Рішення

від 28.11.2017 по справі 917/1906/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017р. Справа № 917/1906/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (пр-т Гагаріна, буд. 12-А, м. Одеса, 65039)

до Споживчого товариства "КотлТранс" (вул. Жовтнева, буд. 213, смт. Котельва, Котелевський район, Полтавська область)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Пістряк М. С., Ричка Я. О.

від третьої особи: ОСОБА_2

Розглядається позовна заява про стягнення 360159,22 грн., з них: 140000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 12566,05 грн. заборгованості за процентами, 95074,98грн. простроченої заборгованості за процентами, 148518,19 грн. пені, що нарахована за порушення кредиту та процентів за період з 30.10.2017р. по 20.08.2015р., згідно договору кредиту № 662 від 30.10.2007р. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме: автомобіль RENAULT Premium 1998 року випуску, колір-сірий, тип - сідливий тягач - E. шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, видане 20.07.2004р. Зіньківським МРЕВ ДАІ ГУ - УМВС України та Ангар складу ЗЗР, металевий (15м x 30 м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості.

Відповідач та третя особа у відзиві та поясненнях проти позову заперечують, посилаючись на те, що ОСОБА_1 будь-яких документів щодо сплати заборгованості не підписував, у спірних заявах виконано підпис не ним, а невідомою особою.

Відповідач та третя особа прохають суд застосувати строк позовної давності до даних правовідносин та відмовити у позові.

Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про поновлення та продовження процесуального строку, в якому просить суд визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та поновити цей строк, з посиланням на те, що відповідачем у справі були вчинені дії, які свідчать про визнання останнім суми боргу за кредитним договором (т.1 а.с.40-41).

В додаткових поясненнях позивач посилається на те, що строк позовної давності, щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно переривався, що підтверджується заявкою позичальника на переказ готівки від 25.10.2012р. за № 8211 на суму 1000,00 грн. та № 8242 від 25.10.2012р. на суму 0,33 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.03.2017р. по справі № 917/1906/15 призначено судову почеркознавчу експертизу по справі, проведення якої доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. М.С. Бокаріуса та зупинено провадження у справі.

В зв'язку з надходженням висновку судової експертизи, за ухвалою від 09.11.2017 провадження у справі було поновлено.

Позивачем подано клопотання від 23.11.2017 про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю прибути на судове засідання та проведення наступного засідання в режимі відеоконференції (т.3 а.с.171).

Підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме, неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, сторони надали суду письмові пояснення по суті спору та виклали свої правові позиції, надані сторонами докази є достатніми для вирішення спору, підстави для відкладення розгляду справи згідно ст. 77 ГПК України відсутні.

Отже, клопотання позивача судом відхиляється.

В судовому засіданні 28.11.2017р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

30.10.2007 Публічне акціонерне товариство Імексбанк та громадянин ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 662 (т.1 а.с. 9-11).

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав боржнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 25 000,00 доларів США зі сплатою 14% річних з кінцевим терміном погашення 28.10.2010 (п.п. 1.1, 1.1.1).

Також сторонами у кредитному договорі узгоджено наступне.

Згідно з п. 2.1. кредитного договору, видача кредиту проводиться шляхом надання готівкових коштів з позичкового рахунку позичальника та/або оплати з позичкового рахунку розрахункового документа позичальника.

Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника (п. 2.2.).

Позичальник доручає кредитору здійснювати договірне списання коштів у національній валюті з поточного рахунку позичальника або з будь-яких інших рахунків позичальника, що становлять суму кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань позичальника перед кредитором, за умови настання строків виконання позичальником будь-яких грошових зобов'язань, передбачених цим договором (п. 2.7).

Згідно з п. 3.2.8 кредитор має право здійснювати договірне списання з відповідного рахунку позичальника у відповідності до вимог чинного законодавства України при настанні терміну погашення заборгованості за кредитним договором.

У разі несвоєчасного погашення позичальником заборгованості та відсотків за кредитом видавати наказ про примусову сплату боргового зобов'язання (п. 3.2.10).

