Постанова

від 28.11.2017 по справі 914/1598/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа № 914/1598/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія 1", м. Золочів, вх. №01-05/5217/17 від 07.11.2017 року

на рішення господарського суду Львівської області від 10.10.2017 року

у справі №914/1598/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія 1", м. Золочів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гевко Зіновій Михайлович, с.Шпиколоси, Золочівський р-н, Львівська обл.

про: заборонення вчинення дій

За участю представників сторін:

від позивача: Ленько Р.І.- представник на підставі довіреності № 1 від 16.08.2017 року;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 10.10.2017 року у справі №914/1598/17 (суддя Крупник Р.В.) у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія 1", до відповідача Фізичної особи-підприємця Гевко Зіновій Михайлович про заборонення вчинення дій - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 10.10.2017 року у справі №914/1598/17, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія 1",- подав апеляційну скаргу.

Зокрема, апелянт у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що висновок суду першої інстанції про неналежність земельної ділянки до земель енергетики не відповідає закону та правовій позиції Вищого господарського суду України у рішенні від 09.12.2015 у справі № 916/5089/14. Вищий господарський суд України зазначив, наступне: Враховуючи те, що орендована позивачем земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні електричних мереж, на неї поширюються обмеження встановлені вищевикладеними приписами чинного законодавства . Також визнано, що зазначення у договорі оренди землі про відсутність недоліків і обмежень жодним чином не впливає на такі обмеження встановлені законодавчими приписами і не звільняє від їх дотримання. На думку апелянта, до цих відносин суд першої інстанції повинен був застосувати ст. 112 ЗК України, згідно із якою охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України. Державним комітетом України у справах містобудування і архітектури 17.04.1992 р. затверджено наказ №44 Держкоммістобудування про Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92 .

Пунктом 8.23 ДБН 360-92 встановлено, що повітряні лінії електропередачі (далі ПЛ) напругою 35 кВ і вище слід розміщувати за межами сельбищних територій, а при реконструкції міст - передбачати їх винесення за межі сельбищних територій. Для повітряних і кабельних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв (далі - електричні мережі) всіх напруг встановлюються охоронні і санітарно-захисні зони, розміри яких залежать від типу і напруги енергооб'єкта. Розміри цих зон слід приймати за таблицею 8.5а. Використання земельних ділянок в охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж повинне бути письмово узгоджене з власниками цих мереж, державними органами пожежної охорони та санітарного нагляду.

Згідно з ст. 19 Закону України Про електроенергетику в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об'єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель. Розміщення споруд та інших об'єктів в охоронних зонах електричних і теплових мереж без здійснення передбачених нормативно-технічними документами технічних заходів безпеки не допускається.

Суд першоїі інстанції у оскаржуваному рішенні зазначив, що не заслуговують на увагу посилання позивача на Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток №11 до Договору електропостачання №09475 від 24.04.2012р.), оскільки вказаний акт не є належним доказом, який свідчить про перебування спірної лінії електропередач на балансі позивача. Однак, на думку апелянта, даний висновок суду не відповідає висновку Вищого господарського суду України, який міститься у рішенні цього суду від 09.12.2015 року у справі №916/5089/14: як вбачається з акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін №1504 від 02.10.2005 р., кабельні лінії від ТП2363, РУ-04 кВ, вих. №2, 12 розміщуються за адресою АДРЕСА1 та знаходились на балансі ОСББ Дом АББО . Отже, Вищим господарським судом зроблено висновок про підтвердження перебування лінії електропередачі на балансі юридичної особи - сторони спору, актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 10.10.2017 р. у справі № 914/1598/17 та задовольнити позов.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2017р. справу №914/1598/17 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2017 р. подані скаржниками матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 28.11.2017 р..

