19.06.2012 №1906, актів приймання-передачі майна, специфікацій, рахунку на оплату, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень. Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по товариству з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” (код 34614022), основним видом діяльності є, зокрема, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. Згідно письмових пояснень позивача, придбаний товар у товариства з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” позивачем використовувався у власній господарській діяльності, зокрема, перепродавався третім особам, що підтверджується копіями договорів та супровідних до них документів, які містяться в матеріалах справи. У свою чергу, Державна податкова інспекція  у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” та товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” вказано на акт Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 17.05.2013 №269/22-717/37554050 “Про неможливість проведення позапланової виїзної документально перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2012 по 31.07.2012 по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю “Ангстрем Континенталь”, товариством з обмеженою відповідальністю “Старт-Д”, товариством з обмеженою відповідальністю “Виробнича компанія “Віконні системи”, в якому встановлено  відсутність реальних операцій товариства з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” з контрагентами. Однак, контролюючим органом в акті перевірки не встановлено та в судовому засіданні належними доказами не доведено, що господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА” не мали реального характеру. Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні договорів, які укладалися позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА”. Висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях не підтверджених жодними доказами. Аналіз взаємовідносин між товариством з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” та товариством з обмеженою відповідальністю  “Будівельно-комплектуюча компанія “Буд-ЮА”  свідчить, що: - контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача; - всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість і фактично зроблені на припущеннях посадової особи, що здійснювала перевірку позивача; - під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Євроконсалтсервісгруп” відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між останнім та його контрагентом; - доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідачем суду не надано. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки акта зустрічної звірки його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Отже, з урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14. Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.». В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 30.01.2017 №К/800/12815/14, від 01.02.2017 №К/800/4797/16, від 01.02.2017 №К/800/989/14, від 23.02.2017 №К/800/32867/16, від 28.02.2017 №К/800/40340/14, від 01.03.2017 №К/800/22196/16, від 14.03.2017 №К/800/30633/16, від 04.04.2017 №К/800/31067/16, від 11.04.2017 №К/800/67420/14, від 25.04.2017 №К/80025368/14, від 26.04.2017 №К/800/49354/13, від 16.05.2017 №К/800/29853/14. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204 протиправними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, П О С Т А Н О В И В: Позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.10.2013 №71126552204, №71226552204. Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови. Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. Постанова суду, прийнята в порядку скороченого провадження виконується негайно. Суддя                                                                                            Літвінова А.В.