30.06.2009 сторони договору уклали Додаткову угоду № 4 до договору (т.1 а.с. 13).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди, сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. статті 1 кредитного договору в наступній редакції: кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 25 000,00 доларів США (станом на 30.06.2009 залишок - 20 020,00 доларів США, що у перерахунку становить 153 153,00 грн), починаючи з 30.06.2009 - 153 153,00 грн, зі сплатою 16% відсотків річних, починаючи з 30.06.2009 - 21% річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості:

- щомісячно, по 25-е число включно число кожного місяця, починаючи із травня 2008 року та до жовтня 2008 року, погашати по 830,00 доларів США;

- щомісячно, по 25-е включно число кожного місяця, починаючи із жовтня 2009 року та до вересня 2010 року, погашати по 11 800,00 грн;

- до 28.10.2010 погасити залишок заборгованості в сумі 11 553,00 грн.

У забезпечення умов кредитного договору 30.10.2007 Публічне акціонерне товариством Імексбанк та Споживче товариство КотлТранс уклали договір застави № 662 (т.1 а.с. 14-15), відповідно до умов якого в рахунок забезпечення виконання договору останнє надало в заставу рухоме майно, а саме: автомобіль RENAULT Premium, 1998 року випуску, колір - сірий, тип - сідловий тягач-Е, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 видане 20.07.2004 Зіньківським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України в Полтавській області.

Згідно з п. 1.2 договору застави, відповідач передав майно в заставу позивачу з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань Позичальником - ОСОБА_1 по договору кредиту № 662 від 30.10.2007, згідно якого Заставодержатель надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпечуваності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 25 000,00 доларів США зі сплатою 14% річних з кінцевим терміном погашення, враховуючи графік погашення, встановлений договором кредиту.

Заставлене майно оцінене сторонами в сумі 160 000,00 грн (п. 1.3).

Згідно з п. 1.6. договору застави зобов'язання забезпечені договором застави, вважаються виконаними, коли заборгованість цілком сплачена, сплачені відсотки та витрати, пов'язані з виконанням обов'язків позичальником по договору кредиту № 662 від 30.10.2007.

Відповідно до п. 3.4. позивач має право за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена в договорі кредиту, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору застави позивач має право звернути стягнення на предмет застави, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по договору кредиту № 662 від 30.10.2007 вони не будуть виконані.

Також, 30.10.2007 Публічне акціонерне товариство Імексбанк та ОСОБА_1 уклали договір застави № 662/1 (т.1 а.с. 16-17).

Згідно з п. 1.1 договору застави відповідач передав в заставу позивачу майно - ангар складу ЗЗР, металевий (15м х 30м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості. Пунктом 1.2 договору застави передбачено, що зазначене майно відповідач передав в заставу позивачу з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань боржником - ОСОБА_1 по договору кредиту № 662 від 30.10.2007.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору кредиту № 662 від 30.10.2007, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 25000,00 доларів США.

Третя особа (ОСОБА_1.) факт отримання кредитних коштів не заперечував.

Проте, порушуючи умови договору ОСОБА_1 не сплатив кредит та проценти за користування ним.

Станом на 20.08.2015 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором становить 360 159,22 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом - 104000,00 грн; поточна заборгованість за процентами - 12 566,05 грн; прострочена заборгованість по процентам 95 074,98 грн; пеня, що нарахована за порушення строків повернення кредиту та процентів (за період з 30.10.2007 по 20.08.2015) - 148 518,19 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль RENAULT Premium, 1998 року випуску, колір - сірий, тип - сідловий тягач-Е, шасі (кузов, рама, коляска) та Ангар складу ЗЗР, металевий (15 м х 30 м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості.

При прийнятті рішення судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредиті) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України ).

Отже, в зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань з повернення кредиту, у позивача виникло право на звернення стягнення на заставлене майно.

Проте, відповідач та третя особа посилаються на пропуск позивачем строку позовної давності в зв'язку з чим прохають у позові відмовити.

Відповідно до статті 256 ЦК України , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України ).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України ).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України .

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України ).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261 , 530 , 631 ЦК України , слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначеної вище правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 06.11.2013 (№ 6-116цс13), 19.03.2014 (№ 6-20цс14) та 18.06.2014 (№ 6-61цс14).

Посилання позивача на те, що строк позовної давності був перерваний в зв'язку з частковими оплатами позичальником боргу за кредитом, суд вважає необґрунтованими з таких мотивів.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як роз'яснено у п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України ), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставини справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само і прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати боргу; часткова сплата боржником або за його згодою іншою особою основного боргу та/або суми санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язань передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Надана відповідачем постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016р. у справі № 917/1903/15 (т.2 а.с.25-31), не може бути врахована судом при розгляді даної справи, оскільки предметом спору у справі № 917/1903/15 було звернення стягнення на заставлене майно для погашення заборгованості за кредитним договором № 730 від 12.02.2008р., в той час як у справі № 917/1906/15 предметом є звернення стягнення на заставлене майно для погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007р. Отже, правовідносини сторін у вказаних справах є різними, і встановлені у справі № 917/1903/15 обставини не відносяться до предмету спору у справі № 917/1906/15.