Представнику сторони роз'яснено його права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

Представник апелянта в судове засідання 28.11.2017 року з'явився, подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

В судове засідання 28.11.2017 року представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не довів, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'', у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, позивач на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.05.2004р. та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ№354486 являється власником земельної ділянки площею 0,5554га. за адресою: м. Золочів, вул. Промислова, 16а.

Вказана земельна ділянка надана позивачу для обслуговування виробничих приміщень. На даній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, а саме будівля столярного цеху з надвірними господарськими будівлями загальною площею 804,9 кв.м., який належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.02.2004р. Вказане право власності зареєстроване за позивачем в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою №92823720 від 25.07.2017р..

Земельна ділянка за адресою: м. Золочів, вул.Промислова, 16б, кадастровий №4621810100:09:047:0010, загальною площею 0,1911га зареєстрована на праві власності за відповідачем, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №75968189 від 15.12.2016р. До цього, вказана земельна ділянка з 28.01.2008р. перебувала у власності ТОВ "Авант", власником котрого являвся відповідач. Цільове призначення даної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №75968189 від 15.12.2016р. також свідчить, що на земельній ділянці за адресою: м. Золочів, вул.Промислова, 16б знаходиться приміщення складу загальною площею 648 кв.м., яке належить на праві власності відповідачу.

Постачання електроенергії до столярного цеху позивача здійснюється повітряною лінією електропередачі ПЛ- 0,4 кВ Л4, яка частково проходить через земельну ділянку відповідача.

22.06.2017р. відповідач направив позивачу лист в якому просив останнього винести повітряну лінію електропередач за межі земельної ділянки, яка належить відповідачу, оскільки лінія неодноразово обривалася і проводи її створюють постійну загрозу відповідачу і його працівникам. Крім цього, опори лінії обмежують повноцінне користування відповідачем його земельною ділянкою. У вказаному листі відповідач також зазначив, що якщо позивач у місячний термін не прибере лінію електропередач через котру отримує електроенергію, відповідач змушений буде демонтувати або винести лінію електропередач за межі своєї земельної ділянки з подальшою вимогою фінансової компенсації від позивача йому витрат за демонтаж лінії. Вказаний лист слугував підставою для звернення із позовом, у якому позивач просить суд заборонити відповідачу вчиняти дії по демонтажу повітряної лінії електропередачі, яка проходить через земельну ділянку відповідача, а також заборонити будь-яке інше втручання, яке може призвести до порушення нормальної роботи цієї повітряної лінії електропередач.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що ч. 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цього, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України. Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Норма ч. 2 ст. 386 ЦК закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, на власника покладається обов'язок довести належними доказами наявність підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою.

Суд першої інстанції підставно звернув увагу на ту обставину, що єдиним доказом можливого порушення своїх прав скаржник зазначає про лист відповідача від 22.06.2017 р., у якому йдеться про те, що у випадку якщо відповідачем буде демонтовано спірну повітряну лінію електропередачі, то промисловий об'єкт позивача - столярний цех залишиться без електричної енергії, а отже не зможе функціонувати за призначенням. Таким чином, позивач буде обмежений у праві користування даним об'єктом права власності.

