Постанова

від 10.08.2006 по справі 20-8/128

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-8/128

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 7 серпня 2006 року  

Справа № 20-8/128

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Щепанської О.А.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

позивача: Берегового Сергія Андрійовича, довіреність №29-06/366   від 11.04.2006,  товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство";

відповідача: не з'явився,  товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарка "Корабел";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя    Ткаченко М.І.) від 29 травня 2006 року у справі № 20-8/128,

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" (вул. Героїв Севастополя, 13,Севастополь,99001)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" (вул. Гер. Севастополя, 13,Севастополь,99001)       

про стягнення заборгованості,

                                                            ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29 травня 2006 року у справі №20-8/128 (суддя Ткаченко М.І.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" про стягнення заборгованості.

Суд стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" суму у розмірі 258682,16грн., 2586,82грн. держмита  та  118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду.

Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було порушено норми  процесуального права.

Відповідач вказує на те, що відповідно до ухвали від 26.05.2006, господарським судом міста Севастополя були внесені зміни до ухвали від 22.05.2006 у справі №20-8/128, згідно з якими дату судового засідання яку було вказано 29.06.2006 було  замінено на 29.05.2006.

Ухвалу від 26.05.2006 було направлено відповідачу 13.06.2006, що підтверджує поштовий штамп на конверті.

Судове засідання у справі №20-8/128, на якому було прийнято рішення, відбулося 29.05.2006  без участі товариства з обмеженою відповідальністю  „Спільне підприємство технопарку „Корабел”, оскільки відповідач не знав про його проведення.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами і мають право брати участь в судовому засіданні.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство технопарку „Корабел” було позбавлено такої можливості, оскільки не було належним чином повідомлено про час проведення судового розгляду.

Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.08.2006 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Прокопанич Г.К., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Плута В.М.

За клопотанням представника позивача, судочинство здійснювалось на російській мові у відсутності представника відповідача, якого було належним чином повідомлено про час і місце розгляду апеляційної скарги, який не надав доказів поважних підстав своєї відсутності та який не скористався своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні.

Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила можливим розглянути справу по суті у відсутності представника відповідача з представлених доказів в матеріалах справи, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши справу, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне російсько-українське підприємство "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" про стягнення заборгованості в розмірі 258682,16грн. (а. с. 2-4).

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції було мотивовано тим, що за відповідачем залишилася грошова заборгованість в розмірі 258682,16грн., яку відповідач в рамках пункту 2 угоди про розірвання договору повинен був сплатити у 20 - денний термін, після чого сторони не несуть один перед другим ніяких зобов'язань.

Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір №01/370-3 від 3 січня 2003 року та додаткову угоду №1 від 146 жовтня 2003 року. (а. с. 8-10).

Відповідно до договору та угоди (а. с. 11), відповідач зобов'язався виконати малярно-ізоляційні роботи на суму 1821552,00 грн. (за договором - 1641935,24грн., за угодою - 179616,76грн).

Згідно з пунктом 6.1.1 договору, позивачем було сплачено відповідачу авансовій платіж у розмірі 40 відсотків - 636773,60грн., що підтверджується платіжними дорученнями №543 від 14 березня 2003 року та №1377 від 24 липня 2003 року. (а. с. 12-13).

Як свідчать представлені докази в матеріалах справи, відповідачем роботи не були виконані у повному обсязі і подальше їх виконання не велось.

На підставі того, що відповідачем було виконано робіт лише на загальну суму 367849,97грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 31 жовтня 2003 року, від 26 грудня 2003 року, від 30 жовтня 2004 року, від 27 березня 2004 року (а. с. 24-27), то між позивачем та відповідачем було укладено угоду від 18 січня 2006 року про розірвання договору (а. с. 20), яку підписано обома сторонами.

Також, 5 січня 2006 року сторони підписали угоду про взаємозалік (а. с. 23).

Таким чином, суд першої інстанції вірно, на думку судової колегії дійшов висновку про те, що за відповідачем залишилася грошова заборгованість в розмірі 258682,16 грн., яку відповідач в рамках пункту 2 угоди про розірвання договору повинен був сплатити у 20 - денний термін, після чого сторони не несуть один перед другим ніяких зобов'язань.

Матеріали справи також свідчать про те, що 27 березня 2006 року на адресу відповідача було направлено лист з проханням виконати умови пункту 2 угоди про розірвання договору, а саме перерахувати на рахунок позивача у 20 - денний термін 258682,16грн. заборгованості, тобто до 18 квітня 2006 року (а. с. 22).

Оскільки відповідач в добровільному порядку погашення не провів, це стало підставою для позивача звернутись до господарського суду міста Севастополя за захистом порушеного права.

Судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, приймаючи до уваги наступні факти.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-ІV із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 19 червня 2003 року №980-ІV і Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-ІV, що вступив в дію в 1 січня 2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки правовідносини між сторонами виникли до вступу в силу Цивільного кодексу України (з 1 січня 2004 року) і продовжують існувати до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, то до таких правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

В статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання відповідача, на те, що при вирішенні спору було порушено його процесуальні права, оскільки його було позбавлено можливості приймати участь в судовому засіданні.

Однак, відповідач не з'явився в судове засідання також і при розгляді апеляційної скарги.

Жодних нових доказів його відсутності вини та спростовуючих доводів позивача, відповідач не надав.

Відповідно до пункту 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.

          Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1.Рішення господарського суду міста Севастополя від 29 травня 2006 року у справі № 20-8/128 залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство технопарку "Корабел" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  О.А. Щепанська

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                В.М. Плут