Позивач як доказ вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, посилається на часткове проведення позичальником оплати боргу за меморіальними ордерами від 25.10.2012 та від 21.05.2014, а також за банківською випискою гр.ОСОБА_1 з 30.10.2007 по 27.08.2015 по операціях від 25.10.2012 з погашення заборгованості за кредитним договором № 662 (1000,00 грн та 0,33 грн) та квитанції № 200/2 від 08.06.2012 про перерахування 900,00 грн - "погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 662". Позивач також надав до суду копії заяви про переказ готівки № 8211 від 25.10.2012 про перерахування 1000,00 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007" та копію заяви про переказ готівки № 8242 від 25.10.2012 про перерахування 0,33 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007".

В постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2016р. по даній справі вказано, що ненадання судами при первісному розгляді справи належної оцінки вказаним доказам стало підставою для направлення цієї справи на новий розгляд.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 09.11.2016р. по даній справі, судом встановлено наступне.

Згідно з п. 3.2.8 договору кредиту № 662 від 30.10.2007 кредитор має право здійснювати договірне списання коштів з відповідного рахунку позичальника у відповідності до вимог чинного законодавства України при настанні терміну погашення заборгованості за цим договором.

Позивачем надані суду копії меморіальних ордерів від 25.10.2012 № 8212 на суму 1000,00 грн., від 25.10.2012 № 8243 на суму 0,33 грн., від 21.05.2014 № 33744 на суму 1000,00 грн., від 21.05.2014р. № 33745 на суму 1000,00 грн. (т. 1 а.с. 93, 95-96, 150, 174; т.2 а.с.14-16), які свідчать про часткове погашення тіла кредиту.

Разом з тим, ОСОБА_1 (який є позичальником та третьою особою у справі) надані суду особисті нотаріально посвідчені пояснення від 24.01.2017р., в яких він повідомив, що в зв'язку зі скрутним фінансовим становищем ним після 28.10.2010р. припинилася виплата як суми основного боргу по кредиту, так і процентів за користування ним (т.2 а.с.166).

Відповідно до п.1.19-1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 N 2346-III , меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Таким чином, вказані меморіальні ордери, складені за ініціативою банку, свідчать лише про здійснення банком списання коштів з розрахункового рахунку відповідача, що передбачено п. 2.7 кредитного договору (т.1 а.с. 9), а не вчинення боржником дій з виконання зобов'язання.

Отже, вказані меморіальні ордери не можуть бути визнані судом як належний доказ вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, і як наслідок вони не свідчать про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій боржником.

З тих же підстав не може бути визнано судом як належний доказ вчинення боржником дій з виконання зобов'язання надана позивачем банківська виписка гр.ОСОБА_1 з 30.10.2007 по 27.08.2015 по операціях від 25.10.2012 з погашення заборгованості за кредитним договором № 662 (т.1 а.с.42-43, 151; т.2 а.с.65), оскільки дана виписка не містить підпису позичальника, складена банком в односторонному порядку та сама по собі не підтверджує вчинення боржником дій по сплаті боргу. Отже, надана банківська виписка не свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Також, ОСОБА_1 (позичальник) в нотаріально посвідчених поясненнях від 24.01.2017р. повідомив суду, що він по квитанції № 200/2 від 08.06.2012 про перерахування 900,00 грн - "погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 662" оплати не проводив (т.2 а.с.166).

При дослідженні цього доказу судом встановлено, що позивачем надано копію квитанції № 200/2 від 08.06.2012 про перерахування 900,00 грн. - "погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 662", з відміткою про відповідність змісту копії оригіналу (т.1 а.с.93, 150), проте вказана квитанція не містить жодного підпису боржника в підтвердження проведення саме ним цієї платіжної операції .

Отже, ця квитанція не може бути визнана судом як належний доказ вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, та, як наслідок, не свідчить про переривання перебігу позовної давності.