Сторони визнали, що спірна лінія електропередач була збудована в 1980-х роках для освітлення території Золочівської Райспоживспілки. Водночас, в матеріалах справи відсутні дозвільні документи на встановлення вказаної лінії електропередач. В подальшому, як об'єкти нерухомого майна райспоживспілки, так і земельні ділянки під ними було продано різним суб'єктам. Внаслідок цього склалася ситуація, що лінія електропередач по котрій постачається електроенергія до столярного цеху позивача стала проходити по земельній ділянці відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Технічної документації на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка передається у власність шляхом викупу ТОВ "Авант" для обслуговування складських приміщень по вул. Промисловій, 16б в м. Золочів (в подальшому ТОВ "Авант" було ліквідовано і його майно відійшло у власність відповідачу як засновнику цього товариства), земельна ділянка, яку набув у власність відповідач не містила жодних сервітутів чи обмежень на її використання, у зв'язку із проходженням через неї лінії електропередач. Цільове призначення вказаної земельної ділянки - для обслуговування складських приміщень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції який визнав безпідставним посилання позивача на положення ЗУ "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів", оскільки положення вказаного закону не поширюються на спірні правовідносини, так як земельна ділянка позивача не відноситься до земель енергетики і в технічній документації на земельну ділянку позивача не зазначено про жодні спеціальні зони об'єктів енергетики. На вищенаведений висновок не впливають посилання скаржника викладені в апеляційній скарзі щодо суперечності позиції Вищого господарського суду України у рішенні від 09.12.2015 у справі № 916/5089/14, де Вищий господарський суд України зазначив, наступне: Враховуючи те, що орендована позивачем земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні електричних мереж, на неї поширюються обмеження встановлені вищевикладеними приписами чинного законодавства . Також визнано, що зазначення у договорі оренди землі про відсутність недоліків і обмежень жодним чином не впливає на такі обмеження встановлені законодавчими приписами і не звільняє від їх дотримання. Висновок суду першої інстанції не містить положень щодо можливості недотримання вимог законодавства щодо об'єктивно існуючих обмежень.

Доказів віднесення відповідної земельної ділянки до іншої, ніж визначено, категорії землі, суду не надавалось.

Судом першої інстанції також встановлено, що після продажу об'єктів нерухомості та земельних ділянок Золочівської Райспоживспілки, спірна лінія електропередач не відійшла нікому у власність і не перебуває як на балансі ПрАТ "Львівобленерго" (лист Золочівського РЕМ №211-0372 від 08.06.2017р.), так і на балансі позивача. Протягом розгляду даної справи, позивач не надав суду балансу підприємства з котрого вбачалося б, що вказана лінія електропередач знаходиться в нього на балансі, а також інших належних доказів перебування спірної лінії в нього у власності.

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції підставно констатував, що посилання позивача на Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток №11 до Договору електропостачання №09475 від 24.04.2012р.), не заслуговує на увагу, оскільки вказаний акт не є належним доказом, який свідчить про перебування спірної лінії електропередач на балансі позивача. Розмежування балансової належності електромереж та перебування лінії електропередач на балансі певного суб'єкта є різними правовими категоріями.

Відповідно до п.2.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996р. №28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005р. №910) акт розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін є лише документом в якому фіксуються межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем (субспоживачем) і електропередавальною організацією (основним споживачем) за технічний стан і обслуговування суміжних електроустановок. Враховуючи ту обставину, що спірна лінія електропередач не перебуває у власності позивача, її демонтаж не може порушувати право власності позивача.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що права позивача як власника столярного цеху можуть бути порушені лише у випадку позбавлення позивача електроенергії у зв'язку із демонтажем лінії електропередач. Водночас відповідач, як у відзиві на позов, так і в судовому засіданні зазначав, що ніяких дій по демонтажу лінії електропередач не проводив, і залишати без електроенергії позивача не має наміру. Відповідач бажає лише винести лінію електропередач за межі своєї земельної ділянки, оскільки така створює небезпеку як для нього, так і для його працівників, а також обмежує його у праві користування земельною ділянкою. Це підтверджується як змістом листа від 22.06.2017р. на котрий посилається позивач, як на підставу своїх вимог, так і листом Золочівського РЕМ №211-0372 від 08.06.2017р. в котрому останній повідомляє відповідачу, які дії той повинен вчинити для виконання робіт саме по винесенню ліній електропередач. Про намір відповідача винести лінію електропередач за межі своєї земельної ділянки, а не позбавити позивача електроенергії також свідчить і лист відповідача від 31.08.2017р. адресований міському голові м. Золочів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 10.10.2017 р. у справі № 914/1598/17 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія 1", м. Золочів, вх.№01-05/5217/17 від 07.11.2017 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 10.10.2017 року у справі № 914/1598/17 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 30.11.2017 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.