Рішення

від 21.11.2017 по справі 910/1572/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017Справа № 910/1572/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014"

про зобов'язання вчинити дії, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Мірошник С.Б. (представник за довіреністю №131 від 01.11.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 281 687,67 грн., одержані відповідачем за Договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року до Договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1245/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26 червня 2014 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначену суму процентів було необґрунтовано виплачено ПАТ "Банк національний кредит" відповідачеві на підставі договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, який є нікчемним відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), оскільки призвів до зменшення активів банку.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказував на те, що рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" про нікчемність Договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, яким банк нібито відмовився від власних майнових вимог є таким, що не відповідає нормам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Нечай О.В.) від 30 березня 2016 року у справі №910/1572/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду України від 06.09.2017р. постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2016 року у даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2017р. справу №910/1572/16 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017р. справу №910/1572/16 прийнято до свого провадження суддю Морозовим С.М., розгляд призначено на 07.11.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено до 21.11.2017р.

В судове засідання 21.11.2017р. представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 21 листопада 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2014 року між ПАТ "Банк національний кредит" (банк) і ТОВ "ВВМ 2014" (вкладник) укладено депозитний договір № DU1245/2014-1.

Відповідно до пунктів 2.1- 2.3 депозитного договору № DU1245/2014-1 вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ "Банк національний кредит" грошові кошти в сумі 1 600 000,00 грн. у національній валюті на умовах цього договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних.

Згідно з пунктом 3.7 депозитного договору № DU1245/2014-1 вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ "Банк національний кредит". У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку.

27 червня 2014 року між ПАТ "Банк національний кредит" (заставодержатель), ТОВ "ВВМ 2014" (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - ТОВ "Факторинг Фінанс", позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1286/1-1 (далі - договір застави № 04-1286/1-1), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 серпня 2010 року № 49Ю/2010/05-81/2-1 (далі - кредитний договір № 49Ю/2010/05-81/2-1), укладеним між банком і ТОВ "Факторинг Фінанс", передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 600 000,00 грн. за депозитним договором № DU1245/2014-1, у тому числі сам вклад і нараховані проценти.

27 червня 2014 року між ПАТ "Банк національний кредит" і ТОВ "ВВМ 2014" укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору № DU1245/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема:

- доповнили зазначений депозитний договір підпунктом 2.1.1 про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов'язань ТОВ "Факторинг Фінанс" за кредитним договором № 49Ю/2010/05-81/2-1;

- змінили пункт 2.6 депозитного договору № DU1245/2014-1, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши натомість, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії договору застави № 04-1286/1-1;

- виклали пункт 3.7 депозитного договору № DU1245/2014-1 у новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави № 04-1286/1-1 звернутися з проханням про дострокове розірвання депозитного договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання депозитного договору. Датою розірвання депозитного договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання депозитного договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника.

25 липня 2014 року між ПАТ "Банк національний кредит" і ТОВ "ВВМ 2014" укладено договір про внесення змін № 2 до депозитного договору № DU1245/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема, внесли зміни до депозитного договору та визначили строк розміщення депозиту з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановили процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних.

Крім цього, пункт 2.6 депозитного договору № DU1245/2014-1 викладено у новій редакції, згідно з якою 31 липня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника у ПАТ "Банк національний кредит", але в будь-якому разі після припинення дії договору застави № 04-1286/1-1.

30 квітня 2015 року між сторонами договору застави № 04-1286/1-1 було укладено договір про розірвання договору застави, згідно з яким права та обов'язки сторін за договором застави припиняються.

30 квітня 2015 року між ПАТ "Банк національний кредит" і ТОВ "ВВМ 2014" укладено договір про внесення змін до депозитного договору № DU1245/2014-1, зокрема сторони виклали пункт 3.7 договору в новій редакції, згідно з якою у випадку розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 23 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку.

На підставі постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) від 5 червня 2015 року "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 5 червня 2015 року було прийнято рішення № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду у ПАТ "Банк національний кредит".

Правлінням НБУ 28 серпня 2015 року прийнято постанову № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит".

На виконання зазначеної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 159 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" провела перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення таких правочинів, що є нікчемними.

У листі від 17 листопада 2015 року № 04-08/2098 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" повідомила ТОВ "ВВМ 2014" про нікчемність договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VІ і просила повернути банку кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 281 687,67 грн. (різниця між процентами за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту за період із 26 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору (26 827,40 грн.).

Оскільки вимогу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк національний кредит" від 17 листопада 2015 року про повернення надміру виплачених банком відповідачеві сум не було виконано, позивач, посилаючись на те, що до суми виплачених відсотків неправомірно включено грошові кошти у розмірі 281 687,67 грн., просив суд зобов'язати відповідача повернути ці кошти як такі, що було сплачено на виконання нікчемного правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 статті 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

У ЦК немає положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI).

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016р. у справі № 910/17882/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014", яке набрало законної сили з 10.12.2016р. визнано недійсними нікчемні договори від 27 червня 2014 року № 1 та від 30 квітня 2015 року про внесення змін до депозитного договору № DU1245/2014-1 в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, розрахунок позивача з відповідачем за депозитним договором №DU1245/2014-1від 26.06.2014р., при достроковому припиненні за вимогою вкладника (відповідача) мав відбуватись із застосуванням штрафних санкцій у вигляді зниженої процентної ставки 2 % річних за час фактичного користування вкладом, згідно з п. 3.7 депозитного договору без урахування вказаних вище нікчемних додаткових угод до нього.

Щодо клопотання позивача про вихід господарського суду за межі позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд при вирішенні даної справи зазначити у резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача на користь грошових коштів в сумі 281 687,67 грн. суд відзначає наступне.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Передбачені ст. 22 ГПК України права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо розгляд справи здійснюється спочатку, то позивач також вправі змінити підставу або предмет позову до початку повторного розгляду справи по суті.

Таким чином, позивач для захисту свого порушеного права при новому розгляді справи не був позбавлений права до початку розгляду справи по суті змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви на підставі статті 22 ГПК України.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/1572/16 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З урахуванням викладеного, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 225,32 грн., за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2016 року в розмірі 4 647,85 грн. за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2016 року в розмірі 5 070,38 грн. та подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року Верховним Судом України у даній справі в розмірі 5 492,91 грн., що разом становить 19 436,46 грн., у зв'язку з задоволенням позову, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" (ідентифікаційний код 39254387, адреса: 04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 4, літ. А, н/п № 19) повернути Публічному акціонерному товариству "Банк національний кредит" (ідентифікаційний код 20057663, адреса: 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 52/58) грошові кошти у сумі 281 687,67 грн. (двісті вісімдесят одну тисячу шістсот вісімдесят сім гривень 67 коп.), одержані за Договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року до Договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1245/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26 червня 2014 року.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" (ідентифікаційний код 39254387, адреса: 04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 4, літ. А, н/п № 19) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" (ідентифікаційний код 20057663, адреса: 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 52/58) 19 436,46 грн. (дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять шість гривень 46 коп.) судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2017р.

Суддя С.М. Морозов