З цих же підстав не є належними доказами проведення боржником платежів за кредитом надані позивачем квитанції № 200/1 від 24.07.2012р. та № 200/4 від 05.06.2012р., оскільки вони також не містять підпису позичальника, а в призначенні платежу вказано: погашення прострочених відсотків (т.1 а.с.94).

Позивач також надав до суду копії заяви про переказ готівки № 8211 від 25.10.2012 про перерахування 1000,00 грн та копію заяви про переказ готівки № 8242 від 25.10.2012 про перерахування 0,33 грн (т.2 а.с.44, 45, 104, 105; т.3 а.с.9-12).

ОСОБА_1 (позичальник) в нотаріально посвідчених поясненнях від 24.01.2017р. повідомив суду, що він не надавав будь-яких заяв про переказ готівки за своїм особистим підписом , в тому числі № 8211 від 25.10.2012 про перерахування 1000,00 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007" та копію заяви про переказ готівки № 8242 від 25.10.2012 про перерахування 0,33 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007"; а також, зазначив, що підписи у вказаних документах не його, а лише наслідують його підпис (т.2 а.с.166).

З метою дослідження вказаних заперечень, суд за ухвалами від 10.01.2017, від 31.01.2017р., від 16.02.2017 (т. 2 а.с. 151-152, 168; т.3 а.с.3) витребував у позивача оригінали вказаних заявок, які були надані позивачем 02.03.2017р. (т.3 а.с.14, 65, 66).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.03.2017р. було призначено судову почеркознавчу експертизу по справі, проведення якої доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. М.С. Бокаріуса (т.3 а.с.27-28).

Суд поставив на вирішення експерта наступні запитання:

1) чи виконано підпис в рядку "підпис платника" - на заяві на переказ готівки № 8211 від 25.10.2012р. на суму 1000,00 грн. ОСОБА_1 чи іншою особою;

2) чи виконано підпис в рядку "підпис платника" - на заяві на переказ готівки № 8242 від 25.10.2012р. на суму 0,33 грн. ОСОБА_1 чи іншою особою.

Оригінали заявок на переказ готівки були направлені судом для дослідження судовому експерту (т.3 а.с.33).

За результатом дослідження експертом було складено висновок № 447/448 від 09.10.2017р. судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи (т. 3 а.с.60-63) з уточненням від 01.11.2017р. до висновку (т.3 а.с.166), в якому встановлено, що:

-підпис від імені ОСОБА_1 у графі Підпис платника заяви на переказ готівки № 8211 від 25.10.2012р. на суму 1000,00 грн. виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1, а іншою особою;

-підпис від імені ОСОБА_1 у графі Підпис платника заяви на переказ готівки № 8242 від 25.10.2012р. на суму 0,33 грн. виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1, а іншою особою.

Отже, твердження третьої особи про те, що вона не підписувала надані позивачем заяви на переказ готівки, були підтверджені судовою експертизою у справі.

З огляду на викладене, заяви на переказ готівки № 8211 від 25.10.2012р. на суму 1000,00 грн. та № 8242 від 25.10.2012р. на суму 0,33 грн. не може бути визнана судом як належний доказ вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, та як наслідок - не свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Інших доказів в підтвердження вчинення боржником дій з виконання зобов'язання позивачем суду не надано.

Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем під час нового розгляду справи не доведено належними доказами факту вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, які є необхідними для висновку про переривання перебігу позовної давності.

За приписами ст. 266 ЦК України , зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Судом встановлено, що кінцевий термін погашення кредиту визначено у договорі - до 28.10.2010, отже строк позовної давності сплинув 28.10.2013.

Водночас, з позовною заявою про стягнення заборгованості за спірним договором позивач звернувся до господарського суду лише 31.08.2015, тобто після закінчення строку позовної давності.

Пунктом 5.3. Постанови Пленуму ВГСУ № 10 визначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536 , 625 ЦК України , і сум інфляційних нарахувань, згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно, за який період часу обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України ).

Крім того, як роз'яснено у п. 2.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 10, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Позивач у клопотанні про поновлення строку позовної давності посилається на те, що він не звертався з позовом, оскільки відповідач після закінчення терміну договору проводив добровільне щомісячне погашення заборгованості (т.1 а.с.40).

Проте, за даним позовом відповідачем є СТ КотлТранс , і жодних доказів проведення цим товариством платежів позивачем суду не надано.

Також, під час розгляду справи не було підтверджено належними доказами факту проведення платежів третьою особою - позичальником за кредитним договором.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (ст. 4-3 ГПК України ).

Причини поважності пропуску процесуального строку суд оцінює, зважаючи на обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів. Така оцінка відбувається з дотриманням норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Наведені позивачем у заяві причини пропуску строку позовної давності суд не може визнати поважними, так як заявником не обґрунтовано належним чином наявності в даному випадку обставин, які є об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій щодо подання цієї позовної заяви.

Тому клопотання позивача про поновлення строку позовної давності відхиляється судом.

Як роз'яснено у п. 1.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України .

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Пунктом 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536 , 625 ЦК України , і сум інфляційних нарахувань, згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно, за який період часу обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України ).

З огляду на викладене, у позові про стягнення 360159,22 грн. згідно договору кредиту № 662 від 30.10.2007р. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме: автомобіль RENAULT Premium 1998 року випуску, колір-сірий, тип - сідливий тягач - E. шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, видане 20.07.2004р. Зіньківським МРЕВ ДАЇ ГУ - УМВС України, на підставі договору застави № 662 від 30.10.2007 суд відмовляє в зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Щодо позовних вимог до відповідача про стягнення 360159,22 грн. згідно договору кредиту № 662 від 30.10.2007р. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме: ангар складу ЗЗР, металевий (15м х 30м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості, на підставі договору застави № 662/1 від 30.10.2007, суд зазначає наступне.

В постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2016р. (т.2 а.с.125-130) по даній справі вказано про необхідність дослідження предмету і підстав позову в частині вимог, заявлених на підставі договору застави № 662/1 від 30.10.2007.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України по даній справі, судом встановлено наступне.

30.10.2007 Публічне акціонерне товариство Імексбанк та ОСОБА_1 уклали договір застави № 662/1 (т.1 а.с. 16-17).

Згідно з п. 1.1 договору застави відповідач передав в заставу позивачу майно - ангар складу ЗЗР, металевий (15м х 30м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості. Пунктом 1.2 договору застави передбачено, що зазначене майно відповідач передав в заставу позивачу з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань боржником - ОСОБА_1 по договору кредиту № 662 від 30.10.2007.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача (СТ КотлТранс ) заборгованість по кредитному договору від 30.10.2007 № 662 в сумі 360159,22 грн шляхом звернення стягнення на заставлене майно по договору застави від 30.10.2007 № 662/1, укладеному між позивачем та третьою особою (ОСОБА_1.).

Судом встановлено, що відповідач (СТ КотлТранс ) не є стороною договору застави від 30.10.2007 № 662/1, укладеному між позивачем та третьою особою (ОСОБА_1.), а тому не може відповідати за вказаними вимогами.

Доказів належності заставленого майна - ангару складу ЗЗР на праві власності відповідачу (СТ КотлТранс ) позивач суду не надав, за матеріалами справи ці обставини не підтверджуються.

Отже, СТ КотлТранс є неналежним відповідачем за вимогами позивача про звернення стягнення на заставлене майно по договору застави від 30.10.2007 № 662/1, укладеному між позивачем ОСОБА_1

Залучити ОСОБА_1 до участі у даній справі іншим відповідачем у суду не має можливості, оскільки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступав як громадянин, тому він не може бути відповідачем у цьому господарського процесу.

З огляду на викладене, у цій частині у позові слід відмовити в зв'язку з заявленням вимог до неналежного відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, при відмові в позові покладаються на позивача.

За ухвалою суду від 28.03.2017р. призначено судову експертизу по справі та зобов"язано відповідача - СТ КотлТранс оплатити вартість експертизи по даній справі (т.3 а.с.27).

Згідно листа Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса № 447/448 від 09.10.2017р., рахунку № 947 від 06.04.2017р., платіжним дорученням № 49 від 21.04.2017р. СТ КотлТранс оплатив вартість судової почеркознавчої експертизи № 447/448 від 09.10.2017р. на суму 9076,00 грн. (т.3 а.с. 59, 46, 50). Дана сума на підставі ч.5 ст. 49 ГПК України покладається на позивача .

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

1. Упозові відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (проспект Гагаріна, буд. 12-А, м. Одеса, 65039; ідентифікаційний код 20971504) на користь Споживчого товариства "КотлТранс" (вул. Жовтнева, буд. 213, смт. Котельва, Котелевський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 31818122) 9076грн. 00 коп. відшкодування витрат на проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано: 30.11.2017р.

Суддя Т. М. Безрук